ЦГК «Дій!-Вінниця» поспілкувався з Представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в центральних областях Валерієм Ольховим. Говорили про те, як забезпечуються права людей, що знаходяться в установах закритого типу у Вінницькій області в умовах пандемії.

Скільки відвідувань закритих установ відбулось у вас, починаючи з початку пандемії (березень 2020 року), та які результати в контексті запобігання поширенню коронавірусної хвороби?  

– Ми відвідали більше 20 таких установ лише по Вінницькій області. Юрисдикція регіонального представництва поширюється на чотири області, то по кожній з них приблизно стільки ж. Найпоширенішим у перші дні була недостача дезінфікуючих розчинів, засобів індивідуального захисту. На сьогоднішній день з цим уже все налагодилось. Основні порушення – найчастіше не здійснювали температурний скринінг для працівників, а якщо здійснювали, то не вели журнал обліку. Другий момент, який ми фіксували – не усіх закладах були обладнані ізолятори, не було часто безконтактних термометрів, не було в достатній кількості жарознижуючих засобів. Ми й сьогодні фіксуємо те, що не всі працівники дотримуються карантинних заходів: не дотримуються соціальної дистанції, маски носять на підборідді, працівники кухні працюють без рукавичок. В установах виконання покарань працівники носять формений одяг, то вони в ньому заходили на територію уже з вулиці, а після зміни виходили з закритої установи у цій же формі.  Тобто не було спеціально відведених кімнат, щоб переодягнутися.

 Була інформація, що одне з найбільших системних порушень щодо людей, які знаходяться у закритих установах, що їх часто просто зачиняли в кімнатах та камерах  і не виводили на вулицю. Чи це відповідає дійсності?

– Навіть самі працівники в умовах жорсткого карантину працювали без виходу вахтовим методом. Тиждень працювала одна зміна, потім мінялись на тиждень з іншою. На сьогодні їм уже дозволено працювати щоденно, але лише після того. Як вони пройдуть температурний скрінінг, і лікар допустить їх до роботи. При відвідуванні  Вінницького пансіонату для осіб похилого віку та Тиврівського будинок-інтернат люди на вулицю виходили, на свіжому повітрі були. Єдине, що їм не дозволялось виходити за межі закладу. Ув’язнені виходили в обов’язковому порядку в прогулянкові дворики . Карантин на це не вплинув. Ми відвідували і Стрижавську установу, і Вінницьку першу установу, і Вінницьке СІЗО, ніяких нарікань не надходило з цього приводу.

Які обов’язкові вимоги (санітарні норми чи правила) існують для закритих установ в контексті запобігання поширенню коронавірусної хвороби?  Якщо вони є, то де вони прописані?

– В першу чергу це постанови Кабінету Міністрів і також є постанова Головного санітарного лікаря України, якими передбачено дотримання всіх умов, всіх протиепідемічних заходів в установах закритого типу. А саме: обмеження доступу до цих установ, особливо без дотримання карантинних вимог. На сьогодні уже дозволено відвідування таких закладів і пенітенціарної системи і геріатричного профілю, але людина мусить мати або результати тестів, або пройти температурний скринінг, мати захисну маску, дезинфікуючий розчин для рук.

Які найбільш кричущі порушення вами було виявлено під час візитів в закриті установи?

 – До установ закритого типу відносяться установи виконання покарань, СІЗО, ІТТ, школи-інтернати, будинки-інтернати, пансіонати для людей похилого віку, виправні центри, колонії і т.д. Ми провели багато візитів. Але візит який мене найбільше вразив був Крижопільський виправний центр. Візит був десь в кінці лютого. Багато засуджених зверталось до нас зі скаргами як на гарячу лінію, так і з письмовими зверненнями щодо порушення карантинних вимог, щодо порушення права на гідність, на охорону здоров’я, на харчування. Під час відвідування цього виправного закладу ми виявили багато кричущих порушень. До прикладу ми знайшли одного засудженого, якого помістили в приміщення без жодних комунікацій.  В приміщенні було холодно, а у засудженого туберкульоз. Інші засуджені приносили йому їжу. Там навіть дверей не було, замість них прибита ковдра, а вікна забиті плівкою. Санвузла теж не було. Після нашого втручання, його переселили в нормальне приміщення. Був звільнений заступник начальника установи. Коли ми зайшли в карантинне відділення, то в ньому знаходилось більше 20 людей. Серед них онкохворий, хворий на гепатит. Після нашого втручання його перевели в лікувальний заклад, але там він помер. Говорити про якесь дотримання санітарних норм у закладі було не можливо. Крім того в установі, що розрахована на 280 людей, закрито один гуртожиток. Тому кімнати переповнені, в кімнатах з двох’ярусних ліжках по 8-12 людей. Туалет на другому поверсі не працює взагалі, тому зранку на першому поверсі, де є 4 кабінки,  збирається натовп близько сотні людей, щоб туди потрапити. Повна антисанітарія. На кухні теж, і добові проби не відбираються, і меню не співпадає. Все було описано в звіті та направлено в регіональне управління виконання покарань.  Було й багато інших візитів, де ми можемо говорити про повне недотримання карантинних норм, не проводяться скринінги, в деяких установах навіть оголошення про карантин ніде не розміщене, працівники н переодягаються, прийшовши до закладу, і багато іншого.

На вашу думку, в чому основна проблема того, що в закритих установах не дотримуються карантинних норм?

– У більшості випадків- це звичайна недбалість. Після того, як ми вносимо акти реагування ситуація змінюється (наприклад, проведення температурного скринінгу). Тобто термометри є, можливість є, а це просто не виконується. На початку пандемії було недофінансування, але зараз це все вирішилось.  Що директору установи, наприклад, складно знайти приміщення, в якому працівники можуть переодягнутись? Щоб людина могла спокійно залишити свій формений одяг і не виносити його в місто, а потім навпаки не заносити з міста.

 Розкажіть про процедуру візитів у заклади закритого типу. Що, за чим і як відбувається?

– Ми знайомимся з статутом, штатним розписом, кошторисом, особовими справами, щоб знати кількість та категорії осіб, що тут перебувають, звітністю. Після цього ми здійснюємо обхід кімнат чи камер та спілкуємось з людьми, що тут перебувають. Потім ми відвідуємо медичний блок , харчовий блок, гуртожитки. Після візиту ми за три дні готуємо звіт та лист реагування.

Скільки часу займає зазвичай один візит?

– Найчастіше на це йде день. Візит триває від двох до пяти один. Найкоротший візит може бути в районний суд. Там ми дивимось чи є камери, чи клітки у належному стані, доступність мало мобільних груп до залів судового засідання, чи кварцуються приміщення, чи обробляються дезінфікуючими засобами, чи є доступ до питної води. У деяких судах, наприклад, немає камер для утримання, і людей тримають в «автозаках» на морозі. Інші заклади – набагато довше.

Скільки людей задіяно для одного візиту?

– Як мінімум дві особи. Це регіональний представник та обов’язково громадський монітор, як передбачено Законом. Як правило нас три-чотири людини.

 Чи відслідковуєте ви «ковідні» закупівлі закладами закритого типу? Якщо так, то на вашу думку, чи достатньо держава виділяє коштів на це?

– Ми дивимось документацію. Як відбуваються закупівлі продуктів харчування та медичні закупівлі. Беремо відповідну довідку, скільки й чого передбачено на одну особу. Безумовно, є такі заклади, де на медикаменти виділяється недостатня сума, але здійснювати аудит ми не можемо. Ми лише фіксуємо, що було виділено з бюджету, і чи є в наявності достатня кількість медикаментів. Трапляється таке, що медикаменти уже прострочені. Наприклад Ладижинський дитячий будинок інтернат, де ми виявили велику кількість таких медикаментів. В медичному блоці ми також знайшли велику пляшку олії. Коли почали з’ясовувати для чого вона тут, виявилось, що з допомогою неї дітям ставлять клізми. Уявляєте, яке середньовіччя? А подивились по коштам, то їх виділяється на медичне забезпечення достатньо. Крім того, є багато волонтерських коштів. Вони теж їх зобов’язані обліковувати. Але ми не є фахівцями в галузі аудиту. Аудит здійснюють відповідні органи, що контролюють використання бюджетних коштів. На мою думку, взагалі, коштів виділяється на такі заклади достатньо.

Яким чином ви поширюєте інформацію після візитів? Як реагує громадськість та ЗМІ?

–  Після кожного візиту ми публікуємо короткий прес-реліз на офіційному  сайті Уповноваженого ВР з прав людини  https://www.ombudsman.gov.ua/. Кожне регіональне представництво має свою офіційну сторінку у соцмережі Фейсбук, де також розміщує цю інформацію. Після оприлюднення до мене часто за коментарем звертаються представники ЗМІ, також телефонують представники різних громадських організацій.  Тобто, інформацію «розбирають» добре та реагують на неї. Люди небайдужі.  Особливо добре працює поширення через соціальні мережі, багато коментують.

 Як звернутись до Уповноваженого у разі виявлення порушень прав людини у закритих установах (наприклад родичами)?  Який механізм, чи є особливості? 

– До нас дуже часто звертаються родичі людей, які знаходяться в закритих установах. І вони самі часто телефонують та пишуть. Наприклад навіть засуджені мають право за законом на телефонні дзвінки. Мої робочі номери телефонів  – стаціонарний  (0432)61-70-31 та мобільний (063) 406-66-06.  В кожній установі є телефони довіри, є телефони нашого представництва. Листи часто надходять і на електронну пошту  [email protected] від родичів засуджених зі всієї України. Самі засуджені частіше  надсилають листи звичайною поштою на юридичну адресу м. Вінниця, вул. Замостянська, 26-А, каб.50,51. Почастішали випадки, коли засуджені звертаються до нас через своїх адвокатів.

Головне фото: Анастасія Дем’янчук

Публікація створена за фінансової підтримки Європейського Союзу в рамках програми COVID-19 Solidarity Programme for the Eastern Partnership. Зміст цієї статті не обов’язково збігається з їхньою позицією.