Метод  «Рівний-Рівному» використовується у взаємодії учасників груп підтримки та взаємодопомоги. Ми з’ясували як працює цей метод для участі в Програмі підтримки журналістів «12 місяців стійкості». Інформація для статті  використана з розділу “Метод  «Рівний-Рівному»  у взаємодії учасників груп підтримки та взаємодопомоги” навчального посібника «Основи реабілітаційної психології: подолання наслідків кризи» від ОБСЄ та Міністерства соціальної політики України. Що ж таке метод  «Рівний-Рівному», групи підтримки, взаємодопомоги, самодопомоги? В чому різниця між цими видами груп? Як група допомагає вирішувати особисті проблеми, як сприяє досягненню цілей? І, якщо це справді допомагає, то як скористатися цим ресурсом: створити групу, підтримувати її діяльність чи знайти і стати її членом?

Не треба бути професіоналом, щоб допомагати тим, хто переживає кризу

Щоб пережити кризу, потрібно створювати маленькі групи підтримки, в яких одні люди допомагають іншим (People to people organizations – люди для людей). Адже «не треба бути професіоналом, щоб допомагати тим, хто переживає кризу після травми, досить просто мати відкрите серце, дати людям можливість заземлитися і заспокоїтися. Не обов’язково й обговорювати, що сталося, можна разом готувати щось смачне, гуляти, спілкуватися або мовчати. Якщо ви підтримаєте людей під час їхньої кризи, то в них, можливо, навіть не буде посттравматичного синдрому. Частіше обнімайтеся. Коли ми відчуваємо високий рівень стресу, такий контакт допомагає не втрачати зв’язку зі своїм власним тілом… Травма, шок і посттравматичний синдром «заразні»… Тому створюйте свої групи підтримки. Створюйте команди, встановлюйте зв’язки, підтримуйте і відновлюйте одне одного . – Дітті Марчер, директор Міжнародного інституту Бодинаміки

Особливості функціонування груп підтримки та взаємодопомоги

У стресових ситуаціях суттєво посилюється потреба в прийнятті, яку називають афіліативною. Якщо немає можливості задовольнити цю потребу, людина почувається ізольованою й самотньою, що додатково погіршує її здатність справлятися з наслідками стресу. Зміст афіліації полягає у такому спілкуванні й підтримці, які приносять задоволення і збагачують усіх учасників діалогу. Потреба об’єднання в групи з’являється, коли розрізнених ресурсів явно не вистачає для подолання наслідків переживання ситуації, вплив якої перевищує можливості однієї людини.

ГРУПА – ОБМЕЖЕНА В РОЗМІРАХ СПІЛЬНОТА ЛЮДЕЙ, ЩО ОБ’ЄДНУЮТЬСЯ З ПЕВНОЮ МЕТОЮ НА ОСНОВІ СХОЖИХ ОЗНАК (ПРОФЕСІЇ, ХАРАКТЕРУ ДІЯЛЬНОСТІ, СОЦІАЛЬНОЇ НАЛЕЖНОСТІ, УПОДОБАНЬ, СТРУКТУРИ, РІВНЯ РОЗВИТКУ, ВІКУ, СТАТІ ТОЩО). В ГРУПІ СКЛАДАЮТЬСЯ ПЕВНІ НОРМИ ПОВЕДІНКИ, ЦІЛІ, ВИНИКАЄ ВІДЧУТТЯ ЦІЛІСНОСТІ, ЄДНОСТІ З ІНШИМИ ЧЛЕНАМИ ГРУПИ.

Групи підтримки більше рекомендовані для людей, що переживають кризовий стан. Тут вони можуть навчитися говорити про власні труднощі, обговорювати свої почуття й переживання і, як результат, не тільки прийняти наявність у себе проблеми – у питаннях адаптації чи наявності залежності, захворювання або складної життєвої ситуації, а й переформулювати проблему в низку завдань, знайти, за допомогою професіонала і групи, внутрішні та зовнішні ресурси для їхнього вирішення. Групи підтримки є чудовим місцем для пошуку психологічного комфорту, заохочення та прийняття себе іншими [105]. Л. Леві [20] виділив чотири типи груп підтримки з терапевтичною орієнтацією. Групи I типу займаються переважно контролем або реорганізацією поведінки. Прикладами таких груп є Анонімні Алкоголіки (АА) та Анонімні Наркомани (АН), Анонімні азартні гравці й Анонімні батьки. Членів груп II типу об’єднують спільні стресові ситуації. Ці групи можуть фокусуватися на таких кризових ситуаціях, як зґвалтування, вбивство ким-небудь дитини, виживання після суїцидальної спроби, перебування в полоні, вимушене переселення, участь у бойових діях, переживання надзвичайних ситуацій, травма втрати тощо. Ці групи займаються так званими перехідними періодами життя або переходом до нормального стану, прагнуть скоріше до опанування станами та поведінкою, ніж до зміни статусу своїх членів. У роботі груп III типу беруть участь люди, які відчувають дискримінацію у зв’язку з їхньою статтю, расовою чи класовою належністю тощо. Сюди теж можна віднести і групи учасників АТО, що об’єднуються для відстоювання своїх прав та надання одне одному підтримки в період соціальної реадаптації. Групи IV типу не мають визначеної загальної проблеми, їхні учасники прагнуть до загальної самоактуалізації та підвищення особистої ефективності.

Основне завдання – навчитися жити комфортно для себе й для оточення

Підтримка в групі (як і взаємодопомога) може містити: ƒ обмін інформацією про те, як можна собі зарадити у складних ситуаціях; ƒ відчуття, що людина не самотня зі своїми проблемами і може розраховувати на підтримку; ƒ взаємну фінансову підтримку, якщо є така необхідність (це можливо у виняткових випадках. Основне завдання – навчитися жити комфортно для себе й для оточення). Групи підтримки ефективні в ситуації, коли в учасників ще немає достатніх внутрішніх ресурсів для функціонування в режимі груп взаємодопомоги (самодопомоги). Іноді соціальні працівники чи інші фахівці, що супроводжують людей, мають докласти суттєвих зусиль для того, щоб з об’єднання людей із добрими намірами група перетворилася на ефективний метод практики з надання одне одному підтримки [62]. Із часом групи підтримки можуть трансформуватися у групи взаємодопомоги, якщо з’являються учасники, які конструктивно змінили свою поведінку й адаптувалися до нових умов. Запорукою успішності таких змін є активність і мотивація учасників групи до конструктивних змін і підтримка з боку спеціалістів, які розуміють, що з’явилися люди, здатні організувати й вести групу взаємодопомоги (самодопомоги).

Надаючи допомогу іншим – допомагаєш собі

ГРУПИ ВЗАЄМОДОПОМОГИ (САМОДОПОМОГИ) – ВАЖЛИВА ЧАСТИНА СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ В ГРОМАДІ; ФОРМА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ОДНЕ ОДНОГО ЛЮДЕЙ ЗІ СХОЖИМИ ПРОБЛЕМАМИ. ЛЮДИ МОЖУТЬ ПРАЦЮВАТИ САМОСТІЙНО АБО ЗА ДОПОМОГОЮ ПРОФЕСІОНАЛІВ, ЗАЗВИЧАЙ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТА ПСИХОЛОГІВ.

У групах взаємодопомоги є багато спільного з групами підтримки, зокрема, в перевагах та обмеженнях, але є й відмінності. Головна відмінність полягає в тому, що групи взаємодопомоги базуються на відповідальності за функціонування групи й активній участі людей, що живуть у проблемній ситуації (захворювання, ВІЛ, складний життєвий період). Це дає їм можливість активізувати власні ресурси, розвивати здібності, вирішувати проблеми, контролювати своє життя.

Як свідчить аналіз соціальної практики, групи взаємодопомоги об’єднують певну кількість людей (від 6 до 20), які самостійно визначають напрями своєї діяльності, тематику й методи роботи групи, організують свої зустрічі з певною періодичністю (щотижня чи щомісяця); на своїх засіданнях члени групи обговорюють проблеми, з якими стикаються, отримують підтримку від інших учасників, усвідомлюють, що не лише в них є подібні труднощі, набувають навичок усвідомлення своїх проблем і шляхів їхнього подолання. Їхні учасники не є спеціалістами у розв’язанні проблем, які вони намагаються вирішити. Групи взаємодопомоги – це частково формалізовані організації непрофесіоналів, об’єднаних спільною метою заради блага кожного члена групи. Група взаємодопомоги – своєрідний розмовний гурток із кількох осіб, яких об’єднує бажання надавати й отримувати підтримку одне від одного, щоб разом долати проблеми. Ефективність груп взаємодопомоги базується на двох основних принципах. По-перше, досвід свідчить, що люди, які впоралися або ефективно справляються з певною проблемою, є кращими помічниками, навіть порівняно з професіоналами без подібного досвіду. По-друге, «надаючи допомогу іншим – допомагаєш собі».

Можливість побачити себе і власні проблеми з різних точок зору

Адже групова робота дає низку переваг: можливість побачити себе і власні проблеми з різних точок зору; отримати унікальні соціальні навички (наприклад, уміння відкрито говорити про свої проблеми, готовність надавати і приймати підтримку); відчути єдність із людьми, які перебувають у подібній ситуації, чого не можна досягти самостійно. З огляду на те, що підтримка в таких групах носить взаємний характер, частіше їх називають «групами взаємодопомоги», щоб уникнути плутанини з поняттям «самодопомога» в його первинному значенні (опанування власним станом, ситуацією, проблемами, надання допомоги самому собі), що може й не вимагати присутності іншого. Але термін «група самодопомоги», що прийшов у нашу мову як калька з англійської мови («self-help grоups»), широко застосовується і навіть має власну усталену абревіатуру (ГСД). Тому обидві назви сьогодні використовуються паралельно як рівнозначні. Таким чином, група взаємодопомоги (самодопомоги) – це двоє і більше людей із подібною життєвою проблемою або ситуацією, які об’єдналися заради вирішення проблеми чи для опанування ситуацією. У соціальній практиці групи взаємодопомоги досить поширені: групи ветеранів (Афганістану, антитерористичної операції); різноманітні жіночі групи; групи матерів та батьків-одинаків, групи батьків дітей-інвалідів; групи хворих на цукровий діабет, онкохворих, ВІЛ-позитивних тощо; Анонімних Алкоголіків (АА), Анонімних Наркоманів (АН) та їхніх родичів тощо. Діяльність цих груп спрямована на те, щоб учасники змогли виявити й усвідомити певну проблему, прийняти її наявність та зробити доступною для опанування чи вирішення. 123 «Коли зустрічаються побратими і починають спілкуватися на якісь відверті теми, то той, хто в собі замикається і чує, як за одним столом побратими вирішують психологічну проблему одного з них, розуміє, що в нього така сама проблема – і тут вона вирішується. Тоді він відкривається і каже, що у нього така сама проблема» (зі слів ветерана АТО). Функціонування груп взаємодопомоги базується на основі участі їхніх членів у вирішенні проблем, обміну знаннями й досвідом та самостійно визначеної відповідальності, зацікавленості й бажання змінити щось у власній ситуації та обмінятися своїм досвідом із людьми, в яких є подібні проблеми.

ВЗАЄМОДІЯ В ГРУПІ ВЗАЄМОДОПОМОГИ – ЦЕ ФОРМА ВЗАЄМОДІЇ, ЩО ЗНІМАЄ ПОЧУТТЯ ЗОВНІШНЬОЇ (СОЦІАЛЬНОЇ) ТА ВНУТРІШНЬОЇ (ОСОБИСТІСНОЇ, ДУШЕВНОЇ) ІЗОЛЯЦІЇ.

Від інших форм громадської активності групи взаємодопомоги відрізняються тим, що її завдання спрямовані, насамперед, на власних членів, а не на когось зі сторони. Група взаємодопомоги здатна як сприяти у вирішенні проблеми (поради, втішання, обговорення приватних питань тощо), так і давати відчуття того, що тебе люблять, цінують, ти потрібен комусь. Основні цільові завдання групи взаємодопомоги: відреагування та обговорення минулого травматичного досвіду та можливого майбутнього; мінімізація негативного сприйняття себе («це трапилося не лише зі мною»); пошук засобів для подолання кризових ситуацій (як психологічного, так і організаційного характеру); формування групової згуртованості, збереження соціальної ідентичності; надання комплексної соціально-психологічної підтримки» [27]. Мабуть тому групи взаємодопомоги (самодопомоги) іноді помилково називають групами підтримки. Але варто пам’ятати, що в групі підтримки відповідальність за організацію й проведення зустрічей покладена не на учасника групи, а на фахівця. Функціонування груп взаємодопомоги базується на основі взаємної участі їхніх членів у розв’язанні проблем, обміну знаннями й досвідом та самостійно визначеної відповідальності, зацікавленості й бажання змінити щось у власній ситуації та поділитися своїм досвідом із людьми, в яких є подібні проблеми. Групи взаємодопомоги – це засіб, що знімає почуття зовнішньої (соціальної) та внутрішньої (особистісної, душевної) ізоляції [27].

Принципи  діяльності груп підтримки та взаємодопомоги

ƒ У кожного з учасників є схожі проблеми або ситуації. ƒ Люди, що не належать до цієї категорії, можуть бути присутні на відкритих зборах або на інформаційних зустрічах зі спеціалістами лише з дозволу групи. ƒ Мета й завдання групи визначаються потребами реальних учасників, їхніми повсякденними проблемами ƒ Взаємодопомога будується на бажанні людей активно вирішувати ці проблеми. ƒ Робота групи розрахована на внутрішні ресурси учасників; усі рішення приймаються зборами або активом групи. ƒ Активісти, лідери, фасилітатори, взявши на себе відповідальність за роботу групи, залишаються рівними з іншими учасниками, вони також діляться своїми проблемами. ƒ Групу веде фасилітатор – людина, що займається організацією й веденням групових форм роботи. Фасилітатор не «керує групою», не веде учасників за собою, а створює сприятливі умови для природного перебігу зустрічі [21].

Терапевтичні чинники груп підтримки та взаємодопомоги

Залежно від того, яка проблема змусила людей зібратися разом, можна виділити групи з подолання кризи чи перехідного періоду; групи боротьби з залежностями; групи рідних і близьких ветеранів; групи людей, у яких є певні хронічні захворювання тощо. На перший погляд здається, що між такими групами більше розбіжностей, аніж спільного. Дійсно, групи взаємодопомоги дуже різноманітні за своїми структурними формами і за видами діяльності, вони майже не піддаються класифікації, але є кілька спільних для всіх типів груп складових: ƒ люди зі спільним життєвим досвідом, ситуацією, проблемою, що збираються разом, аби щось змінити; ƒ право прийняття рішень про діяльність групи належить тим, хто до неї входить (людям, що перебувають у схожій ситуації); ƒ учасники є прямими або непрямими одержувачами користі від здійснюваної діяльності; ƒ діяльність часто буває викликана необхідністю протистояти ізоляції, дискримінації та іншим проявам негативного ставлення суспільства до цієї групи. 125 Так, П. Сілверман спільним для всіх груп взаємодопомоги вважає надання взаємної підтримки членами групи одне одному, обмін інформацією, що дає змогу знайти шляхи виживання у складній ситуації, освоїти копінг-стратегії. Групи взаємодопомоги фундаментально базуються на ідеї, що люди зі схожим досвідом проблем можуть запропонувати найкращу інформацію, яка стосується цих функцій [87]. К. Мун-Гіддінгс зазначає, що практика взаємодопомоги є варіативною, фокус її діяльності, спрямованої на зменшення стигматизації людини з розладом, постійно змінюється [103]. Спочатку люди просто фокусуються на проблемах, проте групові процеси впливають на погляди членів груп, відбувається зростання свідомості щодо перспектив стратегій подолання в умовах своїх власних ситуацій. ТЕРАПЕВТИЧНІ ЧИННИКИ, що сприяють досягненню змін у сприйнятті або поведінці членів груп взаємодопомоги: а) Спільний досвід. Схожий досвід або ситуація є основою існування груп взаємодопомоги. Людей у таких групах зазвичай відразу розуміють, тому вони не відчувають себе чужими та психологічно самотніми. Схожість спонукає до зменшення сорому, що полегшує ефект саморозкриття. б) Допомога іншим. Що більше члени групи допомагають іншим, то більше вони допомагають самим собі. в) Постійна система підтримки. Члени груп часто отримують від інших учасників підтримку, заохочення і похвалу. Підтримка здійснюється цілодобово, система підтримки стає чимось на зразок великої небайдужої сім’ї. Значний терапевтичний ефект приносить отримання інформації, необхідної для розуміння та конструктивних рішень. г) Отримання зворотного зв’язку. В ситуації відкритості й щирості поведінка учасників доступна для уважного спостереження і коментарів інших членів групи. д) Освоєння спеціальних методів. У групах взаємодопомоги успішність вирішення проблем залежить від дотримання спеціальних методів або технічних прийомів. Члени груп освоюють ці прийоми і вчаться самостійно застосовувати їх, що забезпечує створення терапевтично цінної структури. е) Інші когнітивні процеси. Терапевтичний вплив процесу взаємодопомоги значною мірою пов’язаний із такими принципами когнітивної терапії, як формування позитивного Я-образу, поліпшення саморозуміння, розширення прийнятних альтернатив, посилення здатності вирізняти та по-новому визначати норми [27].

Засади функціонування груп  підтримки та  взаємодопомоги

1.Добровільність та однакові права для всіх учасників. 2. У першу чергу допомагати собі, а лише потім – іншим. 3. Напрямок діяльності, тематика та методи роботи групи визначають самі учасники. 4. Активна та безперервна співпраця учасників протягом тривалого часу. 5. Група працює без участі професіоналів (як правило, керівництвом груп взаємодопомоги не займаються фахівці допоміжних професій – вони можуть бути запрошені на деякі зустрічі лише як експерти). 6. Регулярні зустрічі у визначений час (щотижня, раз у два тижні або щомісяця). 7. Анонімність і нерозголошення третім особам особистої інформації та того, що відбувається в групі. 8. Ініціативність та відповідальність кожного за самого себе і за те, що відбувається в групі. Взаємодопомога по суті є «егоїстичною», адже люди завдяки взаємній підтримці рятують насамперед самих себе. Переваги груп взаємодопомоги: – у групі легше змінювати поведінку: спрацьовує принцип «рівний- рівному», бо група складається з людей зі схожими проблемами, подібними життєвими сценаріями та спільними життєвими цілями; – у групі важливий як негативний, так і позитивний досвід учасників: будь-який досвід допомагає іншим знайти правильне рішення; – група дає відчуття єдності, впевненості, що ти не один і що твоя проблема цікавить й інших; – у групі можна знайти розуміння, адже є моменти, що можуть бути зрозумілі лише тим, хто мав справу з подібними труднощами; – небагато учасників – для багатьох це реальна можливість перестати боятися говорити про наболіле.

Чого не можна зробити в групах підтримки та  взаємодопомоги

ƒ допомогти людині, що знаходиться в кризовій ситуації; ƒ за мить/день/тиждень вирішити проблему: на все потрібний час; 127 ƒ замінити допомогу вузькоспеціалізованого фахівця; ƒ допомогти, порушуючи принцип балансу: змін не буде, якщо учасники групи лише «братимуть». Скільки «взяв» – маєш стільки ж і «віддати». Труднощі ведучих груп взаємодопомоги: – закритість та інертність членів групи, їхнє небажання або неготовність спілкуватися; – надмірна балакучість деяких учасників; – домінування в розмові декількох осіб, об’єднаних спільним інтересом (який не обов’язково поділяють інші члени групи); – деструктивна поведінка – грубість, нетактовність, пасивна агресивність, особисті випади; – нездатність фасилітатора обговорювати з групою власні проблеми (якщо ведучий не є запрошеним фахівцем). Навички, необхідні фасилітатору (ведучому) Роль фасилітатора полягає в тому, щоб допомогти членам групи відчути себе в безпеці, відверто висловити свої почуття, розповісти про проблеми, поділитися своїм досвідом; створити атмосферу, в якій члени групи відчувають підтримку одне одного; допомогти членам групи зрозуміти, що їх об’єднує, а також визнати неминучі відмінності й навчитися долати поточні конфлікти; не дозволяти членам групи відходити від визначеної теми і порушувати правила; дати кожному можливість взяти участь у розмові. ФАСИЛІТАТОР НЕ ПОВИНЕН: ƒ аналізувати, пояснювати і тлумачити особисті проблеми учасника; ƒ давати поради, якщо його про це не просять; ƒ тиснути на члена групи, щоб змусити його висловитися з певного питання; ƒ ображати (чи дозволяти це іншим) членів групи; ƒ висловлювати свою думку щодо методів лікування (крім посилань на наявні наукові дані і думки конкретних фахівців, а також розповіді про власний досвід); ƒ дозволяти порушувати правила групи, залишаючи такі порушення без уваги і відповідних наслідків; ƒ ставати на той чи інший бік у конфлікті між членами групи.

Що потрібно для розвитку груп підтримки та  взаємодопомоги

За всієї розмаїтості форм і діяльності груп взаємодопомоги вони, як і інші суспільні об’єднання, потребують підтримки, а саме: ƒ попередньої роботи й ініціативи членів громадських організацій, працівників соціальних служб або системи охорони здоров’я, що усвідомлюють необхідність створення груп для ефективного вирішення проблем, пов’язаних із конкретним досвідом / ситуацією; ƒ практичної й адміністративної допомоги (наприклад, приміщення для зустрічей, телефонна лінія, оргтехніка); ƒ встановлення контактів і координації діяльності груп з іншими суспільними і державними структурами; ƒ доступу до представників законодавчої і виконавчої влади; ƒ реклами й маркетингу; ƒ доступу до фінансування. Іноді, на початкових етапах організації, групи можуть потребувати формування навичок ведення групи (надання інформації і консультування), доступу до бази даних, доступності довідників груп (для підвищення членства і популярності в суспільстві); допомоги в реєстрації групи, що побажала стати благодійною або сервісною організацією.

Головне фото https://images.app.goo.gl/kzg7sMxDAVLL8zEr9