Вже більше трьох років як зник безвісти Іван Одзелюк 1963 року народження. Останній раз його бачили 23 квітня 2023 у селі Сорока, що за 12 кілометрів від міста Іллінці. З того моменту немає ніякої точної інформації про нього…

Проживав він у селі Пархомівка.

Щоб дізнатись деталі зникнення пана Івана, ми поспілкувались з його донькою –  Валентиною, яка надала нам таку інформацію. Далі пряма мова:

Він дуже добра та працьовита людина. Довго проживав сам у селі Пархомівка, бо моя мати померла. Нас в сім’ї троє дітей. Я вважаю, що на тій підставі, що він довго був сам, то через це у нього почала розвиватися деменція й він став забувати такі речі як, наприклад, поїсти. Коли я вийшла заміж, то переїхала жити у сусіднє село Жадани. У зв’язку з його хворобою, я вимушена була забрати батька до себе, щоб доглядати за ним. На той час в мене двоє діток малих було, а чоловіка мобілізували. 

Мій батько почав проявляти агресію. Через це ми повезли його в лікарню в Іллінці, де поставили на облік у психіатра. Їздили у Вінницьку обласну клінічну психоневрологічну лікарню. Потім зробили МРТ, КТ і після чого лікарі поставили йому діагноз – деменція. Виписали таблетки, тому що покласти у лікарню не було змоги, бо тоді було троє військових на одне місце. Ми відвезли його додому. Десь півроку батько проживав у мене в селі Жадани. У квітні 2023 року він мене побив і пішов до себе додому у село Пархомівку. 

(це десь 5 кілометрів по прямій лінії)

Він ходив там у селі. Я не могла покинути своїх маленьких дітей, тому зідзвонилася з сусідами, які дали йому телефон, бо він вже ходив по селу без взуття. Я попросила його піти додому до мене й вела його по телефону. Таким чином, він дійшов до села Сорока.  

Й тут він загубився. Це була неділя. У наступний день мене забрали у лікарню зі струсом мозгу. Я відмовилась від госпіталізації. Поліція питала мене чи я буду писати заяву на нього, а я сказала, що ні – це ж мій батько. Ми приїхали додому, а мого чоловіка тоді відпустили з ЗСУ, і стали його своїми силами шукати. Поліція була поінформована про зникнення мого батька.

Коли вже не було сил самим шукати, то ми подзвонили у поліцію. Тоді приїхав особовий склад з собаками, які стали шукати мого батька по селам, лісам та усюди, де могли. Останній раз, можливо, його бачили у серпні 2023 року на станції Оратів. 

У мене брали ДНК, з прокуратури були, фотографували тут у хаті й на тому все. По сьогоднішній день нічого про нього невідомо. Мені казали визнати його померлим, але я не можу, я ж не бачила його. 

За цей час був випадок, коли знайшли тіло під селом Ситківці. 

Робили тест ДНК, то це виявився не він. Я робила впізнання, то мені здалось, що то тіло молодої людини, а не мого батька пенсіонера.

Я маю надію, що хтось приютив його…

Якщо побачите схожого по цим фото чоловіка, то дзвоніть, будь ласка, терміново у поліцію.