Директор Центру вивчення генеалогії «Пращур» – про власний метод розпізнавання «зливних бачків», про те, навіщо читає і провладне, і опозиційне інтернет-видання та про сумніви щодо віри у незалежність вінницьких ЗМІ
- Звідки Ви дізнаєтесь про події у Вінниці?
- В основному Фейсбук. Переглядаю стрічку, де відфільтровані майже всі «зливні бачки», хоча вони все одно трапляються. У стрічку потрапляє те, що перепощують друзі у Фейсбуці, а не сторінки самих видань.
- Як Ви визначаєте для себе це «зливний бачок» чи ні?
- Перший критерій – відоме це джерело чи ні. Якщо зовсім не відомо – це вже підстава. Потім дивлюся, що взагалі публікується. Якщо відверта маячня – то все зрозуміло. Або, наприклад, є аналітика, але гра ведеться в одні ворота. У такому випадку зрозуміло, що вона зроблена під якийсь проєкт. Є речі, які важче розпізнати, наприклад, так звані «консерви». Вони можуть протягом довгого часу поводитися досить адекватно, а потім у певний момент вибухають. Є підозра до деяких джерел, але за руку я їх поки не спіймав, тому слідкую.
- Чи є у Вас улюблений журналіст, сайт, телеканал, друковане видання, сторінка у соцмережі?
- Улюблених, напевно, немає, але трохи читаю Vежу, трохи Vlasno, RIA – те, що в інтернеті «20 хвилин» публікує.
- Чому Ви довіряєте саме цим виданням?
- Багатьох журналістів Vlasno знаю особисто, з Качуром, головним редактором Vежі, теж трохи знайомий. Плюс я давно ці видання почитую і розумію, що вони висвітлюють події досить непогано.
- Непогано – тобто об`єктивно?
- Так. Хоча Vlasno тяжіє до опозиційної діяльності до міської влади, а Vежа, навпаки, – за Вінницьку міську раду. Тож читаючи їх обох можна бачити якусь більш-менш збалансовану картину.
- Якій тематиці у ЗМІ Ви надаєте перевагу?
- Місцевим новинам.
- Чи є інформація про місто, якої Вам не вистачає?
- Напевно, ні. Навпаки, зараз надто багато інформації, її засилля інформації. І коли виникає потреба знайти вужчу, то можна її знайти в інтернеті.
- Надто багато інформації – це Ви про загальну кількість новин чи обсяг інформації з конкретної тематики?
- І кількість видань, і кількість інформації. В Російській імперії була цензура, інформацію чітко лімітувало. Сьогодні в України уклін в інший бік: інформації настільки багато, що її важко відфільтрувати. І відбувається таке, що є серед цього величезного потоку реально гарні речі, але є багато того, чим він засмічується. І в мене є така підозра, що це зроблено десь навмисно, аби людям було важче розібратися, де притомна інформація.
- Чи можуть журналісти вплинути на вирішення важливих для життя Вінниці питань?
- Так, шляхом їх висвітлення та конструктивної критики. Наприклад, коли журналісти та громадськість включилися в ситуацію навколо парку «Хімік», ми побачили реальну і досить швидку реакцію влади – і вийшов позитивний кейс. І таких кейсів є вже декілька по Вінниці. Щоправда, є і речі, які владою ігноряться, скільки про них не пиши.
- Чи доводилося Вам звертатися до журналістів із проханням поширити чи написати якийсь матеріал, у тому числі рекламний?
- Щодо реклами – ні. Тобто були статті про «Пращур», про нашу діяльність, але вони явно не рекламні. Я чітко відфільтровую, що таке реклама: це коли йде посил «купи» і контактні дані. Якщо цього немає, то, відповідно, це не реклама. І я особисто звертався, коли у моєму дворі випилювали дерева років два тому. Я викликав поліцію, зателефонував журналістам. Приїхали з Vlasno і з RIA, і це досить вплинули на реакцію поліції, яка спочатку поводилася досить аморфно.
- Дерева врятувати вдалося?
- Три дерева не встигли, їх не спиляли повністю, їм зробили «формування крони», коли три метри – і обрізається стовбур, це повний жах. А решту трохи підчистили, але грамотно, вже після того, як журналісти долучилися.
- Прес-релізи про діяльність Центру пишете?
- Не пишемо, хоча було декілька спроб. Ми якісь події організовували, інформацію про них розсилали, але вихлопу нуль, ніхто не приходить. Ми цікаві журналістам у січні після новорічних свят та у серпні, у період відпусток, коли утворюється інформаційний вакуум, бо немає про що писати. Тоді журналісти згадують про нас і закривають нами такі лакуни. Це нормальноJ.
- Чи вірите Ви у незалежну журналістику у Вінниці?
- Хотілося б вірити.
- А що заважає?
- Структура власності. Біда ж у чому: у нас журналістика не самоокупна, і зрозуміло, що десь потрібно шукати джерела фінансування. Є грантові речі, їм довіри більше, хоча грантодавці теж переслідують певну ціль, і потрібно дивитися, хто вони і яку саме.
- Чи потрібно проводити у Вінниці журналістські розслідування?
- Однозначно потрібно.
- Із якої тематики?
- Контроль місцевих органів влади, розподіл коштів, їхнє ефективне використання, участь можновладців у корупційних схемах.
- Чи готові Ви підтримувати – як експерт, партнер, іншим чином, зокрема фінансово, діяльність незалежних журналістів?
- Як експерт – так, як партнер, якщо буде цікаво, – так, фінансово – треба придивитись, подумати.
- Чи вважаєте Ви роботу незалежних журналістів суспільно важливою?
- Однозначно так.
- Чи відчували або відчуваєте Ви тиск на свій бізнес із боку влади чи політичних партій?
- Ні. Хоча є непорозуміння з Укрдержархівом, який пробує на нас впливати.
- Чим ви їм не догодили?
- Історично архіви – це структура КДБ. Вони вже 28 років як із неї виведені, але є певна тяглість самої структури. І комерційний дослідник в очах більшості архівістів – це злочинець. І коли ти їм пояснюєш, що ми офіційно оформлені, сплачуємо податки, переконати їх неможливо. У них у головах «совок», але це мине. Хоча з точки зору законодавства право на нашій стороні, і тому ми виграємо один суд за іншим.
Інтерв’ю проводилось у рамках проєкту «Впливаймо на владу разом» за фінансової підтримки Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX), Програми Партнерства в галузі мас-медіа в Україні (UMPP)
