Вінницька агенція журналістських розслідувань
Главная » Новини » Громадські слухання у Вороновиці: фарс за регламентом чи виявлення волі народу?

Громадські слухання у Вороновиці: фарс за регламентом чи виявлення волі народу?

Із 46 присутніх 32 особи проголосували “за” асфальтовий завод,  5 – проти, решта не голосувала. Так закінчилися громадські слухання Вороновицької об’єднаної територіальної громади, на які було винесено питання про будівництво асфальтного заводу в селі Комарів поза межами населеного пункту, що відбулися 14 квітня у будинку культури села Вороновиця

У Комарові проживає 1300 людей, а в об’єднаній громаді – понад 8000 жителів. Таким чином, думка 32 людей вирішила болюче питання, яке вже майже півроку утворює напруження  в громаді.

Частина жителів села Комарів протестує проти будівництва асфальтного заводу, який відноситься до підприємств 1-го класу небезпеки, в 350-500 метрах від їх присадибних ділянок. А за українським законодавством, “санітарно-захисна зона для виробництва асфальтобетону становить 1000 м і в ній не допускається розміщення житлових будинків з прибудинковими територіями”. Під зверненням до державних установ підписались 163 мешканця Комарова.

Коли вибору немає

– На громадських слухання враховується думка більшості присутніх. І зрозуміло, що якщо більшість громади не є активною, то їх не можна зобов’язати або примусити здійснити явку на громадські слухання, – сказав юрист Вороновицької об’єднаної територіальної громади Костянтин Куций.

Юрист допомагав раднику Вороновицького селищного голови Руслану Штогрину проводити ці громадські слухання. Селищного голови Олександра Ковінько на заході не було.

– А чого не зробили обговорення цього питання в селі Комарів? – резонно питали селяни.

– Нажаль, через відсутність директора будинку культури у Комарові, – роз’яснив причину Руслан Штогрин.

– А що, не можна було двері відкрити?! Староста ж у селі є.

Але зрозуміло, що у весняний теплий день роботи у сільських господарствах багато, та ще й проводи наступного дня. До того ж, якби хоча б половина мешканців Комарова вирішила поїхати до Вороновиці на ці слухання, ніякого би громадського і власного транспорту не вистачило. Треба було б замовляти спеціальні автобуси.

– Ми визначили місто проведення громадських слухань зручним для всіх членів територіальної громади, – заявив юрист.

 

– На слухання прийшли працівники школи, сільради, училища, бібліотеки – всі ті люди, які так чи інакше залежні від селищної ради. Природно, вони голосували “за”– у них вибору немає, – розповідає мешканка Комарова Валентина Колесник. – Коли до нас приїжджав “33 канал”, цих же людей привозили на зустріч з журналістами. Одні і ті ж особи.

 

– І всього 14 людей було з Комарова – решта з Вороновиці, – додає Ніна Дорохіна. – То ж не під їхніми хатами будують цей завод.

Також протестуючі наполягають, що об’яв про проведення громадських слухань майже не було – люди просто не знали про них:

– У газеті мілким шрифтом, там де об’яви сільськогосподарські, у інтернеті – але хто його бачить?! На зупинках повідомлень не було і взагалі ніде по селу – ми спеціально ходили дивитися.

Було рішення “не заперечувати”

Село Комарів тягнеться на більш ніж чим на три кілометри, і Вороновиця розкинулась мінімум на 10 км у поперечнику. Тому якщо одним мешканцям підприємство 1-го класу небезпеки буде під самим боком, то для інших відстань до заводу складає декілька санітарно-захисних зон.

Противники будівництва асфальтного заводу с порушенням законодавства поставили під сумнів і законність проведення цих громадських слухань: чому підготовчі роботи на майданчику розпочалися наприкінці листопада минулого року, а громадські слухання проводяться тільки зараз?

– До громадських слухань відбувалися збори, де були присутні як люди, які заперечують  будівництву, так і ті, що були “за”,– роз’яснив юрист. – За результатом цих зборів прийняте рішення, але яке, я зараз не скажу. Громадська ініціатива була здійснена до громадських слухань.

– Станом на даний момент, відповідно до тих зборів, які відбулися, було прийняте наступне рішення:  не заперечувати будівництву або проведенню інших робіт на території майданчика до того моменту, коли будуть проведені громадські слухання. В даному випадку рішення було прийняте на підставі того звернення, яке нам надіслала людина, яка розпочала там роботи, і ми їй дозволили, ­– конкретизував відповідь радник селищного голови.

Що і як можна бачити

Присутнім було показано презентацію про поїздку групи членів Вороновицької об’єднаної територіальної громади в село Ребедайлівка Черкаської області на аналогічний асфальтний завод.  В складі делегації були депутат ОТГ, секретар її виконкому, прес-секретар, радник селищного голови, колишня секретар Комарівської сільради та голова ветеранської організації Комарова. Нікого з протестуючих на екскурсію не запросили. Група поїхала, щоб на власні очі побачити, як працює завод і чи завдає він шкоди людям і довкіллю. Але на той час завод ніякого асфальту не випускав.

– То що ж ви там могли бачити, люди добрі?! – звучали вигуки під час презентації. – Пародія якась, чесне слово!

– Завод не працював, але я підійшла до таких людей як ми і говорила з ними – в мене теж є діти і онуки, тому поїхала, щоб дізнатися, бо цікавить екологія, – сказала колишня секретар Комарівської сільради Віра Гелевер. – І я прийшла до висновку, що інвестора нам треба обов’язково. І якби у Комарові були слухання, ми би всі уже сказали, що в нашому селі треба. Ви ж всі бачили: ми ще не їздили, а вже все готовили, щоб завод будувати. І я особисто нічого поганого тут не бачу.

– Якщо ти живеш за три кілометри від нього, то можеш і не бачити, – пролунав вигук із залу.

На питання “За скільки кілометрів від заводу ви живете?” Віра Гелевер відповіла: “За пів кілометри”. “А люди кажуть, що за три”. “Два кілометри”– такою була нова відповідь жінки.

Хто і як дає “добро”

Від забудовника заводу, ТОВ “Юніка Проджект 2017”, на громадських слуханнях був присутній Іван Карнаух – прораб будівництва автомобільних доріг.

Він розповів, що працював в Ребідайлівці на будівництві заводу “трошки більшого за потужністю – там 380, а тут буде 320 тон асфальту в час вироблятись. На повну потужність у Комарові завод працювати не буде”. Ще сказав, що він представляє “фірму”, яка називається Ростдорстрой, а “Юніка Проджект 2017” – один з підрозділів, який саме і є асфальтний завод: “Як батько один, а дітей багато”. А сам завод новесенький, 2017 року, німецького виробництва із назвою BENNINGHOVEN.

– На заводі з вахтами буде працювати чоловік 15 – це обслуговуючий персонал, – розповів Іван Карнаух. – Інші будуть працювати на будівництві дороги. Півроку на цій дільниці, а далі будемо вигравати тендери по Вінницькій області і переходити на інші. Зараз рішається питання з землею, а поки перевозимо завод на дільницю.

На питання, коли почнеться будівництво заводу прораб відповів:

– Ви дасте “добро”, і ми за півтора місяці його збудуємо.

 

– Але це не можливо, тому що у вас немає дозволу зменшення санітарно-захисної зони, проект якого узгоджуєть “Інститутом громадського здоров’я” та затверджується Державним санітарним лікарем України”, – зауважив мешканець Комарова Валентин Лук’яненко, який має юридичну освіту.

 

– Є підтвердження німця, – відповів прораб.

 

– Але ми живемо в Україні, – почулися вигуки із залу.

 

– Інститут громадського здоров’я нам надав офіційну відповідь, що навіть звернення щодо експертизи на предмет будівництва асфальтобетонного заводу поблизу  Комарову від вашої організації не було, – розказав Валентин Лук’яненко. – А потрібно декілька місяців, щоб оформити всі документи.

 

– Інститут дає висновок тільки тоді, коли буде завод – коли труба поставиться, тоді вони приїжджають – закон такий, – зауважив Руслан Штогрин.

 

– Право будувати ви маєте, коли вам нададуть дозвіл на початок будівельних робіт. А такого дозволу без дозволу інституту, затвердженого головним санітарним лікарем України, вам ніхто не дасть. А якщо ви кажете, що інститут дає висновок, тільки коли буде завод, то виходить, що без порушення закону вони не мають права почати роботи по його встановленню – в свою чергу прокоментував Валентин Лук’яненко.

 

– А з порушенням закону Вінницька об’єднана територіальна громада надає людям матеріальну допомогу, – одразу надав репліку Руслан Штогрин .

 

– Пробачте, якщо Україна планує в Європу, то, хлопці, розберіться спочатку зі своїм законом. Це закон України, – сказав Валентин Лук’яненко.

 

– Це питання колізійне – втрутився в діалог юрист Вороновицької ОТГ Костянтин Куций. –  Ви посилаєтесь на 1000-метрову відстань, і правовий акт, на який ви посилаєтесь, не передбачає його скорочення. Але є колизійність, і є можливість за результатами висновків інституту значно скоротити цю відстань. Тому керуватися одним правовим актом не зовсім правильно.

 

– У вас, що не питання – то колізія, а що не відповідь – то не так. А як може, коли не так, не так, не так, а вийти щось хороше?! – сказав Валентин Лук’яненко.

 

– Хто спішить, може проголосувати і здати бюлетені. Тому що ми вже регламент перебільшили, – одразу запропонував Руслан Штогрин.

Хто яке відношення має

У активістів, які протестують проти будівництва асфальтного заводу з порушенням норм санітарно-захисної зони було ще багато питань. І про законність самого будівництва, і про те, що вже зараз автомобілі з породою їздіть дорогою поряд з їхніми хатами, і про те, як гуде, пищить і грюкає від тих машин всі дні у них на подвір’ях. Але слова протестуючим ніхто не надав.

Ще якось вдалося спитати радника селищного голови, на підставі яких дозвільних документів проводяться підготовчі роботи під завод.

– На підставі тих документів, які є. Ми не даємо дозвіл на підготовчі роботи – відповів Руслан Штогрин. – Їх надає містобудівна інспекція. Яке відношення має об’єднана територіальна громада до земель за межами населеного пункту?! Зараз ми обговорюємо власне бачення і думку того, що громада думає про завод. І за результатами громадських слухань буде зрозуміло, чи взаємодіяти з цим заводом, чи ні. Ми не маємо абсолютно ніякого відношення до того, що відбувається на цьому майданчику. За це відповідають обласна і районні державні адміністрації.

Коли “свої люди не розуміють”

Кінець громадських слухань наступив раптово:

– В нас по регламенту засідання закінчилось. Хто зацікавлений, залишаємося і спілкуємося з приводу будівництва. Лічильна комісія – зберіть бюлетені, – дав розпорядження радник селищного голови.

Результат такий, буцімто обговорення питання не було зовсім: 32 – “за”, 5 – “проти” Більшість присутніх з кам’яними виразами облич віддавали бюлетені і одразу ж виходили з залу. Ті, що залишилися, галас підняли страшенний.  Виявилося, що більшість протестуючих від емоцій навіть не здали свої бюлетені. А коли схопилися, громадські слухання вже були закриті, і їхні бюлетені не зарахували.

– Ми абсолютно не проти будівництв асфальтового заводу. Але невже у нас немає земель, щоб за кілометр відступити? – сказала, отримавши нарешті мікрофон, Валентина Колесник. – Це не збори, а якийсь фарс. Зробили нас ворогами, і ніхто не хоче нас чути. Свої люди не розуміють. Там же нашим дітям жити з астмою і запаленнями усілякими. За даними рози вітрів – 60% від заводу дує на село. І поки нам впаде, то вам під лісом буде вже лежати.

Активісти висловили намір відстоювати свою позицію у суді і подавати позов.

Трагедія усього життя

– Якби хоча б 25% виступали проти заводу, тоді муніципалітет повинен бути логічно реагувати на всі ці процеси якимось чином в юридичному полі – голова селищної ради жорстко тримає на контролі це питання, – сказав по завершені заходу Руслан Штогрин. – В даному випадку противниками є п’ять сімей – три хати вулиці “Подільська зоря”, і то не всі.

Юрист Олександр Хейнис висловив намір надати юридичну допомогу групі активістів, що протестують проти будівництва асфальтового заводу з порушенням норм санітарно-захисної зони:

– Вся природа гражданских слушаний направлена на то, естественно, что они проводятся для обсуждения действий, которые будут или не будут осуществлятся впоследствии. В том числе и с точки зрения законов и уставов. Задним числом проводить гражданские слушания, мягко говоря, не логично, а, грубо говоря, не законно. По факту гражданских слушаний в Вороновицкой объединенной территориальной общине: завод строится вблизи определенного количества домов, невдалеке от школы и детского сада. И обеспокоены данной ситуацией те люди, которые становятся ближайшими соседями этого завода.  Для них это трагедия всей жизни. Жителям из отдаленных от завода уголков этих двух населенных пунктов или все равно, или они думают, что их эта проблема не касается.

Марина Богданова

Фото: Павел Лебедев

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *