Автор: Микола Літвінов

У місті більше 120 пам’яток архітектури, частина з яких перебуває у ненайкращому стані. Журналісти дослідили більше десятка таких об’єктів та з’ясували, як місцева влада  охороняє  пам’ятки архітектури. У  вересні минулого року в місті створили Бюро охорони культурної спадщини (БОКС). Чим воно займається? Що робить, щоб не допустити руйнування пам’яток?  Хто винен в руйнації? Що з цим робити? Питання, які виникали у ході дослідження, ми задали головному архітектору міста Євгенію Совінському.

Розглянемо детально ТОП-7 пам’яток архітектури у нашому рейтингу. 

I. Садиба купця Кармазіна – аварійний балкон

(березень 2025 року)

Знаходиться по вулиці Митрополита Петра Могили,12. Побудований у 1902-03 роках за проєктом архітектора Григорія Артинова на замовлення купця Аарона Айзековича Кармазіна. Це типова на той час двоповерхова житлова садиба з елементами стилю модерн. Будівля має Г-подібну форму плану. На першому поверсі був проїзд у внутрішній двір, який зображений на плані будівлі. 

(проєкт будинку, який знайшли журналісти Агенції у Державному архіві Вінницької області)

Зараз цей проїзд є частиною кімнати.

(лютий 2025 року)

Другий поверх має еркер з баштовим завершенням (балкон). Ось проєкт тієї частини будівлі, яка знаходиться на подвір’ї і до якої закритий доступ.

(проєкт будинку, який знайшли журналісти Агенції у Державному архіві Вінницької області)

Наприкінці 1980-х років ця будівля виглядала так:

(фото кінця 1980-х років)

Не дивлячись на те, що цю будівлю не реставрують, вона у більш менш нормальному стані. Але ось стан балкону є аварійним. Він може у будь-який час обвалились, не дай Бог, на чиюсь голову. Можемо порівняти стан балкону 10 років тому і сьогодні:

(травень 2015 року)

(березень 2025 року)

II.Будинок Мар’янчика – зараз належить Рінату Ахметову

(квітень 2025 року)

Прибутковий будинок 1912 року. Архітектор – Григорій Артинов. Прибутковими будинками називали ті споруди, які надавались в оренду під комерцію та під проживання. 

(проєкт будинку, який знайшли журналісти Агенції в Держархіві Вінницької області)

Найстаріші фотографії цієї споруди датуються 1920-ми роками

Можете звернути на колір башти – вона білого кольору.  Майже ніхто не знає, що спочатку башта мала саме такий колір, а не червоний, до якого всі звикли. Про це ми робили окремий пост. 

Наприкінці 1920-х років тут знаходилась їдальня “Кулінар”

(проєкт, який знайшли журналісти Агенції в Держархіві Вінницької області)

Ці дві будівлі належить Укртелекому. Це структура, яка знаходиться в підвішеному стані з незрозумілими майновими правами. У них є велика кількість нерухомості, яка дісталась їм в спадщину ще з часів совєтського союзу. Серед цієї нерухомості є ряд будинків, які являються пам’ятками. Коли ми надсилаємо листи до Укртелекому щодо збереження та реставрації пам’яток, як дім Кармазіна та Мар’янчика, вони нічого не роблять і не хочуть – каже головний архітектор міста Євгеній Совінський 

АТ “Укртелеком” належить групі компаній “СКМ”. Ключова особа групи – Ринат Ахметов. АТ “Укртелеком”, згідно з YouControl, належить в Україні така кількість майна:

• Нерухомого майна – 5 469
• Земельних ділянок – 2 259
• Рухомого майна – 2 141

У Вінницькій області цьому підприємству належить

• Нерухомого майна – 122
• Земельних ділянок – 60 (14 га)

III.Маєток Кумбарі – невідоме майбутнє

(лютий 2025 року)

Сміливо можна сказати, що це вже легендарний будинок, який знаходиться на вулиці Миколи Оводова,1. На честь власника маєтку назвали сквер біля будівлі та пляж. Місцева влада досі чомусь вважає, що насправді це будинок лікаря Новінського, але ніяких тому доказів не надала. Ми робили власне історичне розслідування, де на основі архівних документів довели, що ця будівля саме купця Кумбарі. 

З 2021 року ця будівля стоїть закинутою. Знаходиться пам’ятка на балансі міста. 

Взимку 2022 року там обвалився дах. За рахунок обігових коштів відремонтували частину даху, щоб не було затікання. Зараз об’єкт закритий, він не руйнується, – каже головний архітектор міста Євгеній Совінський 

IV. Особняк з графіті вже понад 10 років

(лютий 2025 року)

По вулиці Архітектора Артинова, 75 знаходиться будинок 1909 року побудови тим архітектором, на честь кого названа ця вулиця. Багато років назад на фасаді будівлі хтось зробив графіті, яке, судячи з усього, ніхто прибирати не збирається. 

Ми спілкувалися з власниками будинку. Вони кажуть, що вони періодично з цим борються, спілкуються з поліцією з цього приводу, а їм поновлюють ці написи, – каже Євгеній Совінський

Щодо поновлення цих написів – це не правда. На панорамі гугл є фото цього будинку за травень 2015 року, де чітко видно, що це саме те графіті, яке є там й сьогодні. Ба більше, ця пам’ятка має прибудову, що заборонено законом.

(травень 2015 року)

V. Громадський будинок – відреставрували лише одну сторону

(квітень 2025 року)

Про історію цього будинку по вулиці Соборна,66 ми не знайшли нічого, крім того, що його побудували на початку XX століття. 

Цей будинок належить “Турбів-хліб” чи “Турбівський хлібокомбінат”. Якась турбівська структура. Ми їх зобов’язали у 2010-х роках відреставрувати зовні будинок. Вони зробили лише головний фасад, а потім кинули і боковий фасад зі сторони кінотеатру Коцюбинського до сих пір недороблений. Ми їм кожного року пишемо листи, що доробіть роботи, а вони кожного року нам відповідають про те, що, вибачте, у нас немає коштів – говорить головний архітектор міста Євгеній Совінський

Будівля належить ТОВ “Турбівський ХПК” (входить у групу компаній “Епіцентр”), якому у 2016 році виконком Вінницької міської ради надав дозвіл на проведення реконструкції цього будинку.

Скоріше за все, початково ця будівля була двоповерховою і третій поверх прибудували у 1930-х роках, як це робили тоді з іншими подібними будівлями в центрі Вінниці. Найстаріші фото цієї споруди – під час німецької окупації. 

(1941-44 роки)

(приблизно кінець 1940-х років)

(кінець 1940-х років)

(1960-ті роки)

(1970 рік)

(2010-ті роки)

VI. “Вчительський” будинок – купа совєтської символіки

(квітень 2025 року)

Побудували його у 1950-х роках, щоб вчителям було де жити. Так цю подію висвітлювали тоді у газеті:

У цьому будинку проживав директор ліцею №17 Олександр Соловйов, на честь якого згодом перейменували вулицю Інтернаціональну. На цьому місці раніше стояв двоповерховий будинок Бернштейна, побудований на початку ХХ століття. 

(проєкт, який знайшли журналісти Агенції у Державному архіві Вінницької області)

Ось він на дореволюційній фотографії

А ось на фото у буремний 1917 рік:

Під час визволення Вінниці від німецької окупації у березні 1944 року, ця будівля була знищена. 

На сьогоднішньому “вчительському” будинку зображено багато совєтськой символіки, як зірки та серп з молотом. 

Об’єкт по вулиці Соборна 43 з елементами комуністичної символіки – є пам’яткою архітектури. Через те, що він є пам’яткою архітектури, регламент роботи з цим об’єктом проходить через проектно-кошторисну документацію, будь-які зміни вносяться на підставі наукових досліджень. – а на все це потрібні кошти. Соборна 43 – є багатоквартирним житловим будинком, в якому не створено ОСББ. Там десятки квартир, тобто десятки власників. Між собою вони навряд чи коли-небудь організуються. До повномасштабної війни місто проводило політику відносно таких об’єктів в співфінансуванні. Тоді власникам квартир казали, що об’єднайтеся і зберіть частину суми, а місто, враховуючи, що це культурна спадщина, додасть частину суми. Зараз така програма вже не діє. Відносно того, як же ж цю символіку усунути, то ми розробили сценарій і запропонували його Департаменту житлового господарства. Я не знаю чи вони його зможуть з експлуатуючою організацією ТОВ “ЖЕО” реалізувати так, щоб і не порушувати пам’ятку, і виконати вимоги закону про декомунізацію, деколонізацію, – каже Євгеній Совінський

VII. Лазня – все переробили без дозволу

(лютий 2025 року)

На лівобережжі Вінниці знаходиться лише кілька пам’яток архітектури як Будинок офіцерів, музей Коцюбинського, комплекс будівель казарм XIX століття, церква Іоанна Богослова на Малих Хуторах та комплекс “Лазня” по вулиці Івана Бевза, 34. 

Цю лазню побудували 1934 році у стилі конструктивізму. Тоді у Вінниці була велика проблема з водопостачанням, тобто, вода з крану у домівках взагалі не текла. Тому нормально помитися можна було лише в громадських лазнях. Під час Другої світової ця будівля частково була зруйнована і відбудували її доволі швидко для тих часів – у 1946 році. Тут завжди були величезні черги, був бассейн на 25 метрів. Працювала лазня до кінця 1980-х років.

(лазня на аерофотозйомці 1949 року)

(1960-ті роки)

(фото кінця 1990-х та початку 2000-х років)

Тут неодноразово були пожежі у совєтській період та за часи Незалежності. Остання була у 2021 році, коли загинула 21-річна Анастасія Ріщук. Зараз тут знаходиться ресторан, банк та купі інших закладів та офісів. Власники цих об’єктів робили тут що хотіли незважаючи на те, що це пам’ятка архітектури. 

Що міська влада робить, щоб зберегти пам’ятки архітектури

Менше 10 відсотків пам’яток архітектури перебуває на балансі міста – за ними більш менш доглядають. А ось всі інші ці об’єкти – у приватній чи державній власності і важелі впливу на них обмежені. 

Подаємо діалог журналіста Агенції з головним архітектором міста Євгенієм Совінським у форматі інтерв’ю

(Євгеній Совінський)

Яка проблема у тому, що пам’ятки архітектури перебувають у приватній власності? 

Це знайти їхніх власників, як би то дивно не звучало. Оскільки часто люди забувають про свої зобов’язання, що вони мають заключати охоронні договори на пам’ятки, що вони повинні утримувати їх. 

Як можна зобов’язати власника пам’ятки відреставрувати свій будинок?

Зобов’язання відповідно до закону доволі цікава процедура. Вона займає декілька місяців, а то й років. По-перше, потрібно встановити стан, який був на момент, якби до якогось руйнування. Тобто, зробити фіксацію стану. Після фіксації стану нам треба повідомити власнику, а він може сказати, що в мене немає коштів на усунення цієї проблеми.

Чи планує місто відреставрувати якісь об’єкти у найближчий час?

Треба виставляти пріоритетність реставраційних робіт, тому що у цьому році в нас, наприклад, взагалі не було заплановано жодних реставраційних робіт, так як і в минулому військовому році, тобто, кошти зараз ідуть тільки на ті об’єкти, які критичні. До прикладу, у нас є критичний об’єкт Мури та архів, де будуть виконуватися роботи в зв’язку з відшаруванням кладки. Там є небезпека руйнації її великої частини стіни і її будуть ремонтувати. Є об’єкти, які в результаті технічних аварій приводять в порядок, ремонт в суду роблять. Але це поточні роботи. А реставраційних заходів, реставрація заради реставрації, то війна не передбачає такі витрати. 

А от коли в пам’ятці проживають люди, у яких взагалі немає коштів ні на що. Наприклад,  пенсіонери, у який  не вистачає коштів не те що на реставрацію своєї будівлі, а й на їжу та ліки, то тут який варіант?

До війни у нас були плани грантового фінансування. Щось по типу бюджету громадських ініціатив для пам’яток. Але в зв’язку з військовим бюджетом, видатки зовсім на інше розраховані. Тому у нас зараз такі протиаварійні роботи і роботи пов’язані з невідкладною консервацією. З тими власниками, з якими ми можемо комунікувати, які йдуть на зв’язок, ми комунікуємо. От спеціалісти приходять  до конкретного суб’єкта власника пам’ятки і кажуть, що зрозумійте, вам потрібно зробити те-то, а він нам: “У мене немає грошей”. Ми відповідаємо: “Розуміємо, що у вас немає грошей. Давайте ви з нами укладимо охоронне зобов’язання і ми з вами поетапно почнемо працювати з вашим об’єктом.” А у відповідь чуємо: “Ні, я в цьому всьому не зацікавлений, і власник взагалі не я, він за кордоном. Довіреності на будинок у мене немає, тому ніхто не має права тут нічого робити”.

А взагалі який відсоток приватних власників йдуть вам на зустріч? 

Є власники відповідальні, які самі все розуміють. Є власники, які зробили “щось не так”. Ми з ними прокомунікували, вони зрозуміли як повинно бути по закону та переробили. Є такі представники, от як зокрема торгово-промислова палата реставруючи будинок по вулиці Симона Петлюри, 24, з нами консультувались. Ми шукали рішення для них різноманітні як їм в тому чи іншому випадку вчинити при проектуванні. Зараз вони повністю виконали весь комплекс заходів. 

Що робить Бюро охорони культурної спадщини (БОКС)? 

У нас були восени заходи пов’язані з тим, щоб зав’язати комунікацію з власниками пам’яток. Ми виготовляли за спонсорські кошти оці охоронні знаки і дарували власникам для того, щоб вони закріплювали на своїх будівлях: «Пам’ятка архітектури, охороняється законом», і намагалися так зав’язати комунікацію. Частина з власників, наприклад, будинок Альтмана дуже гарно на це відреагували. Були вдячні за табличку і встановили самі. Вони знають про свій будинок: утримують, дотримуються охоронного законодавства.

Що скажете щодо прибудов до пам’яток архітектури?

Пам’ятку заборонено змінювати. Це стосується і прибудов також. Але вони з’являлися в різний час: як і  до Незалежності, інколи навіть до революції. В основному це після здобуття Незалежності. А Закон України про охорону культурної спадщини набув чинності в 1996-му році. Тобто, вже відбувся певний зазор, а потім після 1996-го року дуже довго відбувався час його імплементації – формування органів охорони, які були сформовані там десь в нульових роках. При цьому вони були в різних структурах. Тому за цей період з’явились випадки прибудов до пам’яток архітектури. Зараз ми намагаємося їх усувати, але дуже мала кількість звернень відносно того, що там, наприклад, дещо відбувається. От людина побачила, що відбуваються роботи з ремонтом. Звернення не написали, муніципальна варта десь не простежила, а ми і не побачили – цей об’єкт відбувся. 

Прибудови до пам’яток ми особисто зафіксували по таким адресам:

Князів Коріатовичів, 44

 (лютий 2025 року)

Князів Коріатовичів, 46

(лютий 2025 року)

Оводова, 83 – тут будинок весь у прибудовах у різні роки

(лютий 2025 року)

Що каже закон щодо охорони пам’яток архітектури

Основна відповідальність лежить на власнику. Закон чітко покладає обов’язок утримувати пам’ятку архітектури в належному стані, проводити ремонт та захищати від руйнування саме на власника (або користувача). Цей обов’язок фіксується також в охоронному договорі. Відсутність коштів не є юридичною підставою для невиконання обов’язків – закон не передбачає звільнення власника від обов’язків щодо збереження пам’ятки через брак коштів, – каже юрист Олександр Золотухін

Відповідно до чинного законодавства є такі механізми примусу:

• Припис: Органи охорони культурної спадщини видають власнику припис з вимогою провести необхідні роботи для збереження пам’ятки.
• Судовий позов: Якщо власник не виконує припис, орган охорони культурної спадщини може звернутися до суду з позовом про зобов’язання власника виконати роботи. Суд може ухвалити таке рішення.
• Виконання робіт органом охорони з подальшим стягненням витрат: Суд може дозволити органу охорони культурної спадщини виконати необхідні роботи за рахунок держави з подальшим стягненням понесених витрат з власника.
• Примусовий викуп: У крайньому випадку, якщо бездіяльність власника створює загрозу знищення пам’ятки, орган охорони культурної спадщини може подати до суду позов про примусовий викуп пам’ятки у державну (комунальну) власність.

Місто несе відповідальність за контроль за станом пам’яток, видачу приписів власникам, звернення до суду. Тобто, це не “проблема міста” в тому сенсі, що місто має ремонтувати приватну власність за свій кошт (окрім випадків, коли суд дозволить виконання робіт з подальшим стягненням витрат), але місто зобов’язане здійснювати контроль і застосовувати передбачені законом заходи впливу на власника. Отже, власника можна змусити реставрувати будівлю через судові механізми, навіть якщо він посилається на відсутність коштів. Практична реалізація може бути складною, особливо щодо стягнення коштів, але юридичні підстави для цього існують, – додає юрист Олександр Золотухін

Будь-які зміни на пам’ятці архітектури (зміна даху, вікон, що не відповідають автентичним, прибудови тощо) без дозволу органу охорони культурної спадщини та погодженої науково-проектної документації є незаконними.

Наслідки:

• Адміністративна відповідальність: На власника може бути накладено штраф.
• Кримінальна відповідальність: Якщо дії призвели до пошкодження чи руйнування пам’ятки, можлива кримінальна відповідальність за ст. 298 ККУ.
• Припис про усунення порушень: Відповідний орган охорони культурної спадщини видасть припис з вимогою повернути все до первісного стану (відновити автентичний вигляд) та знести незаконну прибудову.

Примусове відновлення/знесення:

• Якщо власник не виконує вимоги припису добровільно у встановлений термін, відповідний орган звернеться до суду.
• Суд може ухвалити рішення про зобов’язання власника відновити пам’ятку та знести самочинну прибудову за його рахунок.
• Якщо власник не виконує рішення суду, воно буде передано на примусове виконання до державної виконавчої служби.

Знесення, наприклад, прибудови без відома власника неможливе: Процедура передбачає повідомлення власника на всіх етапах (припис, судовий розгляд, відкриття виконавчого провадження). Знесення “бульдозером без відома” в обхід законної процедури (припис, суд, виконавче провадження) є незаконним. Однак, якщо власник ігноруватимете офіційні повідомлення та рішення суду, примусове знесення може відбутися за фактичної відсутності власника, але після дотримання всіх процедурних вимог (включаючи повідомлення власнику). Отже, власника можуть юридично змусити відновити автентичний вигляд пам’ятки та знести самовільну прибудову через рішення суду. Примусове знесення можливе лише на підставі рішення суду та в рамках виконавчого провадження, що передбачає інформування власника.