Хто та скільки може отримати?

Загальна сума державного фінансування партій залежить від розміру прожиткового мінімуму та явки на виборах. Згідно з даними ЦВК, явка на цих виборах становила 14,7 мільйона виборців. Кожен виборець приносить до загального кошика державного фінансування 2% прожиткового мінімуму, або 38 гривень і 42 копійки. Фактично ви фінансуєте не всі партії загалом, а конкретно ту, за яку проголосували. Саме від кількості голосів за конкретну партію залежить, скільки держкоштів вона одержить. Отже, загальний бюджет держфінансування партій у 2020 році сягатиме 565,5 мільйона гривень.

90% цієї суми, або 509 мільйонів, розподілять пропорційно до результатів на виборах між усіма партіями, що подолають 2%-й бар’єр. Тобто переможець отримає найбільше, а партія, яка ледь долає 2%, – найменше.

Партія, яка здобуде 2%, у 2020 році одержить з бюджету близько 11 мільйонів гривень. Ще 10%, або 56,5 мільйона гривень, розподілять пропорційно (нарівно) між тими партіями, які пройдуть до парламенту й у своїх списках матимуть понад третину жінок (рахується саме за прохідним списком, а не за фракцією, до якої приєднаються мажоритарники). На ці додаткові кошти гендерної квоти гарантовано претендують лише дві партії – “Голос” та “Європейська солідарність”. У прохідних частинах їхніх списків частка жінок сягає 40%.

Моделювання розподілу цих коштів зроблено відповідно до попередніх результатів виборів, оприлюднених на сайті ЦВК станом на 11:20 22 липня (опрацьовано понад 50% протоколів). Тож результати ще не є остаточними, і в окремих партій можуть збільшитися, а в деяких – опуститися нижче від 2%.

Отже, на отримання держкоштів претендують 11 партій – 5 парламентських і 6 позапарламентських. Найменше отримають “Українська стратегія Гройсмана”, ВО “Свобода” та “Партія Шарія”. Усі вони можуть мати фінансування в розмірі приблизно 11,5-12,2 мільйона гривень. Найбільше держкоштів дістанеться партії “Слуга народу”. Вона отримає приблизно 225,3 мільйона гривень. Додаткове фінансування за гендерною квотою майже подвоює розмір держфінансування “Голосу”. До базової суми близько 34 мільйонів додадуться ще понад 28 мільйонів. Істотну надбавку одержить і “Європейська солідарність” – до базових майже 46 мільйонів партія отримає ще більш ніж 28 мільйонів за гендерною квотою.

Навіщо нам фінансувати партії?

Державне фінансування партій досить поширене у світі й особливо у західних демократіях. Лише кілька країн Європи не мають державного фінансування в тій чи іншій формі.

Логіка його запровадження полягає в тому, аби надати партіям альтернативне джерело фінансування, що має зменшити їхню залежність від великих донорів, у нашому випадку – від олігархів. Поступово це має привести до якісних змін в ухваленні рішень як на місцевому рівні, так і на рівні парламенту.

Адже закони мають ухвалювати не з урахуванням інтересів великого приватного донора, а в інтересах усієї держави та суспільства. Миттєвого результату від запровадження державного фінансування годі чекати, оскільки трансформація може тривати кілька виборчих циклів та залежить і від низки інших чинників. Зокрема, від економічної ситуації, роботи контролюючих органів та судів, а також від створення незалежних від олігархів медіа.

Куди можна витрачати ці кошти?

Це питання закон майже не регулює, оскільки наявне в ньому формулювання “на статутну діяльність партій” можна трактувати аж надто широко. Єдине, на що заборонено витрачати ці кошти, то це на ведення виборчої агітації.

Однак, якщо партія не зареєстрована в ЦВК як суб’єкт виборчого процесу, то й реклама за державні кошти не вважатиметься за агітацію. Саме тому партії досить часто зловживали використанням держкоштів на пряму й навіть на приховану рекламу. Так системно робив “Народний фронт”, витративши на рекламу близько 100 мільйонів гривень. Як показав час, ці видатки виявилися марними, адже рейтинг партії так і не зрушив з рівня статистичної похибки.

Фактично партії мали б витрачати ці кошти на розвиток регіональної мережі, навчання своїх рядових членів і представників у радах, проведення досліджень, залучення експертів до розроблення рішень місцевого та національного рівнів, комунікацію з виборцями (двосторонню комунікацію, а не рекламу), організацію публічних консультацій.

Для того, щоб очікування та практика використання держкоштів збігалися, новому парламенту слід внести зміни до закону “Про політичні партії” та чітко визначити, куди можна й куди не можна витрачати держкошти. До цього моменту в партій може бути запроваджено внутрішні правила, на що для них прийнятно витрачати ці кошти, а на що – ні. Ще ліпше – мати стратегію розвитку партії (для багатьох – стратегію створення партії) і саме для досягнення цієї мети використовувати держкошти.

Компенсування коштів, витрачених на виборчу кампанію

Згідно з чинним законодавством, партії, які потраплять до парламенту, окрім базового фінансування, одержать ще й повне відшкодування своїх витрат на виборчу кампанію. Компенсацію вони отримають лише за офіційну частину видатків, відображену у фінансовому звіті. Логіка цієї норми полягає в тому, аби стимулювати партії виводити свої витрати (а отже, і надходження) з тіні.

Водночас дуже поширеною є практика залучення підставних донорів. Це ті випадки, коли партію на мільйони фінансують або її ж працівники, котрі одержують мінімальну зарплату, або продавчині магазину, або мешканці сіл і райцентрів, які при цьому ще й шукають роботу. Доки держава не здатна належно відстежувати реальне походження цих коштів і притягати до відповідальності партії-порушників, то така компенсація не є бажаною. Адже ми можемо відшкодувати партіям гроші невідомого, дуже ймовірно, корупційного походження.