Вінницька агенція журналістських розслідувань
Главная » Журналістські розслідування » Річний бюджет соціальної сфери Вінниччини з'їли "кишенькові" ЗМІ

Річний бюджет соціальної сфери Вінниччини з’їли “кишенькові” ЗМІ

09ff3fa77af2f4f1b58036b27c0565ed_XL

Україна успадкувала з Радянського союзу звичку мати засоби масової інформації підконтрольні владі, і утримувати їх за рахунок своїх громадян. Зміна облич у владі на цю звичку не впливає. Доки українці не зрозуміють, що «немає ніяких громадських грошей, є тільки гроші платників податків» та, не почнуть рахувати скільки і за що вони платять, їм і надалі за їхні ж кошти надаватимуть «медвежі послуги». Зокрема, будуть продовжувати годувати армію журналістів, які за їхні ж гроші, будуть промивати їхній мозок.

Піар влади, який оплачує громада

Лише за останніх три роки бюджет міста Вінниці на фінансування своїх засобів масової інформації витратив близько дев’ятнадцяти з половиною мільйонів гривень.

З обласного бюджету за три роки пішло більше двох мільйонів на фінансову підтримку газети обласної ради «Вінниччина» та видання журналу, заснованого облдержадміністрацією та облрадою, «Вінницький край».

Райони області на фінансування комунальних засобів масової інформації за три роки виділили у сукупності майже сім мільйонів гривень (неповні дані по 19 районах з 27).

Державний бюджет на фінансування Вінницької державної телерадіокомпанії «Вінтера» за три роки витратив близько тридцяти дев’яти мільйонів гривень.

Загалом – близько шістдесяти восьми мільйонів гривень витрачено за три роки на фінансування «кишенькових» засобів масової інформації. Цю суму можна зрівняти з бюджетом, що заплановано втратити на соціальний захист населення Вінниччини на 2015 рік.

Обслуговують бюджетні засоби масової інформації області – більше півтисячі журналістів та інших працівників.

Висвітлювати діяльність влади можна задарма

На Вінниччині багато незалежних засобів масової інформації, з яких можна сповна отримати інформацію про події у місті та регіоні. Всі вони безкоштовно висвітлюють діяльність губернатора, депутатів обласної ради, міської ради, мера, чиновників. Тобто, необхідності у витраті бюджетних коштів на донесення інформації про свою роботу до населення немає. Журналісти і так це роблять. Для висвітлення офіційної інформації у кожного органу є свій сайт. Незважаючи на це, мерія Вінниці, Вінницька обласна рада та всі районні ради з року в рік продовжують виділяти кошти на фінансування комунальних засобів масової інформації.

Ми намагалися порахувати кошти, які за три роки виділялися бюджетами різних рівнів на засоби масової інформації , направивши запити на інформацію до Вінницької обласної державної адміністрації, Вінницької міської ради та до 27 районних адміністрацій області. Також у запиті ми попросили надати штатний розпис цих видань, щоб дізнатися про кількість працівників та їхню зарплатню.

Більше місяця надходили відповіді з різних інстанцій, але повністю виконати поставлене завдання не вдалося. Виявилося, що не усі чиновники добре знають закон «Про доступ до публічної інформації». Отже, порахували не все, але навіть ті цифри, що отримали – вражають.

Обласний «інформаційний» департамент не допоміг

Вінницька обласна державна адміністрація оперативно та в передбачений п’ятиденний строк надала відповідь про те, що вона не є розпорядником запитуваної інформації. Запит перенаправили до Вінницької обласної ради та Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю. Обласна рада оперативно у відповідь на запит надала усі копії бюджетів, доповнень, пояснень за останніх три роки.
За інформацією про фінансування конкретних засобів масової інформації з бюджету відправили до того ж Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю. Саме він і є головним розпорядником коштів, що виділяються на фінансування ЗМІ та інші заходи по інформуванню громадськості. Проаналізувавши цифри з бюджетів, вирахували суму. За останніх три роки з обласного бюджету Вінниччини на цей департамент пішло більше десяти мільйонів гривень.

zmi-21
zmi-22
zmi-23

Відповідь Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю, підписана керівником департаменту Світланою Василюк, майже нічим не допомогла у розслідуванні. Хоча саме цьому департаменту 2014 році виділено, згідно бюджету, один мільйон сто тисяч гривень на виконання Обласної програми створення регіональної системи опрацювання звернень до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на 2013 – 2014 роки. Тобто, саме він відповідає за те, щоб усі чиновники знали закони «Про звернення громадян» та «Про доступ до публічної інформації».
Нам відповіли, що чинним законодавством не передбачено надання Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації копій штатних розписів редакцій ЗМІ, в Департаменті така інформація відсутня.

zmi-4

Департамент надав лише інформацію про кошти , які виділялись на висвітлення діяльності Вінницької облдержадміністрації електронними та друкованими засобами масової інформації. За останніх три роки вона склала – 790 945 гривень.

Ще нам прислали копії кошторисів видатків місцевих бюджетів та довідки про зміни до кошторисів загальним обсягом 16 сторінок.
У копіях суто бухгалтерською мовою з кодами прописано кошторис на «Періодичні видання», «Телебачення та радіомовлення”, «Оплата послуг(крім комунальних)». Жодної конкретики та назви ЗМІ в них немає.

zmi-25
zmi-26

«Вінниччина» та «Вінницький край» з’їли понад два мільйони

Повернулися до копій обласного бюджету за 2013-15 роки. З нього вдалося дізнатися, що на комунальну газету Вінницької обласної ради «Вінниччину» за цей час виділили більше одного мільйону гривень. Конкретну суму за 2013 рік у бюджеті знайти не вдалося, але як кажуть, це було 350 тисяч гривень. У 2014 році, згідно бюджету, виділили 400 тисяч гривень, у 2015 – 400тисяч гривень.

zmi-27

Про журнал заснований Вінницькою облрадою та адміністрацією, що має наклад 1000 екземплярів та виходить лише чотири рази на рік, Вінницький край, окремою статтею видатків згадується лише у бюджеті 2015 року. На видання виділили 454 тисячі гривень.
Допомогли дізнатися про фінансування журналу за 2013 та 2014 роки колеги із Рівненського агентства журналістських розслідувань «4 влада». З відповіді на їх інформаційний запит до Вінницької облдержадміністрації маємо, що у 2013 році виданню виділили 320 тисяч гривень, у 2014 – 420 тисяч гривень.

Отже, «Вінницькому краю» , приблизно, за три роки виділили понад один мільйон гривень.

У відповідь на запит на інформацію «Вінницький край» оперативно надав свій штатний розпис. Працює тут вісім людей. Зарплатня головного редактора – 4446 гривень, його заступника – 2961 гривня, головного бухгалтера – 3112 гривень, відповідального секретаря – 1678 гривень, менеджера – 1900 гривень, оператора комп’ютерної верстки та коректора по 1218, водія – 1450 гривень на місяць.

zmi-28
zmi-29

«Вінтера» потягнула близько 38 мільйонів гривень

Вінницька обласна державна телерадіол-компанія «Вінтера» на сьогодні хоч і залежна від облдержадміністрації, але підпорядковуються Державному комітету телебачення і радіомовлення, тобто керівника призначають у Києві, а голос обласної влади можна назвати дорадчим.

На запити на інформацію про її фінансування та штат до самої телерадіокомпанії відповіді ми так і не отримали. Як і відповіді на прохання поспілкуватися з директором Любов’ю Коваленко на предмет її бачення ситуації процесу суспільного мовлення, у який потрапляє «Вінтера».

Інформацію надав Державний комітет телебачення і радіомовлення. Асигнування виділені за загальним фондом державного бюджету для фінансування Вінницької обласної державної телерадіокомпанії «Вінтера» у 2013-2015 роках склав близько 38 мільйонів гривень. Штатний розпис «Вінтери» помістився на 11 сторінках – на 2015 рік затверджено штат у кількості 252 (!!!) штатних одиниці зі щомісячним фондом заробітної платні у 503 018 гривень 65 копійок. Найбільшу зарплатню у 10 225 гривень 60 копійок має генеральний директор. При тому, що редактори, оглядачі, оператори – лише близько півтори тисячі гривень. До трьох тисяч наближається зарплата у завідувачів відділів та завідувачів редакцій.

zmi-30
zmi-31

Співзасновник «Громадське ТБ» Роман Скрипін, перебуваючи у Вінниці в рамках проекту «RoadShow» сказав, якби йому було поставлене завдання створити на Вінниччині суспільне мовлення, йому знадобилося десять людей штату, мобільний телефон та інтернет.

– Наше обласне телебачення працює в кращих традиціях пізнього «совдепа» та демонструє великий спротив працювати відповідно до вимог та стандартів сучасної журналістики, – каже керівник Вінницького обласного громадського осередку руху “Народний Контроль” Володимир Воловадюк. – Воно й не дивно, сидіти на державних коштах, з неймовірно роздутим штатом та плентатись в темпі старої черепахи, вихваляючи недолугу владу, зручніше ніж мати свою позицію, бути на передовій суспільних змін, критично підходити до злободенних питань, говорячи гостру та справедливу правду. В країні, де корупцією та небажанням працювати по-новому паралізовані більшість державних інституцій, роль ЗМІ важко переоцінити, натомість «ВІНТЕРА» застрягла у багні старої системи. Вірю, що більшість журналістів, працюючих на Вінницькому державному телебаченні це розуміють та готові змінюватись, тим більше, що закон “Суспільне телебаченні” спонукатиме до цього.

“Четверта влада” ходить з простягнутою рукою

Сьогоднішня модель організації взаємодії між органами влади та виданнями програшна для самих редакцій. З одного боку брак коштів у місцевих бюджетах не дозволяє належно оплачувати працю журналістів для висвітлення роботи влади, а з іншого – видання не можуть відмовити у висвітленні діяльності своїм співзасновникам чи засновникам.
З відповіді на інформаційні запити до районних рад Вінниччини, ми дізналися, що середня заробітна плата журналістів районних ЗМІ, що фінансуються з бюджету не перевищує 1250 гривень. Це при тому, що середня заробітна плата за Даними державного управління статистики у Вінницькій області за квітень 2015 року – 2943 гривні.

zmi-32
zmi-33
zmi-34

Голова Спілки журналістів Вінницької області Василь Паламарчук каже, що теперішня “четверта влада” мусить ходити з простягнутою рукою. За його словами, роздержавлення – не панацея, але з чогось починати потрібно.

Головний редактор Погребищенської районної газети «Колос» Микола Маценко каже, що вони часто з керівниками інших районних видань обговорюють питання роздержавлення.

– Я можу сказати, що приблизно 80 відсотків редакторів – за роздержавлення, – каже редактор. – Ми лише боїмося, що нас випустять з нічим і ми не зможемо зберегти газети. На виборах минулого року ми непогано заробили на політичній рекламі, ось тоді і був гарний час для роздержавлення. Звісно, реформування має гарантувати збереження майна та приміщень редакцій.

Ми переконалися, що у більшості районів Вінниччини добре знають закон «Про доступ до публічної інформації». Відповіді на інформзапити надходили оперативно та з копіями усіх необхідних документів. Але далеко не всі. Особливим цинізмом відзначилася Калинівська районна адміністрація, яка попросила відведених 20 днів відтермінування, коли вони минули – повідомили про те, що адміністрація не є розпорядником потрібної нам інформації.

На таку відповідь журналісти відправили скаргу до уповноваженої з прав людини Верховної Ради України.

Зведена таблиця по районах про виділення коштів на фінансування ЗМІ у 2013-2015рр та їх штат
Безымянный

Майже 20 мільйонів платників податків Вінниці

З відповіді на інформаційний запит до Вінницького міськвиконкому, наданої у повній відповідності з законом «Про доступ до публічної інформації», ми дізнались, що коштом платників податків Вінниці утримуються три комунальних ЗМІ – Інформаційна телевізійна агенція «ВІТА», радіокомпанія «Місто над Бугом» та «Вінницька газета». Зарплатня працівників цих підприємств мізерна у порівнянні з іншими комунальними підприємствами. До прикладу, у керівника «Муніципальної міліції» зарплатня близько семи тисяч гривень, а головного редактора «Вінницької газети» – всього 2855 гривень. Кореспонденти отримують по 1218 гривень. Працює тут 15 штатних співробітників. Звичайно, це стабільні виплати, плюс премії та надбавки, відпускні та інші передбачені законом соціальні
виплати, але…

Така сама ситуація й на «ВІТІ», де зарплатня директора складає тих самих 2855 гривень, редактора – 1218 гривень. Штат – 21 людина.

zmi-35
zmi-36

Не зважаючи на мізерні зарплати працівників, утримання трьох комунальних ЗМІ вінницьким платникам податків обходиться дуже дорого.

У 2013 році на «ВІТУ» виділили 4 мільйона 354 тисячі сто гривень, на «Місто над Бугом» – один мільйон 12 тисяч 830 гривень, на «Вінницьку газету» – 900 тисяч гривень. Разом виділили близько п’яти з половиною мільйонів гривень.

У 2014 на «ВІТУ» виділили 5 мільйонів 903 тисячі гривень, на «Місто над Бугом» – один мільйон 148 тисяч гривень, на «Вінницьку газету» – один мільйон гривень. Потім до бюджету двічі вносили зміни . Першого разу додали разом усім ЗМІ десять тисяч . Другого разу – забрали 666 тисяч 897 гривень. Разом виділили більше шести з половиною мільйонів.

У 2015 році на «ВІТУ» виділили 6 мільйонів 450 тисяч гривень, на «Місто над Бугом» – один мільйон сто тисяч 732 гривені, на «Вінницьку газету» – один мільйон гривень. Разом – більше семи з половиною мільйонів гривень.

В цілому це за три роки – майже 19 з половиною мільйонів гривень з бюджету, де ніколи не вистачає грошей на гострі потреби населення!

zmi-37
zmi-38
zmi-39

Обтяжуюча обставина – гроші платників податків

Що є корисною інформацією для людей, а що піаром влади у сюжетах та матеріалах бюджетних ЗМІ можна розмірковувати довго, знаходячи аргументи «за» та «проти». На практиці все набагато простіше. Не претендуючи на думку медіа-експертів, журналісти-розслідувачі провели простий експеримент. Ми шукали критичні редакційні матеріали про місцеву владу у газетах, що нею фінансується. В архівах газет «Вінницька газета» (засновник Вінницька міська рада) та «Вінниччина» за 2015 рік – не знайшли жодної критики. (Щоправда, голова облради Сергію Свитко сам на сторінках «Вінниччини» часто критикує дії вищих державних мужів).

Висновок: якщо немає критики, а є лише суспільний позитив про роботу влади, то це і є піар (Вікіпедія: public relations, PR) — мистецтво досягнення взаємопорозуміння та згоди між людьми, соціальними групами, класами, націями, державами на основі цілеспрямованого формування громадської думки та управління нею.) Ключові слова – цілеспрямованого формування громадської думки та управління нею. Тобто, виділення грошей з бюджету засобам масової інформації, які не виконують основну свою функцію контролювати та бути четвертою владою – це «заказуха в законі», так звана «легальна джинса».

Журналіст, письменник, регіональний представник ГО «Інститут масової інформації» Юрій Сегеда каже, що звісно, комунальні ЗМІ залежать від тих, хто їх заснував і фінансує.

– Якщо ж ЗМІ з певних причин починає «висвітлювати» не так, як того хоче рада чи адміністрація, то влада або підшукає іншого керівника ЗМІ (або й інший журналістський колектив чи його частину), або створить собі інший засіб масової інформації, – каже Юрій Сегеда. – Наприклад, знавці медіа-перипетій Вінниччини можуть пригадати, як зникла колись відома обласна газета(/«Подолія » – авт./), як один із районів замість «занадто самостійної» газети створив собі нову, і як потім «ще новіше» керівництво району ту новостворену газету відправило в небуття… Обласні чи районні ради, ухвалюючи бюджет, закладають в ньому утримання комунальних ЗМІ. Також адміністрації чи ради можуть додатково виділяти кошти цим ЗМІ (можуть і іншим, для різноманітності) – на висвітлення
діяльності органів влади. Звісно, марно сподіватися, що такі «висвітлювальні» матеріали будуть якось окремо маркуватися – як піар чи політреклама. Марно також сподіватися, що поруч із матеріалами, зробленими за рахунок коштів «на висвітлення», у комунальному ЗМІ буде і критичний сюжет чи публікація про їхнього «засновника-годувальника».

Юрій Сегеда взагалі ставить під сумнів існування незалежних ЗМІ на Вінниччині.

– А хіба незалежними є газета/канал/сайт, засновані і фінансовані олігархом чи партією? – каже він. – Як владні мас-медіа хвалебно висвітлюють кожне чхання керівника міста/району/області, так і ЗМІ, що офіційно чи неофіційно належать бізнесменам, піарять своїх хазяїв, переходячи іноді межі здорового глузду. Але стосовно такого використання комунальних ЗМІ існує «обтяжуюча обставина» – на піар можновладців тратяться не їхні особисті кошти, а бюджетні (так звані гроші платників податків). І от поширена ситуація: керівник піарився, прокрався, з ганьбою звільнився… А гроші за піар не повернув…

Восени цього року, нас чекають місцеві вибори: чим сьогоднішній механізм фінансування ЗМІ з бюджетів різних рівнів задля піару влади не корупція і не створення нерівних умов виборчого процесу?

«Розслідування підготоване в рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії за підтримки Міністерства закордонних справ Республіки Польща та Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади».


Посилання на джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *