Вінницька агенція журналістських розслідувань
Главная » Новини » Вінницький апеляційний суд залишив озеро на Старому місті у приватній власності

Вінницький апеляційний суд залишив озеро на Старому місті у приватній власності

Вінницький апеляційний суд порадив представнику прокуратури працювати краще та залишив земельну ділянку на Старому місті, на якій розташоване озеро, у приватній власності вінницького бізнесмена Валентина Архіпова.

Прокуратура Вінницької області звернулась до Вінницького апеляційного суду, щоб оскаржити та скасувати рішення міського суду, який не задовольнив її позов щодо визнання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, на якій розташоване озеро, недійсним, а також – витребувати її з чужого незаконного володіння.

Однак суддівська колегія, до складу якої увійшли судді Марчук В.С., Матківська М.В. та Сопрун В.В. апеляційну скаргу прокуратури не задовольнила та залишила рішення суду першої інстанції в силі.

Нагадаємо, влітку 2017 року з’ясувалось, що земельна ділянка, на якій розташовано озеро на Старому місті, перебуває у приватній власності вінницького бізнесмена Валентина Архіпова. До журналістів звернулись місцеві мешканці, які повідомили, що водойма обнесена металевим парканом та оточена колючим дротом вже кілька років. А прилеглу до неї територію лісу, який є землею вінницької територіальної громади, невідомі додатково обнесли будівельною стрічкою. До дерев причепили оголошення, що дана територія є угіддями громадського об’єднання і що це приватна власність.

Вже наприкінці червня прокуратура Вінницької області, після звернення з цього приводу вінницьких активістів, відкрила кримінальне провадження за фактом незаконного відчуження земель Водного фонду.

А вже у жовтні прокуратура встановила, що рішення, за яким землю виділили для ведення особистого селянського господарства у власність громадянину Архіпову, в архіві Луко-Мелешківської сільської ради відсутнє. Не виявили правоохоронці такий документ і в архівному відділі Вінницької районної державної адміністрації. Крім того, у прокуратурі тоді повідомили, що в Книзі записів державних актів про право власності на землю на території Луко-Мелешківської сільської ради за номерами, вказаними в копіях державних актів, зареєстровано інші державні акти, які видано іншим особам на інші земельні ділянки. За даним фактом прокуратура області розпочала кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів — авт.). Втім, за півтора роки слідство так і не завершене. Відповіді на питання, що виникли у ході розслідування, не знайдені.

Під час судового засідання у Вінницькому апеляційному суді представник прокуратури Інна Міняйло зауважила, що суд першої інстанції не задовольнив позов заступника прокурора у зв’язку із застосуванням пропущеного строку позивної давності та застосуванням його наслідків. Однак, як вона зазначила, прокуратура Вінницької області не погоджується із вказаним рішенням суду та просить задовольнити апеляційну скаргу на підставах того, що суд першої інстанції дійшов неправильних висновків.

– Дійсно, початок перебігу строку позовної давності починається з моменту, коли особа могла дізнатися про порушення свого права, але, хочу зазначити, що відповідний запис про реєстрацію права власності нерухомим майном на вказану земельну ділянку за Архіповим було здійснено лише у 2016 році, – повідомила представник прокуратури. – А тому звертаючись з даним позовом ми вважаємо, що прокуратура Вінницької області не порушила строки позовної давності, оскільки його загальний період – три роки.

В ході судового засідання вона також наголосила, що застосовувати строк позовної давності в даному випадку не зовсім логічно, оскільки особа, яка залишається власником або за якою залишається титул власника, має право на оскарження щодо незаконного розпорядження її майном протягом усього часу, доки в неї є титул власника.

Дана ж земельна ділянка як на даний момент, так і на момент прийняття оскаржуваного рішення Луко-Мелешківської сільської ради, належала до меж міста Вінниці. А тому якщо Луко-Мелешківською сільською радою приймалось вказане рішення, то нею було перевищено владні повноваження щодо розпорядження даним нерухомим майном, а саме, даною земельною ділянкою.

Більше того, Інна Міняйло наголосила, що прокуратура наполягає на тому, що Луко-Мелешківською сільською радою взагалі не приймалось таке рішення. Вона повідомила, що на доказ цих доводів у судовому засіданні у суді першої інстанції прокурор подавав всі необхідні клопотання та пояснення. Зокрема, судом вивчалась копія протоколу рішення Луко-Мелешківської сільської ради 10 сесії 22 скликання, а також Книга записів реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки.

– Суд першої інстанції виклав хибні висновки та вказав у своєму рішенні, що вказаний протокол, його ксерокопія є нечитабельним. Хоча прокурор приносив оригінал протоколу і Книги записів реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки і ці докази були в оригіналі. Ці докази були досліджені як було передбачено в рамках Цивільно Процесуального Кодексу. В процесі огляду оригіналу і ксерокопії суд не робив зауваження, що неможливо відтворити якусь стрічку з даних документів. А тому ми наголошуємо, що Луко-Мелешківська сільська рада взагалі не приймала вказане рішення про передачу земель. Крім того, Водного фонду, – наголосила у суді представниця прокуратури.

Ми заперечуємо проти апеляційної скарги, – зауважив представник відповідача Роман Томенко. – Вважаємо, що суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення.

Щодо строку позовної давності він також зазначив, що Цивільний Кодекс України не пов’язує цей строк із внесенням чи не внесенням інформації щодо права власності у Державний реєстр.

Представник Архіпова стверджував, що вказана земельна ділянка перебувала в оренді в Архіпова з 1993 чи 1994 року. Договори оренди не збереглися. А право власності рішенням Луко-Мелешківської сільської ради було йому передано в 1996 році.

– З того часу він володів не від кого не приховуючи даною земельною ділянкою, – зауважив Роман Томенко.

Крім того, він повідомив, що Вінницька міська рада за Законом “Про місцеве самоврядування” і за Земельним Кодексом України була уповноважена завжди, якщо вона вважала, що дана земельна ділянка знаходиться на її території і земля виділена сільською радою помилково.

– Відповідно до законодавчих актів вони повинні вести контроль за використанням земель комунальної власності. Тому позивач в даному випадку не лише міг знати, але він й достеменно знав, що Архіпов є власником земельної ділянки, і підстави набуття права власності ним, відповідно до листування, – зауважив представник Архіпова.

Щодо того, що в 1996 році дана земельна ділянка належала до земель Водного фонду представник відповідача переконував суд, що на момент виділення вона належала до земель особистого селянського господарства і ніяких згадок про те, що в 1996 році ця ділянка була віднесена до земель Водного фонду, не було.

– Ще за радянських часів там існував водний об’єкт, – визнав Томенко. – Там був дитячий табір хімзаводу. Але на початку 90-х цей дитячий табір занедбали. Дамба була зруйнована. А на місці даного ставка влаштовано стихійне сміттєзвалище. Виявити, що там був якийсь водний об’єкт чи протікав якийсь струмок було неможливо. Вже після того, як рішенням Луко-Мелешківської сільської ради було виділено дану земельну ділянку, Архіпов за власний кошт вивіз звідти понад 100 вантажівок сміття, провів ремонтні роботи і лише потім виявилось, що там дійсно є струмок і що можливо відновити дамбу.

Серед іншого адвокат власника земельної ділянки апелював тим, що чинним законодавством дозволяється мати у власності штучно створений водний об’єкт площею до трьох гектарів.

Даний водний об’єкт був створений Архіповим штучно, – переконував він присутніх у залі судових засідань, серед яких були і місцеві мешканці, що змалечку проживають на Старому місті. – Його площа не перевищує трьох гектарів. В даному випадку право власності є законним.

Разом з тим, представник прокуратури зауважила, що дана земельна ділянка є землею Водного фонду і відповідно до законодавства України розпорядження нею та передача у приватну власність є незаконною.

– На підтвердження, що саме ця земельна ділянка є такою, ми надавали суду першої інстанції всі необхідні документи, зокрема, витяги з кадастрових карт, – повідомила вона.

– Так. Але Ви вказували, що частина цієї земельної ділянки, – зауважила головуюча суддя. – Яка ж частина цієї земельної ділянки?

– В суді першої інстанції було встановлено, що в даний момент практично на всій земельній ділянці знаходиться ставок і даний факт відповідач не заперечував, – зазначила представник прокуратури. – Якщо врахувати, що до земель Водного фонду належить і прибережна смуга, то ця вся ділянка є землею Водного фонду. А, отже, його перебування на праві приватної власності у фізичних осіб є просто неможливим відповідно до діючого законодавства.

Представник прокуратури також зауважила, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків щодо підстав набуття права власності, підстав для отримання державного акта, а також отримання самого державного акта Архіповим.

В апеляційній скарзі ми зазначаємо, що відповідно до Книги державної реєстрації права власності на дану земельну ділянку під записом, відомості про який можна дізнатись з державного акту, внесено право власності іншої людини на зовсім іншу земельну ділянку, – повідомила вона.

Апеляційну скаргу та позицію прокуратури щодо строку позовної давності підтримали як представник Вінницької міської ради, так і представник Луко-Мелешківської сільської ради.

До кожного з них головуюча суддя задавала одне й те саме питання:

Про земельну ділянку ви знали? Що завадило вам відновити ваше право?

Те, що приймалось рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність Валентину Архіпову, Вінницькій міській раді не було відомо, оскільки інвентаризація земель по місту Вінниці не проводилась, – зауважив представник міської ради Іван Лірник. – Визначити власників земельних ділянок, вільних земельних ділянок можливо лише за умови повної інвентаризації земель м. Вінниці.

Стверджував, що сільська рада не знала про рішення щодо відведення даної земельної ділянки у приватну власність і представник Луко-Мелешківської сільської ради Назар Слізяк.

– Ми не погоджуємося із рішенням суду першої інстанції, – повідомив він у судовому засіданні. – Ми не погоджуємося, що ми таке рішення взагалі приймали. Відсутність висновку щодо цього питання в протоколі унеможливлює розгляд такого питання.

Вінницька активістка Таїса Гайда вважає, що суддя Вінницького міського суду Людмила Луценко, яка розглядала позов прокуратури у суді першої інстанції, мала взяти відвід, оскільки має конфлікт інтересів. Вона проживає у квартирі, яку їй у безоплатне користування надала Вінницька міська рада. Не могла бути об’єктивною, на думку Таїси Гайди, і інша суддя Вінницького міського суду, яка розглядала справу щодо земельної ділянки, якою володіє пан Архіпов, – Інна Борисюк. Адже вона, за словами Таїси Гайди, також володіє земельною ділянкою на території якої є водний об’єкт.

Ми запускали квадрокоптер і побачили цю земельну ділянку, – розповіла активістка.

Вона стверджує, що володіють земельними ділянками, на яких є водні об’єкти, і інші вінницькі судді.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *