Найбільша проблема Тиврівського обласного будинку-інтернату для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку – відсутність підйомника на другий поверх, де проживають лежачі мешканці. На «прогулянку» їх виносять на великий балкон. Ціна питання – близько півтора мільйона гривень.

«ДІЙ!-Вінниця» здійснив власний моніторинговий візит до Тиврівського обласного будинку-інтернату для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку. У закладі, який розрахований на 250 підопічних наразі проживає 172 людини, більше сотні з них лежачі.  Працює тут – 170 людей. В наступному році інтернату виповниться 60 років. Нещодавно тут відкрили нове психоневрологічне відділення, у якому майже завершено ремонтні роботи. Наразі в інтернаті  вакциновані майже всі мешканці та більшість персоналу, тому карантинні заходи послаблені та введено адаптивний карантин.

Керівництво закладу пішло на зустріч журналістам, провівши нам екскурсію. Нам дозволили подивитись, в яких умовах проживають тут підопічні, не приховуючи нічого. Журналістам показали медичне відділення, житлові корпуси,  господарську частину, церкву, столову та навіть нові санвузли.

З дозволу мешканців пустили подивитись кімнати, в яких вони проживають, заглянути на кіно сенс в актову залу та власну теле-радіостудію, з якої транслюють передачі по всіх кімнатах. Не впустили лише кухню та ізолятор, щоб не порушувати санітарні норми. Загальне враження – чисто, медикаменти та засоби гігієни наявні в достатній кількості, підопічні ситі, доглянуті, мають змогу для проведення дозвілля. Проживають тут і сімейні пари, які познайомились та одружились вже тут.

Про досягнення та проблеми закладу в умовах поширення СOVID-19 ми поговорили з директором Олександром Колкевичем та завідувачкою лікувально-профілактичним відділенням Наталею Лавренчук.

– Я низько вклоняюсь тим людям, які тут працювали та працюють. З самого початку пандемії ми працювали півтора місяці без виходу додому. Ми працювали по черзі півтора тижні одна команда, потім – інша. Але потім виникло питання заробітної плати, яку потрібно було платити в подвійному розмірі. А наш фонд на це зовсім не розрахований. Довелось іти іншим шляхом. Приділити більше уваги засобам захисту та антисептичним засобам. Але втекти від поширення коронавірусної хвороби, як і усім, нам не вдалося, захворюваність була в дві хвилі, – розповів директор закладу.

Яким коштом закуплялись засоби індивідуального захисту та медичні засоби?

– Все лягло на плечі закладу. Ми закупляли все, що було необхідно. Жодних бюджетних так званих «ковідних» коштів нам не надходило. Замість того, щоб купити якісь інші медикаменти, рентген-плівку, то ми купували засоби індивідуального захисту. Економили на чомусь іншому, а максимально давали кошти туди.

Яким чином до вас потрапляють мешканці інтернату?

– Цим займаються сільські та селищні ради. Якщо людина залишилась сама і її немає кому доглянути, а вона сама не в стані себе обійти, то сільська чи селищна рада відправляє інформацію про це в районне управління. Вони готують документи та направляють їх в прозорий офіс департаменту соціальної та молодіжної політики. Потім там засідає комісія та вирішує чи потрібно таку людину поселяти кудись, і якщо потрібно, то куди саме. Потім вони дають путівку, на підставі якої й відбувається розміщення людей у закладах подібних до нашого. Просто так, тому що хтось цього захотів, до нас потрапити неможливо. Людям раз на рік дозволяється відпустка, якщо є до кого поїхати. Але уже півтора року таких відпусток ні у кого не було через пандемію.

Людей із закладу взагалі не випускають?

– До вакцинації не випускали, щоб не приносити ззовні інфекцію. Прогулянки були лише в дворі закладу. Уже півтора тижні після того, як пройшов другий етап вакцинації, ми почали відпускати підопічних за територію інтернату. Кожний такий випадок потребує окремої перепустки для виходу, щоб ми знали хто, коли та куди пішов та звідти повернувся.

Яка у вас взагалі ситуація з вакцинацією?

– Перший етап щеплення у нас відбувався 24 та 27 квітня, другий – 15 та 18 травня. З 172 підопічних у нас вакцинувалось 163 особи. Інші відмовились. Також щеплено 141 працівник з 170. Щеплювали усіх вакциною Pfizer, як було прийнято Урядом. Коли дізнались про те, що нам йде саме ця вакцина, бажаючих вакцинуватись стало значно більше. (для довідки: Pfizer-BioNTech — вакцина, яку виготовляє німецька біотехнологічна компанія BioNTech разом із американським Цей препарат першим отримав дозвіл до застосування в США та ЄС.  Pfizer — це РНК-вакцина. Її головний компонент — молекула матричної РНК, у якій записана інформація про антиген — білок вірусу SARS-CoV-2, що є збудником COVID-19. Коли ця молекула потрапляє всередину людської клітини, синтезується білок, а наш організм виробляє на нього імунну відповідь. Pfizer, як і більшість інших вакцин, не містить вірусних часток, і вони не використовуються в процесі виробництва вакцини. Для повної імунізації вводять дві дози з інтервалом у три тижні)

Скільки людей взагалі перехворіло ковідом?

– В минулому році 20 працівників та 21 підопічний. А в цьому році 17 підопічних та 20 працівників. У нас слава Богу перехворіли всі в легкій формі. Одна підопічна померла, але вона на той час лікувалась в хірургічному відділенні Вінницької ЦРЛ. Її мали вже виписувати, але перед випискою зробили тест, він виявився позитивним. Через кілька днів вона там померла. Інший чоловік лікувався в Тульчинській районній лікарні. У нього була кишкова форма, але там не підтвердили ковід. Через 5 днів лікування його направили до нас. Але ми не довіряємо такому результату, кладемо в ізолятор та переробляємо тест в сімейного лікаря. Він помер з неділі на понеділок, а в понеділок прийшов позитивний результат тесту. Ховали його як ковідного хворого загорненого в поліетиленові мішки та у захисних костюмах. У свідоцтві про смерть також зазначено, що був ковід. То якщо так рахувати, то у нас є двоє померлих від ковід. Усі інші були з легкими та середнього ступеню важкості, але всі вони були також госпіталізовані.

В які лікарні госпіталізували хворих?

– Якщо за затвердженим маршрутом ЕМД була Калинівська ЦРЛ, то проблем жодних не було. Якщо везли в Тульчинську, то говорили чого ви їх туди сюди возите. А ми зобов’язані доставити людину в медичний заклад, і не маємо права її лікувати в себе навіть з легкою формою. У Крижополі теж часто не було місць.

Які найбільші системні проблеми виникали під час пандемії?

– Ми вже говорили, що нам не виділяли спеціальних коштів на боротьбу з ковідом. Інше питання – людський фактор. Одні працівники на голому ентузіазмі без всяких доплат йшли до таких хворих. Інші нарікали, що ми не лікарня, ми не мусимо працювати з такими хворими, нам за це не платять. А ми що можемо зробити? Вмовляли, казали, що ніхто нікого взагалі тут працювати не змушує. Коли перепрофілювали Тиврівську лікарню під ковідну, то шукали персонал, але ж ніхто з наших туди йти не захотів. Крім того, наші ізолятори не розраховані на таку кількість хворих. У нас є лише чотири ліжка у ізоляторі. Доводилось розгортати тимчасові, але вони ж не спеціалізовані. Просто відгороджували додатковими ширмами від загального коридору. Коли був розпал епідемії, місць в лікарнях не вистачало, то наших хворих з легкою формою не хотіли брати. Але ж ми закритий заклад. Вирішувати доводилось часто через наш Департамент, а  той, у свою чергу, звертався у Департамент охорони здоров’я.

Як проводилось тестування?

– Цим займалась сімейна медицина. Будинок-інтернат самостійно не має права цим займатись. Всі мешканці у нас мають декларацію з одним сімейним лікарем для зручності. Він знаходиться в АЗПСМ смт Тиврів. Ми телефонували, і до нас приїздила мобільна бригада, яка робила тести. Доки чекали результатів, людина знаходилась в ізоляторі. Доглядали за ними як за потенційно хворими, в захисних костюмах, одяг, постіль  та посуд обробляли окремо від іншого дезрозчинами. Якщо приходить позитивний результат, таку людину ми госпіталізовували до лікарні. У нас зранку та увечері обов’язково проводиться термометрія всім підопічним, також температурний скринінг проходить весь персонал що приходить на роботу. Всім співробітниками було наказано, при найменших ознаках ГРВІ на роботу не виходити.

Яким був психологічний настрій підопічних через пандемію?

– Вони спочатку спокійно відносились до карантину, уже весною 2021 року почали виявляти незадоволення, що не можуть виходити за межі закладу. Також були скасовані  масові заходи, а  їм цього дуже не вистачало. Тим більше покращилась погода. Але адаптивний карантин ми ввели лише після вакцинації. Також дозволено відвідування, але не в кімнатах, а на вулиці.

Яка найбільша проблема вашого закладу на сьогодні?

– Ми вже дуже давно переймаємось цією проблемою, але віз і нині там. У нас на другому поверсі знаходяться лежачі хворі. Ліфт у закладі не передбачений. І скільки ми вже пишемо та просимо, оббиваємо пороги, а кошти, щоб зробити підйомник нам досі не виділили. Начебто планується, що в цьому році це зроблять. Але точної інформації немає. Доводиться використовувати терасу, щоб виносити людей на свіже повітря. Все це лягає на руки наших санітарів та санітарочок. Вони виносять людей, щоб подихали повітрям. Роблять їм таку прогулянку за графіком. Лежачих у нас 110 людей. Ціна питання приблизно півтора мільйона. Бюджет закладу – 24 мільйони на рік. Левова частина – це харчування та оплата праці. На інше залишається мізер. На закупівлі засобів захисту та антисептики, до прикладу, ми використовували кошти пенсійного фонду. Нам перераховують 75 відсотків від пенсій підопічних. Це приблизно 3,5 мільйони. Ось за рахунок них ми викручуємось. Волонтерів постійних в закладу немає, але періодично приїздять благодійники, які навіть цього не афішують. Наприклад, минулого тижня нам привезли 1800 підгузків для дорослих. І це велика допомога.

Головне фото: Анастасія Дем’янчук

Публікація створена за фінансової підтримки Європейського Союзу в рамках програми COVID-19 Solidarity Programme for the Eastern Partnership. Зміст цієї статті не обов’язково збігається з їхньою позицією.