Під час сталінських репресій 1937-1938 років, які в офіційних документах НКВС називалися “масовими операціями”, сотні тисячі людей по всьому совєтському союзу були заарештовані та розстріляні за звинуваченнями у “контрреволюційній діяльності”. Серед них були й сільські вчителі –  люди, які в невеликих громадах часто мали авторитет і вплив.

Однією з таких жертв став Олексій Сухомудь. Народився він у 1892 році в селі Хрінівка, що знаходиться недалеко від міста Іллінці. Походив із селянської родини, мав середню освіту. Приймав участь у Першій світовій війні. Був командиром роти. Це вже середній рівень офіцерського коомандування. Піхотна рота налічувала десь 200 – 250 солдатів. 

Попри все, Олексій Сухомудя пережив світову війну і повернувся додому у своє рідне село – Хрінівка. Працював сільським вчителем. Був одружений і виховував трьох дітей. Такі люди, як Олексій Сухомудь, в ті часи в своїх селах мали чималий авторитет. Вони були освічені, мали військовий досвід, бачили світ за межами свого села. У ті часи мешканці сіл були як кріпаки: без дозволу голови колгоспу або сільради, людина не мала права покинути своє село. Тому тоді багато селян реально нічого не бачили у своєму житті, крім свого рідного села.

Для радянської влади в 1930-ті роки така біографія, як у Олексія Сухомудя, часто розцінювалася як підозріла. Колишні офіцери царської армії, навіть якщо вони пізніше працювали вчителями, могли потрапляти до категорії так званих “соціально небезпечних елементів”. Ба більше, він працював вчителем і був авторитетом для дітей. Тому, теоретично, він міг розповідати молодому поколінню “антисовєтську пропаганду”.

15 березня 1938 року, Олексія Сухомудя заарештували органи НКВС:

На практиці ці формулювання часто використовувалися як універсальні звинувачення проти людей, яких влада вважала небажаними або потенційно нелояльними. Справу Сухомудя розглядала так звана “трійка” УНКВС по Вінницькій області – позасудовий орган, який у роки Великого терору ухвалював вироки без відкритого судового процесу. Такі засідання зазвичай тривали лише кілька хвилин, після чого затверджувався список засуджених.

8 квітня 1938 року “трійка” винесла вирок для Олексія Сухоомудя – розстріл, який був виконаний 26 квітня 1938 року.

30 грудня 1957 року його було реабілітовано, тобто офіційно визнано, що звинувачення були безпідставними.

Історія Олексія Сухомудя – лише один приклад долі сільської інтелігенції, яка стала жертвою масових репресій. У 1937 – 1938 роках у багатьох селах Вінниччини були заарештовані й знищенні вчителі, агрономи, службовці та інші освічені люди, яких совєтська влада підозрювала у “нелояльності”.

Для невеликих сільських громад це означало втрату тих, хто навчав дітей, організовував культурне життя і часто був одним із небагатьох освічених людей у селі.

Чому саме арештовували сільських вчителів

Випадок Олексія Сухомудя не був поодиноким. У роки сталінського терору під удар часто потрапляли саме сільські вчителі. Причина полягала не лише в їхній професії, а й у ролі, яку вони відігравали у житті села. У 1920–1930-х роках значна частина сільського населення залишалася малограмотною. Вчитель у таких умовах був однією з небагатьох освічених людей у громаді. До нього зверталися по допомогу з документами, листами, офіційними заявами. Він навчав дітей і водночас часто був людиною, до якої прислухалися дорослі. Саме тому вчитель мав авторитет і вплив на громаду.

З точки зору совєтських органів безпеки, така людина могла становити потенційну загрозу. У логіці тодішньої репресивної системи вважалося, що освічена людина з авторитетом у селі здатна впливати на настрої населення, поширювати “антисовєтські» погляди або навіть очолити можливий протест проти чинної влади більшовиків.

Особливу підозру викликали ті вчителі, які мали “неблагонадійну” біографію – наприклад, служили в армії російської імперії або належали до місцевої інтелігенції ще до встановлення совєтської влади. У матеріалах НКВС такі люди часто фігурували як “соціально небезпечні елементи” або учасники вигаданих “контрреволюційних організацій”.

У період так званих “масових операцій” НКВС 1937 – 1938 років це призвело до того, що представники сільської інтелігенції: вчителі, агрономи, службовці – потрапляли до списків на арешт разом із іншими категоріями населення.

Трагічна доля Олексія Сухомудя з Хрінівки є одним із прикладів того, як у ті роки під репресії могли потрапити люди, чия єдина “провина” полягала в освіті, авторитеті та активній ролі в житті своєї громади.