Продовжуємо нашу серію статей про “Вінницьку трагедію”. Жертв сталінського терору у Вінниці ховали у трьох місцях: цвинтар (сьогодні це сквер за універмагом), Центральний парк та у фруктовому саду. Можливо , ховали людей ще десь, але про ці місця є лише чутки і ніякого документального підтвердження. Сьогодні піде мова про місце, яке тоді мало назву “Фруктовий сад”.
Поховання у братських могилах жертв репресій 1938-1941-х років
Знаходиться ця локація навпроти ліцею №26, яке є початком Центрального кладовища “Підлісне”.
(фото Агенції)
(скріншот з гугл-панорам)
Знаходиться це місце навпроти сучасної школи-ліцею №26, де у 1930-х роках розташовувалось одне з управлінь НКВС. Після Другої світової війни у підвалах цього приміщення знаходили написи на кшталт “Помираю, Петро з Сумщини” та інші подібні надписи, не менш жахливі.
(картинка згенерована ШІ)
За царських часів ця земля належала релігійній організації – родині Стрилових, сторожем котрої був громадянин Мазлов. Після окупації Вінниці совєтською владою, цю ділянку нова влада забрала у свою власність, а Мазлову дозволила там жити далі. Це місце називали “Фруктовий сад”. Наприкінці 1937-го року цю ділянку оглядали працівники НКВС, яку зрештою конфіскували, а охоронцю Мазлову прийшлось переїхати жити на Старе місто. Навесні 1938-го року цю ділянку огородили дерев’яним парканом заввишки 3-4 метра. Будували його в’язні. Офіційна версія облаштування цієї споруди – щоб діти не крали груші з саду і згодом тут побудують дитячий майданчик. У березні 1938 року сюди звозили будівельні матеріали: дошки, цемент, вапно, цеглу. Високий паркан обтягли кількома рядами колючого дроту. Поруч стояв будинок.
(картинка згенерована ШІ)
По спогадам, охороняв цю територію один працівник НКВС з собакою, по іншим спогадам – було кілька охоронців.
(картинка згенерована ШІ)
Вдень сюди привозили в’язнів, які рили ями лопатами, а з 23 години до 4 ранку на територію “фруктового саду” заїжджали вантажівки з тентом на кузові, щоб не було видно який вантаж там везуть. Вантажівок було в основному 2-3. Їхали з вимкненими ліхтарями з центру міста. Очевидці тих подій вважають, що їхали з “Вінницького обласного управління НКВС УРСР”, там де сьогодні розташоване управління СБУ.
(картинка згенерована ШІ)
З цих вантажівок на дорогу стікала кров з розстріляних жертв у тому ж обласному управлінні НКВС під звук ввімкнених моторів, щоб приглушити звук пострілів.
(картинка згенерована ШІ)
Зранку працівники НКВС засипали цю кров піском.
(картинка згенерована ШІ)
Мешканці навколишніх будинків здогадувались, що там відбувається, особливо коли після весняних дощів звідти йшов жахливий трупний сморІд. Але ніхто це ні з ким не обговорював, тому що розуміли, що з ними може статися теж саме, що з тими людьми, яких сюди у ночі привозили.
Звуки пострілів тут чули рідко. Це, мабуть, тоді, коли добивали тих, хто не помер під час розстрілу. Тому згодом це місце було офіційно названо стрільбищем. Для імітації цього на території масових поховань у братських могилах у колишньому фруктовому саду насипали дві двометрові гірки, по якій начебто стріляли по мішеням під час навчань.
(картинка згенерована ШІ)
Одному місцевому мешканцю вдалося непомітно уночі забратися на дерево та подивитись, що там відбувається всередині території – він побачив вириті великі ями.
(картинка згенерована ШІ)
За постановою “закритой часті прєзідіума Вінницького горсовєта от 1-го апрєля 1939 года” була відведена ця ділянка в розпорядження НКО ( народнього комісаріяту оборони) і проголошений як “запрєтна зона” і охоронявся військами НКВС.
Поховання у братських могилах жертв режиму тут продовжувалось до німецької окупації до 1941. Зимою цього року місцеве населення розібрало тут паркан на дрова для обігріву.
Ексгумація тіл у 1943 році
Про те що тут у братських могилах поховані репресовані люди, місцеве населення казало це окупаційній німецькій владі з 1942 року, але ініціативи з їх сторони не було. Тому навесні 1943 року вінничани почали самі розкопувати братські могили. 24 травня 1943 року розпочалась офіційна ексгумація тіл за сприянням німецької місцевої адміністрації.
На цій ділянці розміром приблизно 100 на 60 метрів у 39 братських могилах було знайдено 5 644 тіла, з яких 53 – жіночі.
(скріншот з мапи гугл)
(скріншот з німецьких документів)
(скріншот з книги “Вінниця: злочин без кари.”)
На інших ділянках поховань жертв репресій було знайдено ще 3 788 тіл (про що ми детально розповімо у наступних наших статтях). Загалом ексгумовано 9 439 тіл.
Перепоховання жертв “сталінщини”
Перепоховання знайдених тіл вирішено було поховати на місці колишнього фруктового саду, де було знайдено 5 644 тіла. Перші похорони відбулися 12 червня 1943 року. Тоді єпископ Євголій промовив наступне: “…кати думали, що їх лиходійство навіки залишиться таємницею…пам’ять про них житиме у наших серцях назавжди…”
(скріншот з книги “Вінниця: злочин без кари.”)
Після єпископа слово взяв тодішній очільник міста профессор Севостьянов, який сказав, що вінничанам треба буде у недалекому майбутньому спорудити тут меморіальний пам’ятник, щоб не померла пам’ять про цих людей.
(скріншот з книги “Вінниця: злочин без кари.”)
Так і сталося. У 1990-х роках тут облаштували меморіал пам’яті, де зобразили людину, яка стоїть біля розстрільної стінки і поруч з нею дві скорботні фігури.
(фото Агенції)
Всього перепоховань у 1943 році було 19
(скріншоти з книги “Вінниця: злочин без кари.”)
У 1944 році позбавили життя тих, хто впізнав своїх родичів під час ексгумації тіл
(картинка згенерована ШІ)
Є свідчення, що коли совєтська влада повернулася 20 березня 1944 року у Вінницю, то на наступний день у місто приїхав начальник обласного управління НКВС Рапорт. Зігнали докупи тих, хто впізнав своїх родичів на місце їх перепоховання і Рапорт заявив: “Здєсь зарити ізмєннікі совєтськой родіни і враги народу. Кто єсть із родствєнніков і знакомих їх – вийті.”. Ніхто, зрозуміло, не вийшов.Через годину Рапорт повернувся з довжелезним списком імен. Вичитав понад 170 імен, яхий тут же було страчено через те, що вони приходились родичами або знайомими раніш замордованих цим же Рапортом людей.
З місця трагедії зробили міське кладовище
Щоб приховати місце, де були перепоховані майже 10 тисяч жертв терору, у вересні 1945 року тут заснували кладовище “Підлісне”. За словами історика Олександра Федоришина, тут у 1972 році поховали Якова Тернівського, який у 1930-х роках перебував на посаді обласного прокурора. Це та людина, яка була у складі “трійки”, які підписувала смерні вироки жертвам сталінського терору.
( скріншот з цього сюжету )
Залишки тіл майже 10 тисячі репресованих зараз знаходяться “Бог зна де”
Під час горбачовської “перестройки” на місці поховання тисячі жертв сталінського режиму вирішили побудувати Дім громадських прощань. Під час будівництва рештки тіл вивезли у невідомому напрямку. У 1990-х рока релігійна громада “відвоювала” це приміщення і зараз тут знаходиться Українська автокефальна православна церква.
(фото Агенції)
За словами однієї з працівниць цієї церкви рештки тіл вивезли на те місце, де сьогодні розташований “Дім Євангелія” по вулиці Праведників Світу, 3А.
Журналісти нашої Агенції зв’язались з адміністрацією цього закладу. Нам пообіцяли, що нам перезвонить їх історик, але так ніхто і не передзвонив. Тому до сих пір невідомо де знаходяться рештки майже 10 тисяч жертв сталінського терору…
У пІдготовці матеріалу використовувалися книги “Вінниця: злочин без кари” та “Реабілітовані історією. Вінницька область”
