Консультант зі стратегічного маркетингу «Агентства Лисковского» – про особливості журналістики «по-вінницьки», про відповідальність за заангажовані розслідування та про те, що є спільного у медійників та бджіл
- Чи вірите ви у незалежну журналістику у Вінниці?
- Є низка журналістів, які не належать до якихось провладних структур, пишуть те, що вважають за необхідність, але вони у меншості. Відверто кажучи, якщо говорити про журналістику у вінницькому форматі… Є такий вираз: «по-вінницьки». Тобто ми ж не в Києві, не в Каннах, нам можна ніби знижку зробити: примружив одне око – і ніби нормально. Я не розглядаю вінницьку журналістику як зразок чи еталон, бо я розумію, що бути суто журналістом і при цьому забезпечувати себе, напевно, неможливо. Тому якщо людина займається декількома справами і в тому числі й журналістикою – то такий і формат. Це реакція на те, що відбувається. Для аналітики потрібно мати не лише певний набір навичок чи відповідну освіту, а й бути в темі. І ось цього й не вистачає. Таке враження, що щось відбулося – і потрібно миттєво написати. Хто першим напише, того першим клікнули, той і кращий журналіст.
- Звідки ви дізнаєтесь про події у Вінниці?
- Я не дивлюсь вінницьке телебачення, не читаю вінницьку пресу, тільки онлайн формат, в основному Фейсбук, якщо хтось десь на персональній сторінці щось репостнув – бо з максимуму офіційних сторінок видань я самовидалилась.
- Чому?
- Своєрідним тригером стало те, що мені дуже не сподобалася позиція журналістів, коли приблизно рік тому на Космонавтів побудували громадську вбиральню. І заголовок – я не пам`ятаю, яке це було видання, – був у тому сенсі, що мільйон витратили на, пардон, лайно. Хоча можна було написати, що класно, що знайшли можливість у місці, де стільки людей, збудувати цю вбиральню, і це коштувало усього мільйон. Я перерахувала приблизний метраж, приблизну вартість сантехніки, підводок, ручок і т. п. та побачила, що мільйон гривень – це нормальна ціна, навіть якщо хтось привласнив 10 чи навіть 20 тисяч. У нас інформаційні канали перевантажені негативом, позитива мало, хоча в місті відбувається багато позитивних речей. Я їжджу по інших містах і бачу, що Вінниця дуже від них відрізняється: і чиста, і впорядкована, і з владою інші стосунки, тобто якщо ти чогось хочеш, ти як мінімум отримуєш відповідь. І це не те, що ти зателефонував дяді Вані, а той – дяді Васі. Достатньо заповнити певну форму запиту або просто прийти запитати.
- Якій тематиці ви надаєте перевагу?
- Новинам та професійній тематиці.
- Є інформація, якої вам бракує?
- Не можу сказати, що мені чогось бракує. Якщо людина вміє шукати, вона завжди знайде потрібну інформацію. Те, що мені потрібно, я знаходжу.
- Чи можуть журналісти впливати на вирішення важливих для життя міста питань?
- Безумовно.
- ЧИ потрібно проводити у Вінниці журналістські розслідування?
- Це частина журналістики. Чому Вінниця має випасти з цієї частини? Якщо ти вважаєш себе незалежним і є таким та забезпечуєш себе, своє ЗМІ грошима та ресурсами, людьми, технікою та усім іншим, ти можеш це робити. Але як зрозуміти, чи є це розслідування заангажованим? Чи має воно іншу мету, ніж знайти правду чи неправду? Тому що як правило ЗМІ дотримуються певних інтересів. І потрібно чітко розуміти, що якщо ти робиш розслідування під якусь задачу, то будь готовий відповісти за це, якщо це потім спливе.
- Які теми заслуговують на прискіпливу увагу?
- Медицина. Особливо ситуація, коли до людини поважного віку з температурою 39 не може виїхати лікар, коли одні медики у повному сенсі слова пашуть із сумлінням, яке не дає спати, та бажанням допомогти, а інші приходять та розповідають пацієнтові: «У мене чоловік заробляє, а мені ж потрібно кудись вийти, сукеньку з манікюром вигуляти та з людьми поспілкуватись». Моя мама у свої 70 років краще знається на своїй проблемі, ніж лікар, який її обстежував. І це був лікар, який був потрібен лише для того, щоб дати направлення до іншого, бо так система влаштована. Чому б нашому місту не стати першим в Україні, який цю систему зламає?
- Чи готові ви чи ваша компанія експертно, у якості партнерів, фінансово чи у інший спосіб підтримувати діяльність незалежних журналістів?
- Я однозначно готова підтримувати як експерт. Але я не дуже вірю в незалежних журналістів, це скоріше фантазії. Бо це може бути лише на якісь дотації, а не на засадах самоокупності. І навіть кошти, які надходять за рахунок грантових програм, окрім того, що рано чи пізно закінчуються, мають певну мету.
- Чи вважаєте ви роботу журналістів суспільно корисною?
- Конче корисною. Це як бджола, яка навіть якщо знають, що вона проплачена, все одно дзижчить, і всі від неї відмахуються або в крайньому випадку з газетою за нею бігають. Суспільство породило це так давно і так давно зрощувало, щоб була ця ілюзія про відвертість та відкритість. Їх не існує, але ця ілюзія має бути у людини, що якщо в газеті написали чи по радіо сказали, то так воно і є. Журналістика має існувати. І якщо вона замовна, або неправдива, або просто не подобається мені по суті, але при цьому максимально професійна, я завжди з повагою поставлюсь до професіоналізму.
Інтерв’ю проводилось у рамках проекту «Впливаймо на владу разом» за фінансової підтримки Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX),Програми Партнерства в галузі мас-медіа в Україні (UMPP)