Партія “Національний корпус” існує два роки, за цей час уже наростила тисячі партійців. Натомість з електоральною підтримкою справи таки кепські.
Молода партія поки що не засвітилася в жодному корупційному скандалі, її представники в Раді не були спіймані на підкупі чи кнопкодавстві. Але час від часу репутацію партії заплямовують привиди минулого, небезпечна ідеологія та таємничість лідера.
Громадський рух ЧЕСНО в межах проекту “Політична пам’ять” продовжує досліджувати політичні партії. Цього разу пишемо про “Національний корпус” – історія, структура, небезпечні сигнали в ідеології та шанси на лідерство в націоналістичному крилі.
Від полку “Азов” до політичної сили
“Національний корпус” як партія бере свої витоки з підрозділу спеціального призначення Нацгвардії “Азов”. Заснували політичну силу 14 жовтня 2016 року. Ця дата як день зародження УПА та державне свято – День захисника України – вважається дуже важливою в середовищі націоналістів.
Тоді відбувся перший з’їзд партії, на якому на 4 роки обрали її лідера – Андрія Білецького, колишнього командира полку “Азов”. На той час політик–військовий уже був депутатом Верховної Ради. Заступником Білецького став колишній доброволець та ультрас Назарій Кравченко.
До моменту заснування політсили більшість теперішніх політиків входили до громадської організації “Цивільний корпус “Азов”, яку також очолював Андрій Білецький. Вона складалася з воїнів та ветеранів війни України з Росією.
Тепер у “Національного корпусу” потужна мережа. У штабі кажуть, що в партію входять 6700 членів. Крім того, налічили аж 200 тисяч симпатиків, що заповнили спеціальні анкети. Політична сила по всій Україні має 14 регіональних осередків.
“Національний корпус” – одна з тих політичних сил, які активно працюють з молоддю. Замість молодіжок, притаманних більшості українських партій, у “Нацкорпусу” є окремі проекти, спрямовані на патріотичне виховання підлітків.
“Юнацький корпус, “Пам’ять нації”, літературний клуб “Пломінь” – керівники цих проектів є партійцями. Вони залучають неполітичних людей до своїх проектів і розвивають молодь. Без політики, лише в ідеологічному плані вони виховують патріотів країни. Це винятково дисципліна, це направленість на патріотичний розвиток молоді”, – пояснює начальник штабу партії Родіон Кудряшов.
Молодь, а візуально деякі з них схожі на підлітків, справді складає велику частину активістів партії та виходить з відповідною символікою на акції. У партії кажуть: до свого складу не беруть тих, кому менше 18 років. А решта – звичайні симпатики.
У такій цілеспрямованій роботі з молоддю деякі політологи вбачають небезпеку: на їхню думку, таке виховання може призводити до агресії з боку молодих людей.
“Це те, чого не роблять інші. Наші політичні партії з молоддю майже не працюють. Робота в дитячих і молодіжних таборах дає почуття єдності, консолідованості. Але величезна небезпека – культ сили, культ насилля”, – коментує політичний експерт Володимир Фесенко.
У такому часто звинувачували парамілітарну організацію “Національні дружини”. Її поява викликала бурхливу реакцію в суспільстві – хтось підтримував, а хтось критично засуджував.
Як і “Національний корпус”, вона сформована з витоків Азовського руху. Утім, як зазначають у штабі партії, це угруповання діє окремо і формально ніяк не співпрацює з політичною силою. Ігор Михайленко з позивним “Черкас”, очільник дружин, не є партійцем.
“Національні дружини” пов’язані з “Національним корпусом” кількома речами. У першу чергу, це спільне бойове минуле. “Національні дружини” є однією зі складових великого Азовського руху. Інших пов’язаностей немає”, – зазначає речник “Національних дружин” Ігор Вдовін.
Попри розмежування на політичну та громадську організацію, важко знайти великі відмінності між Корпусом та Дружинами. По–перше, ідейним натхненником створення “Національних дружин” активісти вважають Андрія Білецького. По–друге, обидві організації використовують один і той же логотип. Крім того, вони спільно ходять на акції. З останніх – закриття наливайок у Харкові та вимога створити міністерство у справах ветеранів.
Люди партії
Серед чинних нардепів у Верховній Раді всього два представники “Національного корпусу”. Перший – лідер партії Андрій Білецький. Нині він позафракційний депутат, який входить до комітету з питань безпеки та оборони.
До парламенту Білецький потрапив за одномандатним виборчим округом №217, місто Київ, як самовисуванець. На користь Андрія Білецького свою кандидатуру зняв кандидат від “Народного фронту” Зорян Шкіряк.
“Сильна нація! Чесна влада! Могутня держава!” – цих шести слів у передвиборчій програмі для електорату стало достатньо, аби Білецький зайняв своє місце в парламенті. Його підтримали понад 33% виборців. Утім, свої безпосередні обов’язки депутат виконує не дуже сумлінно. За даними моніторингу Громадського руху ЧЕСНО, Білецький пропустив понад 99% голосувань, згідно з електронною реєстрацією, і 84% – згідно з письмовою.
“Я жодного разу не реєструвався електронно, тому що електронна реєстрація – це реєстрація карток депутатів, а не живих людей. Ви мусите одразу відмежувати 2014, 2015 і більшу частину 2016 року, тому що тоді я тотально проводив час на передовій або вирішуючи питання фронтових частин. Я вважав і зараз глибоко переконаний, що за своєю вагою для україни Широкінська операція для країни значно важливіша, ніж сидіння будь-яких 100 депутатів в залі Верховної ради, – пояснив нардеп. – Зараз стараюся, наскільки є можливість максимально бути присутнім у парламенті”.
Другий представник “Нацкорпусу” в Раді – Олег Петренко. Депутат потрапив до парламенту як мажоритарник від Блоку Петра Порошенка із Черкащини. 41% виборців висловили йому свою довіру.
Провладну фракцію Петренко покинув влітку минулого року. У заяві про вихід причиною вказано непідписання президентом закону про амністію. Депутат, за даними електронної реєстрації, був відсутній на понад 72% засідань, однак, за даними письмової – всього у 6%. Петренко не взяв участь у понад 33% голосувань.
Свою участь у “Національному корпусі” депутат пояснює так:
“Я долучився спочатку в форматі громадської організації – це був “Цивільний корпус “Азов”. Через деякий час ми зрозуміли, що величезна кількість питань все одно зав’язана на політиків. Без політичної складової неможливо розв’язати той спектр питань, на які ми замахувалися, – каже Олег Петренко. – Я знаю Андрія Білецького, я його бачив на війні, його відношення до людей, його здібності організаторські, інтелектуальні. Тому мій вибір такий”.
Безумовно, головна фігура партії – Андрій Білецький. Натомість Петренко не займає керівних посад у партії та аргументує це потребою зосередитися на парламентській діяльності.
Друга людина в партії – заступник Білецького. На першому з’їзді на цю посаду було обрано Назарія Кравченка. Однак, за нашими джерелами, Кравченко більше не має жодного стосунку до партії. Він ці слова підтвердив, однак причину свого виходу коментувати відмовився.
Натомість у партії кажуть: Кравченко з політичної сили не виходив, але більше не обіймає там ключових посад. Його місце посів Родіон Кудряшов. Він же очолює штаб “Національного корпусу”.
Наші джерела в “азовському” русі кажуть, що зазвичай рішення лідер партії ухвалює одноосібно, однак є ще одна людина, яка має вплив на Білецького. Йдеться про Сергія Коротких із позивним “Боцман”.
Коротких народився в Росії, у свій час був лідером ультраправого об’єднання “Национал–социалистическое общество”. У російсько–українській війні воював проти сепаратистів у складі полку “Азов”. Згодом указом президента отримав українське громадянство. У русі кажуть, що начебто Коротких також займається залученням коштів для потреб партії.
Також відомо, що до минулого року Коротких очолював відділ поліції охорони об’єктів стратегічного значення. Це структура, що існує з 2015 року та зареєстрована в місті Одеса. За тією ж адресою був зареєстрований Відділ охорони об’єктів стратегічного значення при департаменті державної служби охорони МВС. Структура з такою назвою проіснувала всього три роки, і її весь час очолював Сергій Коротких.
Однак у “Національному корпусі” вплив цієї людини заперечують. Він дійсно входить у партію, але рішення там приймаються за узгодженою процедурою: керівний орган партії – вища рада – пропонує, а партійці голосуванням підтримують або відхиляють.
Сергій Коротких цю ситуацію не коментує. Білецький з цього приводу іронізує:“Неправда. Це люди, які хотіли б мати більший вплив, то вони ревнісно ставляться до впливу інших. Не має він більше впливу. Вплив мають 5–8 людей, в тому числі й на місцях. Сергій Коротких займає в цьому числі достойне місце, але не більше”.
До вищої ради партії входять очільники найпотужніших регіональних осередків.
Роми, конфедерація з Росією та програма, що загубилась
У медійному просторі ходять чутки про пов’язаність політичної сили з міністром внутрішніх справ України Арсеном Аваковим. Про такий з’язок говорять із часів, коли полк “Азов” увійшов до структури міністерства. У самій партії будь–який зв’язок відкидають. Білецький завжди говорив, що він обмежується тим, що “Азов” входить до складу Національної гвардії. Іншого офіційного підтвердження або спростування цих чуток немає.
Відповідно до звітів партії, її фінансують члени “Національного корпусу”. У штабі кажуть: це неофіційне правило, але дуже бажане, адже йдеться про розвиток організації. У спонсорських внесках на рахунок “Національного корпусу” офіційно все гаразд – партію, очевидно, фінансують симпатики в сумах від 20 до кількох тисяч гривень. До прикладу, у минулому році внески на користь партії склали понад 2 мільйони 270 тисяч гривень.
Найбільше питань до “Національного корпусу”, як правило, виникає у зв’язку з їхньою ідеологією.
“Це величезний ризик, це політичні сили, які є антидемократичними. Ксенофобські прояви, антидемократичні, активність і безкарність деяких дій “Нацкорпусу” дуже псує імідж країни”, – коментує Володимир Фесенко.
Ключовими тезами в програмі партії є гарантія безпеки та обороноздатність, україноцентрична зовнішня політика, громадська безпека та справедливий суд, оптимізація державного управління, розвиток національної економіки, енергонезалежність, екологія, соціальний захист населення, здоров’я нації, освіта, розвиток наукового потенціалу, культури, нова релігійна політика, вектор демократичного розвитку та ставка на молодь.
У програмі є пункт про укріплення традиційної сім’ї, що цілком притаманно для правих політичних сил. І попри те, що “Національний корпус” як партія чи ідентифікована частина її представників не були задіяні в атаках на марші рівності, у партії не заперечують: вони дійсно проти посилення ЛГБТ–спільноти.
“Ми не вважаємо, що всі ці марші ЛГБТ і всі ці речі, які організовуються в нашій країні, є нормальними. Це той момент, коли влада хоче дати вирішення певних моментів громаді, але влада повинна вирішувати, нормально це чи ні. Це момент, коли відповідальність кладуть на громадянина: збирайтесь, показуйте, що це нормально – гей–паради проводити посеред країни. Ми проти гей–парадів”, – пояснює Родіон Кудряшов.
“Чому ми повинні думати не про геополітичну ситуацію, демографічну, економіку, соціальні питання, напрямки руху? Чому нас питання постелі декількох відсотків населення взагалі повинно цікавити? Я не можу зрозуміти, чому вони повинні посвячувати всю країну в свої проблеми або їх відсутність, проводячи ці дивні марші – це все абсурд. Якщо ви спитаєте інше – як ми ставимося до гей–щшлюбів, можливості усиновлення дітей, то тут ми категорично проти, тому що це нездраво”, – додає Андрій Білецький.
Свідченням цього є масові акції з вимогою заборонити проведення ЛГБТ–подій як під Верховною Радою, так і в регіонах.
У коментарі нам депутат Олег Петренко зазначав, що партія як організація має бездоганну репутацію. Утім, це не зовсім так, зважаючи на те, що деякі моменти з минулого її представників час від часу виринають в інформаційній площині. Здебільшого вони пов’язані з ідеологією організацій, з якими партійці були пов’язані в минулому.
Відомо, що до участі у війні Андрій Білецький очолював у Харкові громадську організацію “Патріот України”, а за часів режиму Януковича відбував покарання у справі “оборони Римарської” – фактично, був політичним в’язнем.
Програма “Патріота України” по приходу Білецького до влади все ще гуляла інтернетом. Зокрема, цю цитату приписують саме їй: “Відповідно, лікування нашого Національного організму необхідно починати з Расового очищення Нації. І тоді в здоровому Расовому тілі відродиться здоровий Національний Дух, а з ним культура, мова і все інше. Крім питання чистоти, ми повинні звернути увагу також на питання повноцінності Раси. Українці – це частина (причому одна з найбільших і найякісніших) європейської Білої Раси. Раси–Творця великої цивілізації, найвищих людських досягнень.
Історична місія нашої Нації в це переломне сторіччя – очолити й повести за собою Білі Народи всього світу в останній хрестовий похід за своє існування. Похід проти очолюваного семітами недолюдства“.
В одному з інтерв’ю УП Білецький розповідав, що такої програми не було. У коментарі нам лідер партії додав – є офіційна програма “Патріота України”. А те, що розповсюджувалося інтернетом – “цілеспрямовані дії силових структур режиму Януковича проти націоналістів”. Водночас посилання на оригінал тексту, який цитували як програму організації, чомусь більше не активне.
Начальник штабу Родіон Кудряшов каже, що такі ідеї в партії не поширені: “У наших лавах є люди з грузинським громадянством, російським, які сьогодні проявили здатність бути українцями, захищали Україну. І на сьогодні в нашому національному таборі є багато національностей”.
Разом з тим “Нацкорпусу” закидають розгін ромів у Голосіївському парку. “Національні дружини” вступилися за екологів, яких до того роми закидали камінням, і прийшли в табір начебто прибрати сміття. Попри те, що організації відмежовуються одна від одної, цей випадок у штабі партії все–таки прокоментували:
“Коли екологи прийшли до ромів попросити, щоб вони зібрали сміття, вони закидали екологів камінням. Екологи звернулися до поліції і до нас як до громадської організації та політичної партії висвітлити цей момент. Ми швидше зреагували. Ми допомогли екологам винести сміття. Жодної кримінальної справи, жодного рома не було пошкоджено”.
Окрім іншого, у мережі з’явилося відео, датоване 2010 роком, на якому Андрій Білецький говорить, що сепарація від Росії – ідіотизм, і нам потрібна своєрідна конфедерація з Росією.
“Мені здається, що розумна людина не буде задавати Андрію Білецькому після 2014–го року подібне питання. Я не у ваш бік, – спершу обурюється герой відео. А потім додає: – Російські націоналісти в той час дуже чітко поділялися на дві когорти: на етнічно орієнтованих, які говорили про РНГ (Русское национальное государство – УП) у рамках значно менших територій від сучасної Росії, без північного Кавказу, наприклад, та імперців – Стрєлков їх яскравий представник. Ставлення перших до України ніколи не було шовіністичним. Величезна кількість цих людей в 2014 році воювала за Україну. Тому мова була про те, що якщо буде створено РНГ, то з такою країною ми можемо мати конфедерацію”.
Також Білецький стверджує – зараз публікують лише вирізку з цього інтерв’ю, а в ньому він говорив про можливість такого об’єднання за умови повалення путінського режиму. Зараз, переконаний політик, про таку конфедерацію неможливо говорити.
Тріщини в правому крилі
“Національний корпус”, очевидно, збирається і на президентські, і на парламентські вибори. Соціологія малює перед партією не дуже втішні перспективи. За останніми даними Київського міжнародного інституту соціології,“Національний корпус” набирає 0,3% довіри виборців, а Білецький на президентських виборах – 0,1%.
Експерти зазначають: такі сили більше схильні діяти на вулиці, ніж конкурувати в бюлетенях.
“Українські націоналісти є найбільш організованою політичною силою в країні. Вони мають “золоту акцію” у вуличній політиці, і їхня позиція може бути вирішальною під час революційних подій”, – коментує політолог Костянтин Батозський.
“Парадокс цієї політичної сили, як і більшості інших націоналістичних, – вони є сильними на вулиці. У тому числі, з точки зору організації та можливості мобілізації для акцій прямої дії. А в електоральному сенсі вони абсолютні лузери й аутсайдери”, – пояснює такі цифри політичний експерт Володимир Фесенко.
І справді, “Національний корпус” зарекомендував себе як рушійну силу багатьох акцій прямої дії. Вони підтримували акції за ухвалення виборчої реформи, зняття депутатської недоторканності, надання громадянства іноземцям, які воювали на боці України, частково – проти нападів на активістів тощо.
Прихильники цієї політичної сили нерідко є найчисельнішими учасниками таких акцій. Але навіть це, переконані соціологи, не може принести їм успіх на виборах.
“Ситуацію можна змінити в єдиному випадку – це коли праворадикальні партії об’єднаються, – коментує директор фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна. – Наприклад, “Свобода” поки що не дотягує, але якщо там буде ще кілька націоналістичних сил, то тоді вони можуть дотягнути до 5%”.
Однак з об’єднанням у націоналістичних сил наразі не склалося. Півтора року тому лідери “Національного корпусу”, “Свободи” та “Правого сектору” підписали Національний маніфест, у якому зобов’язалися спільно досягати цілей. Крім того, після підписання документа політичні сили начебто вели перемовини про спільний рух на вибори та домовлялися щодо висування єдиного кандидата.
Проте 14 жовтня цього року сталося несподіване для “Національного корпусу”. Просто під час відзначення Покрови зі святкової сцени лідер ВО “Свобода” Олег Тягнибок заявив, що єдиним рішенням партія підтримує єдиного кандидата від націоналістичних сил Руслана Кошулинського. Про таке “єдине” рішення в “Національному корпусі” не знали.
“Була реальна домовленість, що 14–го ми не робимо політики і якихось кроків, пов’язаних із висуненням у президенти. Для нас це було неочікувано. Так не робиться, коли ти не на словах, а справді готовий до партнерських відносин”, – ділиться нардеп Олег Петренко.
Натомість у “Свободи” з цього приводу своя позиція. Учасник переговорного процесу в рамках маніфесту нардеп Андрій Іллєнко каже, що 14 жовтня вони запропонували свого кандидата, а не остаточно висунули його:
“Олег Тягнибок оголосив публічно про те, що він не збирається йти на президента для того, щоби показати, що він інтереси загальні ставить вище особистих, і для того, щоби зняти всі можливі розмови з приводу того, що чиїсь амбіції заважають висуненню єдиного кандидата. Ми тоді звернулися, перш за все, до наших партнерів по Національному маніфесту з тим, щоб вони розглянули кандидатуру Кошулинського та ухвалили рішення”.
Офіційна заява щодо висунення Кошулинського на президентські вибори з’явилася 19 листопада. Новину про це опублікували на сторінці ВО “Свобода” у Фейсбуці. Єдиного кандидата підтримали, крім самих свободівців, також “Правий сектор”, Організація українських націоналістів, Конгрес українських націоналістів та “С14”. “Національний корпус” залишився на самоті.
“В останньому абзаці тої заяви було написано, що цей список підписантів не є вичерпним і може бути розширеним. Відповідно, ми звертаємося до всіх інших патріотичних організацій, просто небайдужих людей, українців так само підтримати Руслана Кошулинського. Офіційне висунення все одно почнеться тільки фактично з нового року. Ще є час. Тому якщо хтось вирішить підтримати цю позицію, то ми завжди відкриті до цього”, – пояснює Іллєнко.
Крім того, нардеп додав: минув місяць від пропозиції Олега Тягнибока, за який націоналістичні організації мали порадитися в своїх штабах і вирішити, підтримують вони таку ініціативу або ні. Іншого не дано.
Натомість у “Нацкорпусі” майже одразу відреагували на заяву націоналістичних сил, звинувативши підписантів у кулуарності прийнятого рішення та порушенні правил маніфесту. В офіційній заяві політичної сили йдеться: “Саме Андрій Білецький може дати нове, сучасне дихання націоналізму, об’єднати справжні патріотичні сили для захисту людей від зовнішніх і внутрішніх ворогів, припинити війну та відновити справедливість в економічній та соціальній сфері“.
“На мою думку, найбільша проблема все ж таки в тому, що “Національний корпус” за кількістю активістів та, чого гріха таїти, за здоровими політичними амбіціями давно виріс із формату партії–сателіта чогось. Ми можемо бути партнерами. У нас у принципі бездоганна ділова репутація, у яких розрізах не візьми”, – розповів Олег Петренко.
За кілька годин до оприлюднення заяви Петренко розповів нам, що в партії досі сподіваються на продовження переговорного процесу. По той бік політичних барикад Іллєнко нагадує: можна тільки долучитися до підтримки Кошулинського на виборах, але не запропонувати свого іншого кандидата.
Від початку переговорів між націоналістами, здається, була згода і спільне розуміння майбутнього. Що ж заважає їм співпрацювати зараз?
“Нічого, окрім особистого фактору. Так само, як не можуть між собою домовитися демократи, “ліві” та решта. Де 3 українця, там 5 гетьманів”, – вважає Костянтин Батозський.
Лідер “Нацкорпусу” сподівається – після президентських виборів конфлікт вщухне і переговори продовжаться: “Повірте, якщо би я хотів гратися в цирк, я би зараз знайшов досить голосних потужних на місцях, в осередках десяток націоналістичних організацій, які б підписалися, і в нас було би 2 єдиних кандидати. Я не хочу гратися в цю гру. Я вірю, що Маніфест повинен залишатися спільною платформою націоналістів. Я вірю, що після виборів ми повинні повернутися до питання єдиного парламентського списку”.
Разом з тим експерти прогнозують “Національному корпусу” принаймні кілька місць у наступному парламенті. За даними Володимира Фесенка, загалом націоналістичні сили підтримує близько 5% населення, серед тих, хто голосуватиме, – близько 7%. Частина з них підтримає провладну партію, частина – справді націоналістичні сили.
“Я б не ставив хрест зараз на націоналістичних силах. Якщо нинішні процеси – безлад, свавілля, неефективність влади, безвідповідальність – будуть продовжуватися, попит на силу і на сильних, хто готовий вирішувати проблеми, може зростати”, – пояснює фахівець.
Вищий шанс потрапити до Ради в правого крила, звісно, лише в разі об’єднання. Крім того, кілька місць “Національний корпус” може отримати за мажоритаркою в разі її збереження, проти чого, власне, активно протестує політична сила.
