Про журналістику, соціально відповідальний бізнес , замовні матеріали ,  маніпуляції свідомістю громадськості  через медіа, відсутність критичних та аналітичних журналістських матеріалів та «хибно компетентних» експертів у Вінниці розповів в інтерв’ю засновник та директор Віницької ІТ-Академії Роман Мельник.

Чи вірите Ви в незалежну журналістику у Вінниці?

– Я в неї вірю, що вона може існувати, але поки що її не бачу.

Звідки  ви дізнаєтесь про події в місті?

-В основному з соціальних мереж. Читаю також місцеві сайти. Я не зовсім стандартний споживач новин. Я читаю та аналізую  кілька джерел для того, щоб скласти свою думку про ту чи іншу подію

Чи є улюблений журналіст-сайт-телеканал-друковане видання-YouTube-канал, блог, сторінка в соцмережах?

Ні. В мене немає таких джерел, яким би я на сто відсотків довіряв.

Яким темам віддаєте перевагу?

-Професійній, економіка, в часи виборів політичній. Найменше – це відпочинок  та розваги.

Якої інформації про місто Вам не вистачає?

 – Крім розваг, у нас мало якісних матеріалів на різні теми.  Та інформація що є, зазвичай, однобока. Владу завжди показують лише з гарного боку. Не вистачає критичних матеріалів. Майже немає аналітичних матеріалів на будь-які теми. Майже вся журналістика, яку я бачу полягає у констатації фактів та передруку прес-релізів. Хоча, мабуть, люди не дуже хочуть читати аналітику.

Чи можуть журналісти вплинути на вирішення важливих  для життя міста питань? Яким чином?

– Звичайно. У природній для них спосіб, висвітлюючи інформацію. Не потрібно замовчувати інформацію та уникати тем. Найпоширеніші способи маніпуляції свідомістю та думкою громади  у Вінниці це саме замовчування незручних для влади тем , перебільшена увага до позитивних речей, однобока подача інформації та «хибно компетентні» експерти. Хочеться професійних речей від усіх, а від  журналістів особливо. Вони створюють громадську думку.  Я часто уникаю різних заходів, які відбуваються у нашій сфері саме через те, що люди, які не є професіоналами починають вести примітивні дискусії. До прикладу про те, щоб зробити Вінницю столицею ІТ-сфери, про ІТ-кластери,  деякі речі, які видають за стартапи. Ймовірно, ці люди дійсно так думають, але вони не знають що відбувається в світі. Там уже давно забули про ті речі, які вони обговорюють та намагаються видати за щось нове та зробити великим досягненням міста. Хочеться, щоб ми були містом справжніх іновацій.

Чи звертались ви до журналістів з проханням поширити чи написати матеріали?

– Ми постійно звертаємося до журналістів, щоб поширити наші матеріали про наші соціальні проекти. Нам є чим гордитись в цьому плані.  Все, що з цим пов’язано ми завжди висвітлюємо. Також розміщуємо комерційну рекламу. Ми даємо дуже якісну освіту. Людина з нуля може стати фахівцем у новій сфері та влаштуватись на роботу. Така освіта за кордоном коштує у 20-30 разів дорожче.  Статті ми пишемо виключно самі.  Копірайтенг у нас не якісний, особливо в нашій сфері. Ми пробували давати журналістам, але вони не справились. Задають дуже примітивні питанні на рівні, що робити, щоб дитина не дивилась заборонені сайти.

На вашу думку, чи потрібно проводити журналістські розслідування у Вінниці.  Якщо так, то на які теми?

– Звичайно, потрібні на будь-які теми. Чим більше прозорості та чесності, тим краще працювати. Ми тоді будемо знати, чого очікувати від влади, громадськості.

 Чи готові ви підтримувати (фінансово, експертно, у якості партнера чи якимось іншим чином)  діяльність незалежних журналістів?

– Це складне питання. В душі розумію, що це потрібно. А реально – це дуже складно.  За рахунок того, що у нас в державі скажімо не так все просто, ведення бізнесу зводиться до того, що зайнятий лише думками про те, як вижити. Рентабельность бізнесу дуже невелика. Звичайно хочеться і розуміється, що незалежні речі потрібно підтримувати. Але дуже багато залежить від самих журналістів, вони мають створити такі умови, щоб люди їм довіряли та підтримували фінансово. Це дуже складно.  Культура нашого суспільства поки о не дозволяє на жаль на це повністю розраховувати.  У нас є монополії та великі бізнеси, але вони купляють великі медіа та маніпулюють через них.  А малий бізнес на грані виживання, хоча його це не виправдовує. Потрібно якось так, як віруючі люди на церкву віддають десятину, так само варто якийсь відсоток віддавати на незалежні ЗМІ та громадські ініціативи. Це  суспільно важливо. Потрібно об’єднуватись, створювати спільноти, які одна одну підтримують та розвивати громадянське суспільство. Ми готові брати участь у спільних проектах.

Чи писали на вас, чи ваш бізнес замовні матеріали?

– Так. Це були незадоволені клієнти. Але писали замовні матеріали саме журналісти та публікували в медіа.

Чи відчували  ви тиск на свій бізнес з боку влади чи конкурентів?

– Зі сторони влади виглядає так, у якому правовому полі ми працюємо. IT-Академію можна назвати соціальним бізнесом.  Спочатку ми були виключно комерційною структурою,  потім спробували бути соціально відповідальним бізнесом, а  уже близько п’яти років ми працюємо як соціальний бізнес. В державі такі речі зовсім не регламентуються, про це лише гарно розповідається, але преференцій від держави такі бізнеси жодних не мають.  Чому ми соціальне підприємство? Починаючи з 2013 року ми в свою роботу заклали такі принципи, що надаємо пільгове навчання для деяких незахищених категорій громадян. Жодної компенсації за це ми не маємо, це наша власна ініціатива. І це не знижки в кілька процентів, це майже безкоштовне навчання для учасників бойових дій, їхніх дітей та членів їхніх родин, для людей з інвалідністю. Зовсім безкоштовно ми навчаємо дітей з обмеженими можливостями. У цьому напрямку ми працюємо з «Гармонією».

За минулий рік скільки  було  таких  дітей та учасників бойових дій? Скільки з них змогло працевлаштуватись?

– Близько тридцяти дітей. Учасників бойових дій небагато – близько десяти.  Працевлаштувались усі. Ми вчимо людину до того рівня кваліфікації, доки  її  не візьмуть на роботу. Тому у нас немає чітко визначених термінів навчання. Одні можуть навчатись рік, інші півтора. Ціна від цього не змінюється.  Оскільки попит а ІТ-спеціальності великий, то жодних проблем з цим не виникає. Зараз багато дітей, які ще в школі або одразу після школи приходять до нас, а потім одразу працевлаштовуються, заробляють та годують свої сімї. Це те покоління, яке не ганяється за дипломами через що має конфлікти з старшим поколінням, яке вимагає від них гарних дипломів.

Інтерв’ю  проводилось  у рамках проекту «Впливаймо на владу разом»  за фінансової підтримки  Ради  міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX), Програми Партнерства в галузі мас-медіа в Україні (UMPP)

Головне фото: FB-сторінка Романа Мельника