У той час як деякі політичні партії під час формування виборчих списків задекларували механізми праймеріз і постпраймеріз, “Опозиційна платформа – За життя” (ОПЗЖ) пішла “перевіреним” шляхом та оприлюднила першу десятку свого списку без можливості його попереднього або подальшого широкого обговорення. Передвиборчий з’їзд партії, який відбувся 6 червня, був закритим для преси. Останні соцопитування дають ОПЗЖ на виборах 11% голосів, тобто до 30 місць у парламенті, повідомляє vybory.pravda.com.ua
Перша десятка списку цієї партії не стала несподіванкою: умовно кажучи, до неї увійшли групи Бойка-Льовочкіна та Медведчука-Рабіновича.
Семеро з цих десяти – чинні народні депутати від “Опозиційного блоку”, ще двоє – позафракційні.
У десятці немає людей, пов’язаних з олігархом Рінатом Ахметовим: якщо 2014 року екс-регіоналам з різних груп вдалося об’єднатися в “Опоблок”, то цього разу такого “дива” не сталося.
Зрештою, “ахметовські” пішли на вибори окремою колоною.
Також у першій десятці не знайти Ірину Майстер, яка перемогла в реаліті-шоу телеканалу “112 Україна” “Кандидат”. Переможцю проекту обіцяли місце у прохідній частині списку “платформи”, але в результаті Майстер у ньому лише 63-я – непрохідна.
Очолив список ОПЗЖ позафракційний нардеп, співголова партії Юрій Бойко, якого політсила пропонує на посаду прем’єр-міністра.
До листопада 2018 року він був співголовою фракції “Опозиційний блок” у Верховній Раді.
Депутати з орбіти Ахметова виключили Бойка з фракції після того, як він самостійно підписав з головою партії “За життя” Вадимом Рабіновичем, союзником кума Путіна Віктора Медведчука, угоду про створення опозиційного об’єднання.
Бойка двічі обирали до парламенту (від Партії регіонів та “Опоблоку”), він двічі балотувався на посаду президента (на виборах-2019 посів 4-те місце, здобувши 11,7% голосів). Також двічі був міністром енергетики – в урядах Віктора Януковича(2006-2007) та Миколи Азарова (2010-2012), згодом став віце-прем’єром у Кабміні Азарова (2012-2014). За президентства Леоніда Кучми політик очолював НАК “Нафтогаз України”.
Бойко – фігурант антикорупційних розслідувань. Один з найгучніших скандалів за його участі – “вишки Бойка”. Назва походить від двох морських бурових установок, які держкомпанія “Чорноморнафтогаз” 2011 року (тоді номер №1 списку ОПЗЖ був міністром енергетики) закупила за ціною, удвічі вищою за реальну. Проте Генпрокуратура твердить, що не має доказів провини екс-урядовця.
Також під час перебування Бойка на посаді очільника Міненерго, а саме 2010-го, Україна підписала угоду з Росією про подовження терміну базування Чорноморського флоту РФ у Криму до 2042 року в обмін на 100-доларову знижку на ціну газу для України.
Другий номер списку – нардеп-прогульник від “Опоблоку”, співголова ОПЗЖ, президент Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабінович.
2014 року він балотувався як самовисуванець на посаду президента, отримав майже 2,3% голосів (7-ме місце). Того самого року очолювана Рабіновичем партія “Центр” (зараз це і є ОПЗЖ) стала співзасновницею “Опоблоку”, а сам політик був обраний народним депутатом.
До початку політичної кар’єри Рабінович мав бізнес, зокрема розвивав медійні проекти (найвідоміші – телеканали “1+1” та NewsOne). У 2007-2013 роках був президентом і власником київського футбольного клубу “Арсенал”.
За часів СРСР Рабіновича засудили до 14 років ув’язнення за розкрадання держкоштів, проте він відбув за ґратами лише частину строку. А 1999 року йому як тодішньому громадянину Ізраїлю заборонили в’їзд до України через причетність “до діяльності, котра завдає значних збитків українській економіці”. Зараз нардеп фігурує в антикорупційних розслідуваннях.
Третю позицію у списку ОПЗЖ посів голова політради цієї партії, кум президента Росії Віктор Медведчук. До партії Рабіновича “За життя” він долучився в липні 2018-го. За підсумками 1-го кварталу 2019 року Медведчук став найбільшим донором “Опозиційної платформи – За життя”.
Медведчука тричі обирали до Верховної Ради – 1997-го, 1998-го (обидва рази – у виборчому окрузі на Закарпатті) та 2002-го (як №1 у списку СДПУ(о), яку він очолював). У 1998-2000 роках – віце-спікер, у 2000-2001 роках – перший віце-спікер парламенту. У 2002-2005 роках був главою Адміністрації Президента Леоніда Кучми.
Медведчука, юриста за фахом, 1980 року призначили адвокатом поета-дисидента Василя Стуса. Як з’ясували дослідники, він не ознайомився з матеріалами справи та фактично відмовився від захисту письменника.
Уперше політик пройшов до парламенту на довиборах 1997 року, коли в Україні діяла абсолютна мажоритарка. Тоді він балотувався в окрузі в Іршавському районі Закарпаття.
Кум Путіна очолює громадську організацію “Український вибір – Право народу“, яка пропагує федералізацію України та її зближення з Росією. У 2014-2018 роках брав участь у перемовинах щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Президент Петро Порошенко стверджував, що в мінській групі Медведчук представляв інтереси Кремля.
Медведчук є фігурантом низки антикорупційних розслідувань. Зокрема, “Схеми” з’ясували, що його дружина Оксана Марченко володіє нафтовим бізнесом у Росії. Медведчуку також приписують контролювання телеканалів “112 Україна”, NewsOne та віднедавна ZIK. Від 2014 року політик перебуває під санкціями США.
Четвертий номер у списку випав нардепці-прогульниці від “Опоблоку”, фігурантці антикорупційних розслідувань та “гречкосійці” Наталії Королевській. У минулому вона була соратницею Юлії Тимошенко, двічі (2006 та 2007) її обирали до Верховної Ради від БЮТ. Також була депутаткою Луганської облради у 2002-2006 роках. Політичній кар’єрі Королевської передувала бізнесова діяльність на рідній Луганщині.
Королевську виключили з фракції БЮТ 2012-го за “порушення депутатської етики та співпрацю з Адміністрацією президента Януковича”. На парламентські вибори того року депутатка пішла з власною партією “Україна – вперед!” (колишня Українська соціал-демократична партія), яка набрала лише 1,6% голосів.
У 2012-2014 роках Королевська була міністеркою соцполітики у другому уряді Азарова (ймовірно, за квотою Ріната Ахметова). 2014-го балотувалась у президенти як самовисуванка, але зняла свою кандидатуру. Того ж року стала нардепкою від “Опоблоку”.
Чоловік Королевської – Юрій Солод, депутат-мажоритарник від “Опоблоку”, фігурант антикорупційних розслідувань і “гречкосій”. На цьогорічних виборах він балотуватиметься від ОПЗЖ в окрузі №47 (Донецька область).
Першу п’ятірку списку замикає позафракційний нардеп-прогульник, соратник Юрія Бойка Сергій Льовочкін. До Верховної Ради VIII скликання він пройшов за списком “Опоблоку”. Восени 2018 року Льовочкіна виключили з фракції разом з Бойком.
У 2010-2014 роках політик очолював Адміністрацію президента Віктора Януковича. Запевняє, що подав у відставку через розгін “Беркутом”студентського Євромайдану 30 листопада 2013-го.
Із чотирьох балотувань Льовочкіна до парламенту два були невдалими: 1998-го (як самовисуванець в окрузі на Донеччині) та 2006-го (№13 у списку “Народного блоку Литвина”). 2007-го був обраний нардепом за списком Партії регіонів (під номером 46), входив до її політради. Із 2014 року – нардеп від “Опоблоку”.
У 1999-2005 роках Льовочкін працював в Адміністрації Президента Леоніда Кучми (пройшов шлях від консультанта до першого помічника), куди прийшов з бізнесу.
У 2005-2006 роках – радник голови Верховної Ради Володимира Литвина, у 2006-2007 роках – керівник апарату прем’єра Януковича (також був його радником, коли той очолював Донецьку ОДА). Льовочкін фігурує в низці антикорупційних розслідувань.
Шосту позицію у списку ОПЗЖ посідає нардеп-кнопкодав від “Опоблоку” Василь Німченко. Він соратник Медведчука – його заступник у ГО “Український вибір – право народу”.
У радянські часи працював суддею, а також юрисконсультом у Президії Верховної Ради УРСР. У 1990-1996 роках – суддя Верховного Суду України, у 1996-2005 роках – Конституційного Суду України.
Німченко був одним із 59 нардепів – авторів подання, на підставі якого КСУ скасував статтю Кримінального кодексу України про незаконне збагачення.
Ще один друг Медведчука, нардеп-прогульник від “Опоблоку” Нестор Шуфрич балотується за списком ОПЗЖ під номером 7.
До політики Шуфрич потрапив з бізнесу. Був членом, а згодом одним з лідерів очолюваної Медведчуком СДПУ(о).
До парламенту Шуфрича обирали п’ять разів, з них двічі – у мажоритарних округах (1998-го – на рідному Закарпатті, 2002-го – на Черкащині), двічі (2007-го та 2012-го) – за списком Партії регіонів.
У 2006-2007 роках – депутат Верховної Ради АР Крим від “Опозиційного блоку “Не так!”, створеного за участі Медведчука.
Шуфрич двічі був міністром з питань надзвичайних ситуацій – у 2006-2007 роках (в уряді Віктора Януковича) та кілька місяців 2010-го (в уряді Миколи Азарова).
У 2010-2012 роках обіймав посаду заступника секретаря РНБО. 16 січня 2014 року голосував за “диктаторські закони”, спрямовані проти Євромайдану.
Того самого року разом з Медведчуком брав участь у переговорах щодо врегулювання ситуації на Донбасі (тоді в РНБО не змогли сказати, кого Медведчук і Шуфрич представляють на перемовинах). Є фігурантом антикорупційних розслідувань.
Минулого року Шуфрич і Рабінович вели на телеканалі “112 Україна” реаліті-шоу “Кандидат”, переможцю якого обіцяли місце у прохідній частині списку “За життя” та рік навчання у Стенфордському університеті.
Учасники проекту виконували дивні як для потенційних кандидатів у нардепи завдання, наприклад, їли комах. У шоу перемогла екс-заступниця міського голови Василькова (Київщина) Ірина Майстер. Але обіцяного місця у прохідній частині списку їй не дісталося: там Майстер 63-я (як повідомила вона сама Рух ЧЕСНО), тоді як Шуфрич і Рабінович – у першій десятці.
Восьмий номер у списку – нардеп від “Опоблоку” Сергій Ларін, якого ЗМІ зараховують до групи Фірташа-Льовочкіна.
Він депутат п’яти скликань, уперше потрапив до Верховної Ради 1998 року за списком Народно-демократичної партії. До того був депутатом міськради рідного Харцизька (Донеччина), працював в Управлінні у справах сім’ї, молоді та туризму Донецької ОДА, яку тоді очолював Янукович.
Удруге Ларіна обрали до парламенту 2002 року від блоку “За єдину Україну!” (як член Партії регіонів), а у 2006 та 2007 роках – за списком ПР. 2010-го Президент Янукович призначив Ларіна головою Кіровоградської ОДА. Того самого року він став депутатом Кіровоградської облради, також очолював регіональний осередок ПР.
2013 року Янукович призначив Ларіна заступником глави своєї адміністрації, якою тоді керував Льовочкін. Цю посаду політик обіймав до зміни влади в країні в лютому 2014 року.
У червні 2014-го Ларін очолив виконавчий комітет Партії розвитку України, яка того ж року стала співзасновницею “Опозиційного блоку”. 2016 року був обраний співголовою політвиконкому “Опоблоку”.
Ларін фігурує в антикорупційних розслідуваннях, які стосуються фінансування “Опоблоку” фіктивними фірмами.
Дев’яте місце у списку ОПЗЖ дісталося позафракційному нардепу-мажоритарнику (округ №107, Луганщина), кнопкодаву Сергію Дунаєву. ЗМІ пов’язують його з групою Бойка-Льовочкіна. На користь цього свідчить той факт, що після виключення згаданих депутатів з “Опоблоку” Дунаєв теж залишив фракцію.
У 1990-2000-х мав бізнес, а 2006 року став депутатом міськради рідного Лисичанська (Луганщина) від Партії регіонів.
2009-го на позачергових виборах Дунаєва обрали мером цього міста, а 2010-го – переобрали.
На парламентських виборах 2012 року був обраний нардепом від ПР у лисичанському окрузі №107. На виборах до ВРУ 2014-го балотувався в цьому самому окрузі, але вже як самовисуванець. У парламенті став членом фракції “Опоблок”.
Дунаєв голосував за “диктаторські закони” 16 січня 2014 року, є фігурантом антикорупційних розслідувань.
2018-го Генпрокуратура намагалася притягнути його до кримінальної відповідальності за наведення в декларації недостовірної інформації (не задекларував активів майже на 160 млн грн і частку в одному з товариств, що належить його дружині), проте Верховна Рада провалила подання ГПУ.
Першу десятку ОПЗЖ замикає ще один соратник Медведчука, нардеп-прогульник від “Опоблоку” Тарас Козак. На сайті вже згаданої ГО “Український вибір” він зазначений як член координаційної ради організації. За даними ЗМІ, зв’язок Козака з Медведчуком триває від початку 2000-х.
Козак – фіскал зі стажем. У 1993-2003 роках він пройшов шлях від податкового інспектора у Львові до першого заступника голови Державної податкової адміністрації на Львівщині.
Згодом обіймав посади начальника Західної регіональної митниці, в.о. начальника Одеської митниці, заступника голови Державної митної служби України.
У 2010-2014 роках був депутатом Львівської облради, де зарекомендував себе як прогульник. Із трьох балотувань Козака до парламенту два не мали успіху – 2006-го (від Блоку Наталії Вітренко “Народна опозиція”) та 2012-го (як самовисуванець в окрузі на Львівщині).
2014-го став нардепом за списком “Опоблоку”. Фігурує в журналістських антикорупційних розслідуваннях стосовно тютюнового монополіста “Тедіс Україна”.
Козак володіє трьома інформаційними телеканалами: “112 Україна”, NewsOne та віднедавна ZIK.
