1962 перевірених висловлювання, більше половини в них — маніпуляції, брехня та перебільшення. Таким є підсумок проекту «Рейтинг маніпуляторів та брехунів» за 2018 рік. Весь рік фактчекінговий проект VoxCheck перевіряв висловлювання очільників держави та політиків, які лідирують в соціологічних опитуваннях до президентських та парламентських виборів. Сьогодні більше половини з них — Петро Порошенко, Юлія Тимошенко, Олег Ляшко, Анатолій Гриценко, Юрій Бойко, Андрій Садовий, Володимир Зеленський — мають президентські амбіції. Вадим Рабінович та Олег Тягнибок збираються вести свої політичні сили на парламентські вибори. Політична доля Володимира Гройсмана поки що невідома, але очевидно, що за бортом корабля під назвою «українська політика» він не залишиться. Святослав Вакарчук не йде в президенти, але осторонь залишатися не збирається та «разом зі своєю командою працюватиме над тим, щоб проєвропейські сили перемогли».

Вашій увазі ми представляємо аналіз висловлювань українських топ-політиків протягом минулого, передвиборчого року.

Дисклеймер. Цей рейтинг було складено за результатами 2018 року, і до нього не потрапили заяви політиків 2019 року. Ми усвідомлюємо, що для деяких політиків активна фаза передвиборчих перегонів почалася саме цього року, а відтак змінилася їхня риторика. Висловлювання за 2019 рік будуть проаналізовані в окремих матеріалах проекту VoxCheck поза рамками проекту «Рейтинг маніпуляторів та брехунів» у лютому та березні 2019 року. Методологія відбору цитат політиків для рейтингу, перевірки та розрахунку — в кінці цієї статті. Інформацію про відсотки правди та неправди у виступах політиків можна подивитися на графіку. У статті ми описуємо риторику політиків у 2018 році та основні помилки та маніпуляції в їхніх промовах.

Пояснення до графіка: політики ранжувалися в Рейтингу за відсотком правди в їхніх промовах. Що нижча частка правди – то вища позиція в Рейтингу. Святослав Вакарчук та Володимир Зеленський не увійшли до рейтингу через невелику кількість фактичних тверджень у 2018 році.

Якби існував титул «Головний маніпулятор країни», то лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко мала б усі шанси його отримати. Восени 2017 року ми почали системно слідкувати за виступами українських політиків і вперше проаналізували риторику Юлії Тимошенко в пробному Рейтингу маніпуляторів та брехунів. Тоді політик так само була лідером за часткою маніпуляцій порівняно з іншими учасниками рейтингу. «Пілотний» рейтинг був побудований на даних за вересень та жовтень 2017, далі ми випускали рейтинги щокварталу (див. перший, другий, третій квартал). Цей рейтинг базується на даних за весь 2018 рік.

Схоже на те, що весь минулий рік Тимошенко приділила підготовці до передвиборчої кампанії та проведенню п’яти форумів «Новий курс». Принаймні за спостереженнями VoxCheck до презентацій Нового курсу Тимошенко виступала в медіа небагато. На кожному з «Нових курсів» Тимошенко сипала заздалегідь підготовленими, вивченими фактами з абсолютно різних сфер: економіки, банківської справи, державної безпеки, геополітики і навіть економічної белетристики (наприклад, із книжки «Чому нації занепадають» Джеймса Робінсона та Дарона Аджемоглу).

На форумах «Новий курс» політик намагалася звучати професійно, тому багато посилалася на світову та українську статистику, міжнародні рейтинги. І що менше вона давала власної оцінки озвученим даним, то меншої кількості помилок та маніпуляцій припускалася. Можливо, через це частка правди в її промовах у 2018 році коливалась на рівні 30-33%, а не 9%, як у пілотному Рейтингу VoxCheck за вересень-жовтень 2017.

Але коли політик все-таки давала власну оцінку статистиці або даним, які озвучувала, маніпуляцій, замовчувань та брехні було не уникнути. Наприклад, у 2018 році Тимошенко стверджувала, що держборг України сягнув 82% ВВП, тоді як ці дані були актуальними два роки тому й відтоді цей показник знизився до майже 60%. Якщо Тимошенко порівнювала зарплати в Україні та Європі, то брала за зразок найбільш заможні країни, де заробітна плата є найвищою — і відповідно рівень цін також. Політик часто звинувачувала Нафтогаз в отриманні надприбутків — опускаючи інформацію про те, що це один із головних платників податків в Україні та один із великих платників дивідендів до бюджету. Тема газу в принципі була однією з таких, які вона коментувала неодноразово — але часом досить незграбно. Наприклад, Тимошенко могла похизуватися умовами газового контракту 2009 року, мовляв, їй як політику вдалося вибити з Росії вигідні умови на транзит. Але при цьому Тимошенко ніколи не згадувала про високі ціни та принцип «бери або плати», які Україна отримала тоді на закупівлю газу від Росії.

Це неправда, тому що в результаті тариф на транзит зріс менше ніж вдвічі але ціна на газ зросла (в 2014 році вже майже в три рази порівняно з 2008). Також Україна погодилась на принцип «бери або плати».

Напевно, цитатою року від Тимошенко можна вважати її твердження про те, що ціни на газ можна знизити вдвічі. Якби ж то все було так просто, як каже політик, а також інші політики, які підхопили цю тезу. Таке рішення негативно вплине на економіку, але наскільки негативно — достеменно невідомо. Можна повернути відносини Нафтогазу та держави у старе річище, коли ціни на газ були низькими, держава фінансувала збитковий Нафтогаз, а видобуток газу щорічно падав. Можна навіть змусити усі приватні компанії продавати газ населенню за встановленою державою ціною. Однак як довго український бюджет витримає таке навантаження, а інвестиційний клімат — знущання? Риторичне питання.

Весь 2018 рік основною тактикою Тимошенко була критика усіх дій влади — про що б і про кого б не йшлося. Починаючи роботою ЦВК, яку призначає парламент за поданням Президента, і закінчуючи державною закупівлею ліків, держборгом, бюджетом та газовим ринком — тобто темами, за які відповідають конкретні міністри або державні менеджери.

Власне ток-шоу — непоганий медійний та політичний ресурс. Цю аксіому доводить Вадим Рабінович, який уже більше року щотижня у прайм-тайм веде програму «Кто кому Рабинович» на 112 каналі. І якщо у серпні 2014 року соціологічні служби навіть не згадували цього політика у своїх опитуваннях, то у червні 2018 він мав 8,4% народної підтримки (водночас за депутатською ефективністю посідав 6 місце з кінця).

Для фактчекерів програма «Кто кому Рабинович» стала великим джерелом для перевірок, адже передача триває годину, і в ній Рабінович коментує останні події в Україні, рішення влади (усіх гілок та рівнів), цитує звіти Держстату і взагалі просто сипле фактами та статистикою.

У своїй програмі Рабінович часто посилається на міжнародні рейтинги: Doing Business, Індекс демократії, Індекс сприйняття корупції тощо. На його думку цього достатньо, щоб проілюструвати стан речей в Україні, котрий, якщо узагальнити промови Рабіновича, є жахливим.

З усіх політиків, яких досліджував протягом 2018 року VoxCheck, Рабінович найчастіше і найвідвертіше висловлював симпатії до Росії або ностальгію за СРСР. Наприклад, дані про те, що пенсіонери Білорусі та Росії не платять за комуналку, політик наводив кілька разів протягом року. Інформація виявилася фейком.

Ось кілька прикладів висловлювань Рабіновича з проросійською сентенцією (він також завжди говорить російською):

Останнє твердження теж неправдиве: торгівля з Росією скоротилася за 4 роки на $16,9 млрд, з рештою країн СНД на $4,6 млрд, а не на $38 млрд.

Рабінович також посилався на російські джерела інформації про Україну — зокрема на розрахунки керівника московського Союзу політв’язнів і політемігрантів України Лариси Шеслер, яка розрахувала нібито реальну чисельність населення України. Згідно з її даними, в Україні залишилося 24 млн людей. Такі самі дані неодноразово наводив Олександр Вілкул, лідер Опозиційного блоку, та його колишній однопартієць Юрій Бойко.

Як показали розрахунки VoxCheck, якщо коректно перерахувати чисельність населення за «хлібним методом», то людей в Україні виявиться ще менше: не 24 млн людей, а 10,9 млн. Якщо користуватися далі такою логікою, то у 2001 році в Україні проживало б лише 19 млн чоловік. Тоді як насправді за тодішнім і останнім на поточний момент переписом населення українців було 48 млн. Тобто рахувати чисельність населення за обсягом споживання хліба абсолютно некоректно.

На відміну від усіх топових політиків в Україні Рабінович не соромиться різких висловлювань.

Переважно подібні цитати не потрапили до рейтингу, оскільки ми перевіряємо факти, а не емоції. Але саме в цій цитаті ми перевірили тезу про мільярд гривень, який коштує суспільству парламент. Теза виявилася правдивою.

У постійних глядачів телеканалу «Рада» та українських політичних ток-шоу Олег Ляшко, напевно, асоціюється з гучним голосом, червоною краваткою та риторикою про село. Водночас аграрну тему Ляшко згадує не так уже й часто. Набагато частіше у 2018 році політик хизувався власними законодавчими ініціативами або законопроектами своєї партії. Ляшко нагадував слухачам про запровадження розстрочки ПДВ при ввезенні нового обладнання, про законопроект про імпічмент Президента, підняття мінімальних зарплат. До всіх цих ініціатив Ляшко та його команда справді доклали зусиль, і Ляшко не соромився нагадувати про це виборцям.

Одна з улюблених тем Олега Ляшка — Асоціація України з ЄС, яку він критикує нещадно через низькі, на думку Ляшка, безмитні квоти на експорт, а також через вимогу Європи скасувати мораторій на експорт лісу-кругляку. Політик давно і планомірно відстоює мораторій. На жаль, згідно зі статистикою, введення мораторію на експорт кругляку не привело до припинення вирубки лісів та суттєвого зростання деревообробної галузі в Україні.

Якщо Рабінович порівнює Україну з Росією, Тимошенко — з найбагатшими країнами світу (Сінгапур, Норвегія, Нідерланди), то Ляшко любить посилатися на досвід Польщі: за його словами, Польща більше заробляє на своїй деревині, більше лісів має, платить більші зарплати, й туди частіше їздять українці працювати. Останні два твердження, до речі, правдиві: завдяки і вищим зарплатам, і програмі залучення українських працівників потік короткострокових гастарбайтерів до Польщі, за різними оцінками, становить від 500 тис до 2 млн щороку і збільшується.

Це твердження неправдиве, тому що Польща заробляє своєму лісі $4,3 млрд, а не $20 млрд (Україна — $1,2 млрд).

На перший погляд, спектр тем, які коментує Ляшко, дуже широкий: фінансування онкології, імпорт м’яса, експорт зернових, тарифи на газ, еміграція та бідність, закупівля вертольотів для МВС України, вартість ліків, пенсії і навіть смертність українців у результаті ДТП. Можливо, саме тому в Ляшка один із найвищих показників брехні в промовах порівняно з іншими політиками (30% з усіх тверджень). Адже тримати в голові дані з настільки різних тем досить складно.

Але разом із тим Ляшко дуже рідко коментує загальнодержавні питання. У нього не знайдеш порівняння ВВП України з показниками інших країн або твердження стосовно Мінських угод. Його коментарі залишаються простими і разом з тим вузькими, з дуже конкретних питань. Він часто повторює одні й ті самі тези і показники. Наприклад, про те, що онкохворі фінансуються з держбюджету на 6% від потрібного (насправді дорослі онкохворі фінансуються на 30%, діти — на 63%. Це також є дуже низькі показники, але істотно вищі за 6%).

Газова тема — одна з найулюбленіших у колишнього міністра енергетики Юрія Бойка. Він часто згадує про те, як за його керівництва Міністерством палива та енергетики газ для населення коштував 400-700 грн.

Тариф для населення 407 грн (за наявності лічильника) був до 2007 року, а потім тарифи було диференційовано. Наприклад, у 2010-2014 роках тариф був 795-2954 грн в залежності від обсягів споживання та наявності лічильника. У промисловості тарифу, близького до 1500 грн, не було, але це не головне. Бойко використовує зручні для себе дані 10-річної давності. Тоді, звісно, все було дешевше.

Незважаючи на професійний досвід в енергетичному сектору, твердження Бойка з цього приводу бувають правдивими лише в третині випадків. І чого більше в таких твердженнях — маніпуляцій чи незнання — складно сказати. Ось приклад:

Насправді у Нафтогазу є тривалі контракти з європейськими постачальниками (30 станом на кінець 2017 року), тоді як «Третій енергопакет ЄС» не регулює джерела надходження газу в країну, а встановлює умови створення конкуренції на роздрібному ринку газу. В Україні наразі конкуренція існує тільки в сегменті постачання для промислових споживачів.

Президент Порошенко на прес-конференціях/міжнародних заходах та Президент Порошенко в Facebook-дописах та колонках — це дві досить різні персони. У першому випадку, коли Порошенко довго говорить на велику аудиторію і часом отримує незручні питання — він може і помилятися, і маніпулювати, і перебільшувати. Коли ж ідеться про тексти, підготовлені прес-службою Президента (Facebook, колонки для іноземних медіа) — то помилок там не знайдеш. Схожа ситуація з Володимиром Гройсманом: його дописи в соцмережах вивірені та цілком коректні, а от усна мова — не завжди.

Цим вони відрізняються від Юлії Тимошенко, Олега Ляшка та інших політиків: у останніх відмінностей в кількості помилок у письмових та усних текстах майже немає, хоча очевидно, що їм так само пишуть ці тексти професійні спеціалісти з комунікацій. Саме тому в середині року VoxCheck відкалібрував методологію відбору цитат політиків і виключив зі списку джерел для перевірки, наприклад, фейсбук-дописи (детальніше дивіться в кінці статті «Методологія Рейтингу»).

Висловлювання Петра Порошенка проект VoxCheck перевіряє найдовше — з початку 2016 року. І аж до 2018 року Президент майже ніколи не відповідав на критику опонентів. Діалог нагадував формат розмови «сліпого з глухим».

У 2018 Порошенко почав відповідати на критику та пояснювати, в якому стані йому дісталася країна: мовляв, критика недоречна, коли стан речей є настільки поганим.

У цьому твердженні Порошенко називає частково правильні показники, тільки стосуються вони різних періодів у 2014 та 2015 роках. Тоді як інфляції 50% в Україні в той час не було, так само як і резервів НБУ нижче $5 млрд.

Безвіз, рейтинг Doing Business та армія — топ-теми Петра Порошенка в 2018 році.

152 (а не 153) місце Україна посідала у 2011 році. Коли Порошенко став президентом, тобто 2014 року, Україна була на 96 місці. 2017 року це вже було 76 місце. Кожного разу ці показники публікувалися у наступному році — тобто у 2012, 2015 та 2018 роках, але пораховані вони на базі даних за попередній рік. Начебто маленька деталь, але ривок в Doing Business Україна зробила не за часів Президента Порошенка.

Стан речей в армії Порошенко коментував переважно правильно. Він не заглиблювався у вузькі проблеми, а говорив про зростання бюджетів військових та силових структур — а вони й справді суттєво зросли за останні роки: з 2% ВВП до 5% ВВП. Водночас Порошенко часто згадував рейтинг Global Firepower, за яким українська армія входить до тридцятки найпотужніших. От тільки і до Порошенка Україна входила в тридцятку, а сам по собі важко назвати надійним: як він рахується, геть незрозуміло.

VoxCheck почав слідкувати за виступами Олега Тягнибока у лютому 2018 року, і лідер «Свободи» одразу потрапив до трійки тих, хто найменше брехав, за нашою аналітикою. У середньому за 2018 рік неправда, маніпуляції та перебільшення у виступах Тягнибока зустрічалися лише в третині випадків: достойний показник для української політики.

Якщо Рабінович симпатизував Росії, то Тягнибок виступав різко проти. Взагалі в Олега Тягнибока умовно можна виокремити три улюблені теми: 1) відносини з «Московією» 2) Мінські угоди 3) законотворча діяльність депутатів від «Свободи» в парламенті.

Тягнибок неодноразово нагадував телеглядачам про те, що Україна досі торгує з Росією — і це, на думку політика, неприйнятно. Іноді лідер «Свободи» наводив коректні дані щодо товарообігу України з РФ, іноді — плутав цифри та маніпулював фактами.

Схожі дані у 2018 наводило досить багато політиків — адже відповідні новини навесні з’явилися у медіа. 2017 року товарообіг між Україною та РФ справді зріс на 27,4% — до $11 млрд. Передусім це відбулося внаслідок значного (на 39,9%) зростання імпорту — в першу чергу через закупівлю вугілля та нафтопродуктів. Експорт зріс значно менше — на 9,6%, а в реальному вимірі навіть скоротився. Але жоден з політиків не говорив про те, що з 2014 року обсяги торгівлі України з Росією постійно скорочувалися, і за ці роки частка Росії у зовнішньому товарообігу України скоротилася з 26% у 2013 до 11,9%.

Переважно про Мінські домовленості Тягнибок говорив коректно. Але іноді траплялися помилки:

Такої статті в Мінських угодах немає.

Головна тема виступів колишнього міністра оборони Анатолія Гриценка — стан речей в армії. Якщо Порошенко багато хвалиться підвищенням фінансування силового блоку, то Гриценко вишукує проблеми в армії (а їх безліч) та критикує конкретні вузькі місця. Військовий стан, зарплати військових та осучаснення пенсій, житлове питання, продаж військового майна… Маніпуляції та неправда починаються переважно в останній темі. Гриценка неодноразово публічно звинувачували у розпродажу техніки Збройних сил України за часи його роботи міністром. Він на це зазвичай каже, що міністр не відповідає за продаж військового майна.

Обліком надлишкового майна та його відчуженням на внутрішньому ринку займається Головне управління майна та ресурсів Міністерства Оборони. Відповідно, Гриценко правий в тому, що до процесу експорту озброєння міністр оборони не має прямого стосунку. Але Укроборонпром (який займається цим) може продати тільки те майно Міноборони, яке йому перед цим на внутрішньому ринку продало саме міністерство.

Гриценко також часто коментує Мінські угоди, але не завжди коректно. Наприклад, нібито за Мінськими угодами передбачається амністія усім терористам.

Насправді коло осіб, до яких амністія може бути застосована, визначається не Мінськими угодами, а нормами міжнародного та національного законодавства. А міжнародне право забороняє амністувати військових злочинців, осіб, які скоїли злочини проти людяності, а також осіб, які скоїли грубі порушення прав людини.

У пілотному Рейтингу маніпуляторів та брехунів Володимир Гройсман посів перше місце за рівнем правдивості. Швидше за все таке високе місце було пов’язано з тим, що у той час проект перевіряв у тому числі дописи на Facebook — які на сторінці Гройсмана нагадують статистичний збірник та вісті з полів одночасно. Ось приклад:

Перевіряти такі висловлювання безглуздо, адже вони собою являють суху констатацію фактів.

Але виявилося, що усна мова Гройсмана небагато чим відрізняються від дописів від його SMM-ників. Типова риторика прем’єра — «ми компенсуємо, ми забезпечили, ми співпрацюємо, ми визначили, ми працюємо» і так далі. В цьому риторика Гройсмана дуже схожа на риторику Андрія Садового (про нього нижче) — і це звичайний стиль комунікацій чиновника.

І хоча досить важко зловити політика на брехні, якщо він говорить сухими фактами та цифрами, у фактчекерів неодноразово були приводи поставити вердикт «маніпуляція» та «неправда» твердженням Гройсмана протягом минулого року.

Здається, одна з болючих тем для прем’єра — погашення державних боргів. У 2019 році Україні доведеться виплатити 417 млрд грн — це 40% доходів бюджету. З цього приводу Гройсман та Тимошенко навіть вступили у своєрідну публічну суперечку — звісно, не напряму, а за посредництва медіа.

Насправді борги попередніх урядів Україні доводиться постійно перекредитовувати. Тому формально борги уряду Тимошенко, можливо, вже переважно чи повністю погашені. Але для їхньої виплати наступні уряди мусили робити нові запозичення. Тому коректніше дивитися на зміну державного боргу: якщо борг зростає, нові кредити беруться не лише для погашення старих, а й для фінансування поточних потреб уряду.

І тут з одного боку Гройсман має рацію: з 2005 по 2013 роки державний борг збільшився на $57 млрд, до $73,1 млрд. З них на уряди Тимошенко (січень-вересень 2005 та грудень 2007 — березень 2010) припало $22 млрд. Станом на кінець 2018 загальний держборг (прямий плюс гарантований) становив $78,3 млрд.

Але поки що Україні не доводилося «кожен рік витрачати на обслуговування боргів один безпеково-оборонний бюджет країни». Зокрема, у 2018 та 2019 роках на обслуговування боргів йшло 130 та 145 млрд грн відповідно, тоді як видатки на оборону та безпеку у ці роки були 172 та 212 млрд грн. Звісно, є ще видатки на погашення боргів, але прем’єр-міністр говорив саме про їх обслуговування.

Незважаючи на досить медійну посаду мера Львова Андрія Садового, фактчекерам було небагато чого перевіряти в його виступах. Весь минулий рік VoxCheck перевіряв його найрідше (див. графік «Кількість перевірених тверджень»).

Коли Садовий говорив про рідний регіон, він припускався набагато менше помилок, ніж коли намагався коментувати теми загальноукраїнського масштабу чи вузькоспеціалізовані експертні речі. Наприклад, його розмірковування про енергетичну незалежність України були досить поверхневими.

Україна має не так багато енергоресурсів, щоб забезпечити себе повністю, ці ресурси скінченні і головне — не так легко доступні, як хотілося б, і потребують серйозних інвестицій в розвідку та розробку.

З 2019 року Андрій Садовий запустив активну промо-кампанію, дав кілька інтерв’ю, і його риторика сильно змінилася. З чиновника місцевого масштабу він перетворився на загальнодержавного політика. Садовий-2019 багато говорить про долю країни, коментує відносини з МВФ, макроекономічні питання. Проте, як ми вказали у дисклеймері на початку статті, перевірку висловлювань за 2019 рік VoxCheck зробить окремо у лютому та березні.

До Рейтингу VoxCheck Зеленський не потрапив, адже активна фаза його передвиборчої кампанії і відповідних заяв почалася після грудня 2018 року.

Заява Зеленського про намір балотуватися в президенти наприкінці 2018 року стала несподіванкою для широкої громадськості. З одного боку політичні рейтинги Зеленського були досить високими. З іншого — актор багато жартував з приводу свого президентства, але не говорив про це прямо. Весь рік він знімався в кіно, тролив Порошенка на концертах «Кварталу 95», робив жартівливі відео для соцмереж (наприклад, відео про Святослава Вакарчука в дусі «если ты да, то и я да»). Тому і перевіряти весь рік у виступах актора не було чого: його заяви стосувалися виключно творчої діяльності.

Така ситуація трималася аж до кінця грудня 2018, коли Зеленський в інтерв’ю Гордону оголосив про свої політичні плани. З п’яти тверджень цього інтерв’ю, які підлягали фактчеку, лише одне виявилося правдивим. Під час інтерв’ю Зеленський продемонстрував дуже поверхневі знання з економіки, відносин з Росією, Мінських угод та взагалі з того, що відбувається в Україні. Наприклад, політик запропонував попросити озброєння у Канади або Польщі, тоді як Україна вже давно отримує озброєння з-за кордону та має відповідні угоди з воєнної підтримки з кількома країнами.

У 2019-му проект VoxCheck продовжить слідкувати за політиком-актором.

Маючи досить високі політичні рейтинги, Вакарчук так само, як і Зеленський, весь рік мовчав щодо своєї політичної кар’єри. За весь рік він дав лише кілька неконцертних виступів, які були б цікавими фактчекерам. В результаті за 2018 VoxCheck перевірив лише чотири твердження співака. Переважно Вакарчук посилався на соціологічні опитування: ставлення українців до судів, влади, політиків тощо. В одному — навів статистику з отримання вищої освіти. Це була єдина фраза, в якій Вакарчук помилився.

Це правда, що 82% українців вступає до вищих навчальних закладів, але за цим показником ми посідаємо лише 16 місце у світі — після США, Данії, Аргентини, Ірландії та багатьох інших країн.

Автори:

Команда VoxCheck: Яр Батог, Олексій Крименюк, Володимир Ланда, Світлана Сліпченко, Максим Скубенко, Олена Шкарпова.

Редакційна колегія VoxCheck: Олександра Бетлій, Олександр Жолудь, Вероніка Мовчан, Марія Репко, Ілона Сологуб, Дмитро Яблоновський