За даними Національної спілки журналістів України з часу повномасштабного вторгнення загинуло 73 журналісти і медіа-працівники. Очільник спілки Сергій Томіленко веде цей список за трьома категоріями – журналісти, які загинули при виконання професійних обов’язків (16 чоловік), журналісти – цивільні жертви і журналісти-герої, які загинули, захищаючи Україну у лавах ЗСУ.
ЖУРНАЛІСТИ В ОКУПАЦІЇ
До 1000 журналістів перебували/перебувають в окупації і не могли/не можуть відкрито вести свою діяльність.
– Точну цифру краще не оцінювати з питань безпеки для самих журналістів, – переконаний Сергій Антонович. – Бо для окупантів журналісти є воєнною ціллю і вони полюють на них саме через характер професії, яка є викликом для російської пропаганди. Абсолютна більшість українських журналістів виїхали з тимчасово окупованих територій. Але водночас маю інформацію від колег, що в Херсонській та Запорізькій областях у них є джерела інформації: журналісти, які намагаються передавати матеріали. Це є надзвичайно небезпечно і ми не заохочуємо цю практику, бо ніхто не може захистити журналіста на цій території.
ЖУРНАЛІСТИ У ПОЛОНІ
На тимчасово окупованих територіях, на жаль, є полювання на журналістів.
– На сьогодні дуже тривожимось за долю журналістки Ірини Левченко з Мелітополя, – каже очільник спілки. – 6 травня 2023 року окупанти кинули «на підвал» її разом з чоловіком. Жінка вже пенсійного віку, але ми пов’язуємо її арешт саме з журналістською діяльністю, бо це її єдина професійна діяльність за все життя.
Також вимагаємо звільнення журналіста агенції УНІАН Дмитра Хилюка, якого взяли в полон 4 березня 2022 року при спробі окупації в Києві і після деопкупації забрали з собою у російську в’язницю.
Закликаємо до звільнення усіх кримсько-татарських журналістів, а серед них – Владислава Єсипенко і Ірину Данилович, яких росіяни судили в Криму і вони відбувають там «покарання».
Вже понад 2 місяці немає ніякої інформації про журналістку «Української правди» Вікторію Рощину. Ми дуже тривожимось за долю Вікторії. Зараз важливо підтвердити, що вона жива. Для цього чекаємо появи хоч яких свідчень з боку терористів-росіян, щоб вони взяли відповідальність, що журналіст знаходиться у них, тоді міжнародна спільнота має надія на обмін. Поки немає такого підтверджена з боку росіян, є підстави надзвичайно тривожитися за її життя. Як показує практика дії росії – вони розглядають будь-які незалежні медіа як пряму загрозу для них.
ДОПОМОГА ЖУРНАЛІСТАМ НА ДЕОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ
Як найбільше журналістське об’єднання НСЖУ завжди на прямому зв’язку з колегами і намагається надавати екстрену допомогу, якої потребують журналісти.
– Завдяки міжнародним грантам ми передаємо прямі матеріальні кошті на виїзд. Зокрема, з Херсону десятки журналістів змогли оплатити свій виїзд в критичний момент. Передаємо технічне обладнання: ноутбуки, смартфони, бо окупанти на блокпостах вилучали їх. Надаємо кошти на лікування.
Ми вдячні європейській штаб-квартирі ЮНЕСКО, завдяки яким вдалося створити мережу центрів журналістської солідарності. Це 6 невеликих хабів у Івано-Франківську, Львові, Чернівцях, Києві, Дніпрі та Запоріжжі. В цих офісах працює по дві людини, які у форматі «гарячої лінії» адмініструють сотні запитів від журналістів з різних регіонів.
Зараз наш базовий пріоритет – підтримка редакцій місцевих медіа на деокупованих та прифронтових територій. Коли росія руйнує інфраструктуру, то саме друковані газети (за умови, що вона десь могла бути віддрукована), стають єдиним джерелом місцевої перевіреної інформації.
Ми допомагаємо відроджувати місцеві газети після перерви викликаної повномасштабним вторгненням. На сьогодні ми допомогли з рестартом уже 29 редакціям: фінансуємо друк першого випуску місцевого фронтового видання або на деокупованій території і рекомендуємо ці видання для стійкішої підтримки.
Останні кейси – це газета «Голос Гуляйпілля» фронтового міста у Запорізькій області та газета «Вісті» прифронтового Слов’янська. В умовах повної руйнації логістики, редакції не можуть працювати за класичною моделлю. По-перше, немає ринку реклами, передплати, традиційні джерела не можуть генерувати доходів. А по-друге – аудиторія соцмереж не охоплює базову територію: мешканці, які залишаються у фронтових містечках та селах не мають технічних можливостей. Тому для них важливо друковане слово.
Ірина Ярошинська, журналістка, ГО «Вінницький прес-клуб»
