Верховенство права та корумповані суди – несумісні поняття, а система правосуддя в Україні зламана зсередини і працює на самозбереження. Як можуть українці бути впевненими в неупередженості суддів? Один із механізмів, який мав би забезпечити таку довіру – система автоматичного розподілу судових справ між суддями. І це, до того ж, є прямою вимогою закону. Та в дійсності існує ціла низка способів, завдяки яким справа потрапляє на розгляд до «потрібного» судді. «Схеми» кілька тижнів спостерігали за роботою Окружного адміністративного суду Києва – місця, де вирішуються суперечки пов’язані з органами влади – і викрили одразу декілька схем, завдяки яким у кількох резонансних справах систему авторозподілу вдалося обійти.
До 2010 року в Україні автоматизованого розподілу судових справ не існувало. Тоді їх одноосібно розподіляв голова суду, до якого надходила справа.
Віталій Титич, адвокат і член громадської ради доброчесності при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України називає період до 2010-го часом «розквіту судової корупції».
«Якщо взяти 2007-2008 рік – це якраз розквіт судової корупції, – розповів адвокат. – Була така послуга, яка коштувала конкретних грошей – ставили в залежності від суду про розподіл справи на конкретного суддю. Це завжди була прерогатива голів судів».
І додає, що впровадження системи автоматичного розподілу судових справ було ідеєю західних партнерів України.
Навіщо потрібен незаангажований розподіл справ між суддями?
«В Україні це необхідно для того, щоб забезпечити дійсно неупереджений розгляд справи, – пояснює член Вищої ради правосуддя Лариса Швецова. – Щоб не було в ніякої особи питань щодо зацікавленості суддів у розгляді справ».
Якщо простіше, за задумом автоматизований розподіл справ – це як лотерея, в результаті якої суддю у справі визначає комп’ютер автоматично. Тобто, неупереджено й об’єктивно.
Але навіть за таких умов ризики все одно є. Наприклад, справу можуть переглянути – якщо визнають, що розподіл судових справ був упередженим, пояснює Віталій Титич: «Якщо рішенням в кримінальній справі буде встановлено, що було втручання і це обставина – то особа матиме право на перегляд такого рішення».
З’ясувалося, до Державної судової адміністрації, як до органу контролю, щомісяця надходить чимало скарг на імовірне втручання в судовий розподіл.
Попри відсутність точної статистики, заступник голови Державної судової адміністрації України Сергій Чорнуцький каже, що в місяць може надходити до 10 таких запитів.
«Жаліються на те, що був неправильно обраний суддя. Вважають, що або когось незаконно виключили із відповідного авторозподілу, або що в авторозподілі брали участь один чи обмежена кількість суддів», – перераховує він часті причини скарг.
І почесне місце в частині таких скарг – в Окружного адміністративного суду Києва.
Наприклад, один із скаржників, йдеться в судовій ухвалі – гендиректор «Заводу «Маяк», який подав заяву про відвід судді Погрібніченка, бо розподіл відбувся між одним суддею, а 38 його колег виявилися виключеними. Більше того, скаржник повідомив, що три судді – Огурцов, Костенко та Смолій, які були виключені з розподілу їхньої справи – того ж дня чомусь ухвалювали рішення по інших справах.
Утім, очільнику заводу відмовили на відвід судді Погрібніченка.
Авторозподіл, на який скаржився гендиректор, відбувся 17 квітня 2019 року.
«Схеми» вирішили придивитися до нього уважніше.
Зламана «рулетка» Окружного адмінсуду?
17 квітня 2019 року. В Окружному адміністративному суді Києва розпочинається автоматизований розподіл справ між 39 суддями цього ж суду.
Комп’ютер показує, що голова суду Павло Вовк і ще 28 суддів не можуть брати участі в розподілі судової справи – через хвороби.
Не можуть й декілька інших. Наприклад, суддя Аблов – у відпустці, суддя Власенкова – відсторонена від здійснення правосуддя, а суддя Дегтярьова – у відпустці по догляду за дитиною.
У судді Костенка, виявилось, теж відпустка на 14 днів і більше, у судді Смолія причина зазначена, як «інше». Відмітка «інше» також стоїть навпроти прізвищ ще чотирьох суддів.
Таким чином, згідно з протоколом розподілу, був лише один суддя, який міг взяти судові справи того дня до роботи.
І це – суддя Погрібніченко.
Цей приклад автоматичного розподілу у квітні 2019 року – наочна ілюстрація того, як, здавалось би, неупереджена система стає упередженою.
Віталій Титич, адвокат і член громадської ради доброчесності при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України вбачає у такому розподілі «прихований підтекст».
«38 суддів і на один день. Спеціальний суд – фактично паралізований один день. Такого не може бути. Очевидно, в цьому є якийсь прихований підтекст, який потребує розслідування – чому так відбувалося?» – зауважує він.
17 квітня безальтернативний авторозподіл між одним суддею відбувся ще у низці справ.
До судді Погрібніченка потрапила справа щодо зупинення добору кандидатів до Вищої ради правосуддя за квотою президента – на той час Петра Порошенка. А також справа щодо зупинення конкурсу на голову митниці.
Конкурс на голову митниці
Це конкурс, на якому нещодавно переміг натхненник Prozorro Максим Нефьодов і який перед тим два місяці був на паузі.
Усе – через депутата Андрія Антонищака, який звернувся до суду з проханням цей конкурс зупинити.
Як пояснив сам Антонищак, його збентежила раптова поява такого конкурсу: «Як дідько з табакерки виник цей конкурс. Я поставив питання: чому так швидко – давайте після президентських виборів. Ще через 2 дні після оголошення конкурсу мені стало чітко відоме прізвище керівника майбутньої митної служби».
Але озвучений депутатом мотив зупинити конкурс не збігається із суттю його позовної заяви.
Водночас, виявилося, що третьою особою у тій справі був Роман Насіров – ексголова Державної фіскальної служби України. І, схоже, саме в його інтересах просили зупинити конкурс.
Як зазначив заявник: «до вирішення питання про переведення голови Державної фіскальної служби України на посаду голови нової Державної митної служби України, відсутні законні підстави для оголошення конкурсу».
Що ж сталося 17 квітня із суддями? Чому було так багато хворих?
Того ж дня Вища кваліфкомісія суддів України якраз запрошувала суддів з Окружного адмінсуду на оцінювання.
Суддя-спікер Окружного адмінсуду Києва Богдан Санін саме так і пояснив відсутність багатьох суддів у той день:
– Перебували на лікарняному.
– Так багато в один день?
– Це питання не до мене. Суддя-спікер не може знати, чому людина перебуває або не перебуває на лікарняному. Це персональна інформація. Саме в цей день, 17.04. відбувалося кваліфікаційне оцінювання суддів. Ця частина суддів, які зазначили «інше» – вони безпосередньо брали участь у проведенні кваліфоцінювання.
Чи могло більше суддів брати участь в розподілі судових справ 17 квітня?
Наприклад, чи міг там бути ще й суддя Окружного адмінсуду Києва Ігор Смолій?
Того дня він мав бути на оцінюванні. Але водночас чомусь у реєстрі є низка його судових ухвал.
Сам він підтвердив журналістам, що це були його ухвали.
– Того дня – 17 квітня ми знайшли ухвали суду…
– Постановили ухвалу?
– Так.
– Це різні речі.
– Ви в приміщенні суду це зробили?
– Звісно.
– Так, але ж ви були на оцінюванні в цей день. І вас виключали на підставі того…
– Добре. Почитайте, що таке ухвалити рішення і постановити ухвалу. Потім будемо далі предметну розмову вести. Рішень я не ухвалював – моя відповідь.
– Ну, ухвала – це теж рішення.
– Ні!
Чи є ухвала суду рішенням суду?
За роз’ясненням «Схеми» звернулися до речника цього окружного адмінсуду Богдана Саніна.
«Дивіться, cудовими рішеннями є ухвали, рішення, постанови, – пояснював він. – Досить часто плутають і кажуть: ухвала – це не рішення. Це – судове рішення. Але судове рішення поділяється на ухвали, рішення і постанови».
17 квітня – у той день, коли здійснювався авторозподіл – суддя Олексій Огурцов значився як хворий. Але його судова ухвала за той день також є в реєстрі.
Як же це могло статися? І чи міг тоді суддя Огурцов скласти компанію нібито єдиному судді Погрібніченку?
«Схеми» запитали це в самого Олексія Огурцова.
Олексій Огурцов спершу не захотів відповідати на запитання, як він ухвалював рішення 17 квітня, якщо він нібито був відсутній на роботі через хворобу.
Та згодом він запросив журналістів у свій кабінет, і, знявши суддівську мантію, «щоб було не так офіційно», пояснив – того дня над судовою ухвалою працював не він, а його помічниця.
– Чи перебували ви на робочому місці 17 квітня?
– 17-го? Звичайно, ні. Я ж не порушую законодавство. Тим більше, те, яке стосується перебування на лікарняному. Дата ухвали – 17-те – це дата створення чернетки документа. Це дата, коли зайшов помічник в базу, відкрив і зробив шаблон. Де вона в базі чекає мене. 19 квітня я прийшов на роботу, не подивився на дату чернетки – хоча зазвичай я змінюю… Помилки, звичайно бувають, я теж їх припускаюсь, я просто людина.
Суддя згодом сказав, що цю одруківку виправили – іншою судовою ухвалою. Але це сталося практично того ж дня, коли скаргу подав завод «Маяк».
Спеціально для Насірова?
Є ще одна справа щодо ймовірного втручання в авторозподіл судових справ – у ній згодом Окружний суд став на бік Романа Насірова.
Насіров просив суд з’ясувати, чи мав він повноваження як очільник Державної фіскальної служби робити розстрочку податкового боргу. Та ще й без обмежень у сумі та в межах одного бюджетного року.
За даними слідства, Насіров якраз безпідставно зробив таку розстрочку податкового боргу компаніям, підконтрольним нардепу-втікачу Олександру Онищенку – на суму 2 мільярди гривень.
Заступник голови Державної судової адміністрації Сергій Чорнуцькийрозповів: «Були сумніви щодо того, що відповідальна особа апарату суду віднесла неправильну категорію справу. І, відповідно, розподілили не на того суддю. Ця справа була розглянута відповідно до неправильної, як вважають представники Антикорупційного бюро, – і тим суддею, який не мав на це права»
Мова йде про 7 червня 2017 року. Коли звіт щодо авторозподілу показував, що 12 суддів не могли брати участь у розгляді за позовом Насірова – бо вони, як зазначено у документі, «не слухають категорію справи».
Таким чином, вибір скоротився лише до п’яти.
Із тих п’яти суддя Євгеній Аблов був визначений як головуючий у справі.
Категорія чи спеціалізація була визначена працівником апарату суду як «звільнення з публічної служби» – хоча про звільнення в позові взагалі не йшлося. Натомість, мова йшла про повноваження.
Як так сталося? «Схеми» поцікавилися в судді Верховного суду та члена Ради суддів України Андрія Жука.
– Був авторозподіл по справі Насірова. «Встановити наявність у голови Державної фіскальної служби повноважень у прийнятті рішень про розстрочку чи відстрочку грошового зобов’язання та податкового боргу без обмежень у сумі. Встановити відсутність повноважень голови ДФС щодо аналізу фінансового стану платника податку». Наскільки саме ця категорія відповідає піднятому питанню?
– З того, що ви сказали і що я бачу, дійсно «звільнення з публічної служби» – це позови відповідного державного службовця, який звільнився, про оскарження наказу про його звільнення. Але щоб конкретно у якійсь справі сказати – треба її побачити. Тим більше, не хотілося б давати її оцінку, тому що я зараз у касаційній інстанції.
Крім того, впадає в око – спеціалізація судді Ігоря Смолія.
Під час першого авторозподілу було зазначено, що він «не слухає категорію».
А за тиждень – під час повторного авторозподілу цієї ж справи – такої позначки вже не було.
І завдяки цьому суддя Смолій став членом колегії у справі Насірова – разом із Абловим.
Між тим, суддя Аблов як головуючий міг змінити категорію справи і відправити її на повторний авторозподіл. Але чомусь не зробив цього.
Хоча, за словами керівника відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Романа Симківа, невірно визначену спеціалізацію справи ексочільника ДФС Насірова підтвердила і експертиза.
«Певну експертизу було призначено в інституті експертиз Служби безпеки України. Було встановлено, що позовні вимоги, які висувалися Насіровим у своєму позові, не відносяться до категорії звільнення з публічної служби, а відносяться до категорії адміністрування податків і зборів та інших платежів, – пояснив прокурор САП. – Також ми вважаємо, що головуючий суддя повинен був визначити правильну категорію справи та передати на новий розподіл, але цього всього не було зроблено».
Схоже, через маніпуляції із спеціалізаціями справу розглядали ті судді, які зрештою і задовольнили позов Романа Насірова. Більше того, рішення цього суду може стати «козирем» Насірова в протистоянні з НАБУ. Але вже в іншій – кримінальній справі.
Адже, відповідно до рішення Окружного адмінсуду, пояснює Роман Симків, у Романа Насірова не було альтернатив.
«Рішення Окружного суду про що свідчить? – пояснює прокурор САП. – Що начебто Насіров, коли виносив ці розстрочки, не міг винести жодне інше рішення, окрім тих, що він виніс. На нашу думку, єдиною метою подання цього позову є створення так званих «штучних доказів», які потім могли б використовувати в кримінальному провадженні».
Ще одна резонансна справа, яка пройшла через цю судову інстанцію – справа «Ігор Коломойський проти Національного банку». Тоді Окружний адміністративний суд Києва визнав незаконною націоналізацію «Приватбанку» – і відкрив, тим самим, шлях до повернення банку олігарху.
Олігарх, Нацбанк і два авторозподіли
Виявилося, що в цій справі було два авторозподіли. Причому, з різницею у дев’ять місяців.
В обох випадках була одна і та ж спеціалізація. Але кількість суддів, які підпадали під цю спеціалізацію – відрізнялася.
Наприклад, у звіті зазначалося, що під час повторного авторозподілу судді Григорович, Кузьменко, Огурцов, Смолій, Федорчук уже не слухали таку спеціалізацію.
У цьому суді спеціалізацію вже скасували. Але відкритим залишилося питання – з якого часу?
У суді листом повідомили, що спеціалізації відсутні в них з 2018 року. Тоді чому ж згадка про категорії присутня у звітах за цей рік?
За роботою системи авторозподілу стежать працівники Державного підприємства «Інформаційні судові системи». І там стверджують – якщо присутнє слово «категорії справ», то вони існували.
За роз’ясненням у цьому питанні «Схеми» знову звернулися до судді-спікера Окружного адмінсуду Києва Богдана Саніна.
– Чи є у вашому суді спеціалізація?
– У нас немає спеціалізації. У нас всі абсолютно судді розглядають абсолютно всі категорії справ. Спеціалізація була навмисно виключена для того, щоб кожен суддя працював з тією справою, яка заходить до Окружного адміністративного суду. Такий «універсальний боєць», який знає все.
– Як довго у вас існує така система, що немає спеціалізацій?
– Я з 2015 року без повноважень. Для того, щоб відповісти на ваше запитання – мені потрібно з’ясувати, підняти інформацію. Наскільки я пам’ятаю, ця відсутність спеціалізацій чи з 14-го, чи з 15-го.
Відтак, суд на прохання пояснити випадки авторозподілу – замість відповіді по суті повідомив про відсутність порушень.
Чому і досі можливі маніпуляції?
Як реагують у судових органах на численні скарги із авторозподілом? Чому і досі можливі маніпуляції із розподілом судових справ?
На час інтерв’ю ще голова ради суддів Олег Ткачук розповів «Схемам», що звертався до Окружного адмінсуду Києва, але безрезультатно.
– Було кілька таких заяв. Ми запросили спеціаліста, оскільки в нас спеціалістів таких немає – а він є в Державній судовій адміністрації і в ДП «Інформаційні судові системи». Ми запросили спеціаліста звідти. І запропонували суддям, щоб він подивився, наскільки злагоджено діє система в цьому суді. Але нас не допустили туди до цієї перевірки.
– Ви один раз спробували?
– Одного разу робили. Але для чого кілька разів робити те, якщо один раз відмовили?
– Якщо вам відмовляють судді у тому, щоб ви їх перевірили – як ви це оцінюєте?
– Я думаю, це мають оцінювати правоохоронні органи.
Як реагують у Вищій раді правосуддя на численні скарги щодо авторозподілу? Адже це орган, який має забезпечувати незалежність судової влади та її функціонування на засадах підзвітності перед суспільством.
Утім, жоден із членів ВРП, до яких «Схеми» звернулися із запитанням про ймовірне втручання в автоматизований розподіл в Окружному адмінсуді, не відповів по суті.
– За останні два роки до вас надходили скарги… Чому їх взагалі не розглядають на Вищій раді правосуддя?
– Ми розглядаємо – повірте, дуже багато.
– Скарги саме про втручання? Ось дивіться, було виключення суддів – але водночас того дня вони ухвалювали рішення. Тобто, їх не було на роботі – але вони ухвалювали рішення. Як ви це прокоментуєте?
– Я іду на засідання. Вибачте.
Натомість співробітники Вищої ради правосуддя намагалися всіляко завадити журналістам «Схем» ставити питання членам ВРП і проводити зйомку в коридорі державного органу – заявивши, що для цього потрібна окрема акредитація.
Згодом у Вищій раді правосуддя пояснили, що вони розглядали лише одну скаргу щодо ймовірного втручання в систему авторозподілу справ. І там і досі триває досудове розслідування.
Що могло би унеможливити чи мінімізувати втручання у розподіл справ в українських судах?
Централізований авторозподіл
З’ясувалося, що вже існує імовірне вирішення. І його назва – «єдина судова телекомунікаційна інформаційна система» або скорочено ЄСТІС.
Член Ради суддів України Андрій Жук пояснив, вона має забезпечити централізований авторозподіл – і мінімізувати ризики втручань на місцях:
– У суді буде тільки вноситися справа – реєструватися. І потім вся інформація щодо неї буде йти в єдиний в Україні – чи це буде хмара, чи фізичний сервер, я не знаю – але буде стікатися в одне місце. В ручному режимі виправити якусь інформацію, не маючи на руках наказу або якогось документа, буде неможливо.
– Чому ж вона не запроваджена досі?
– Це питання до Державної судової адміністрації і до ДП «Інформаційної судової системи».
У кількох публікаціях у ЗМІ цю нову систему називають «революційною зміною» в судовій системі України, яка мала б «унеможливити» втручання в розподіл судових справ.
Проте, чим вона відрізняється від тієї системи, яка сьогодні вже автоматично розподіляє справи між суддями?
Як пояснюють фахівці, ключова інновація в тому, що нове програмне забезпечення буде розташоване не в судах, як зараз, а у дата-центрі. Тобто, наголошують у судовій адміністрації – розподіл буде централізованим, щоб уникнути маніпуляцій на місцях.
Ще торік оголосили, що ЄСТІС запрацює з березня цього року. Але повноцінно ця система так і не запрацювала. Тільки в деяких судах – і лише в тестовому режимі.
Так поки авторозподіл судових справ продовжує здійснюватися – як і раніше. В кожному суді окремо, а не централізовано – відповідно до рішення Вищої ради правосуддя.
Що ж трапилося? Чому не змогли повноцінно запустити систему?
Член Вищої ради правосуддя Лариса Швецова визначає однією з ключових перешкод – доступ до неї громадян, зокрема – літніх людей.
– Проблема в тому, що у нас особи похилого віку не мають можливості подавати документи в електронному вигляді.
– Зазвичай вони й не подають, а подають адвокати. Яка ще перешкода заважає втіленню цієї важливої системи?
– Перешкод дуже багато. Якщо у вас є бажання, ми можемо вас також залучити до нашої роботи, – посміхається Швецова.
З’ясувалося, що також зникли кінцеві терміни втілення в життя цього проекту.
Директор департаменту ДП «Інформаційні судові системи» Олександр Фіолковський пояснює, що графік і досі не затверджено.
«Є певний план, графік, за який відповідає Державна судова адміністрація України. На даний момент цей графік не затверджений. Тобто, це питання до ДСА», – пояснив фахівець.
Натомість у Державній судовій адміністрації нарікають на рішення Вищої ради правосуддя – адже саме ВРП рекомендувала відтермінувати запуск нової системи. За словами Сергія Чорноцького, не було однієї причини, яка призвела до відтермінування запуску нової системи – а радше «ряд обставин». Зокрема, відносно невеликий термін, відведений для її запуску – а це близько року. Але основною причиною він все ж називає рішення ВРП:
– Приводом більш юридичного характеру стало рішення Вищої ради правосуддя, яке було прийнято напередодні оголошеної дати 1 березня. За один день до 1 березня.
– Тобто, за один день до запровадження системи Вища рада правосуддя ухвалила рішення скасувати його?
– Рекомендувала Державній судовій адміністрації відкликати відповідне оголошення і відтермінувати дату запуску ЄСТІС.
– На скільки?
– Не було вказано.
А в самій Вищій раді правосуддя, яка й загальмувала офіційний старт розробки, почали посилатися на досвід сусідів, які начебто протягом десятків років втілюють це в життя.
– Були залучені судді з інших країн, які зазначили, що така система у них впроваджується вже більше 20 років. І вони ще її у повному обсязі не ввели.
– Тобто, я так зрозумів, ви хочете наслідувати цей приклад і очікувати 20 років? Я вас правильно зрозумів?
– Ні, я просто зазначила, що ми йдемо великими кроками. І намагаємося впровадити це в найбільш короткі терміни, – каже член ВРП Лариса Швецова.
Про схожий досвід країн-сусідів розповів і донедавна голова Ради суддів України Олег Ткачук: «Досвід інших країн підтверджує, що для цього потрібно 5 років і більше. Наприклад, у Литві електронне судочинство запроваджується протягом 14 останніх років».
Витрати на роботу нової системи, яка офіційно так і не запрацювала в Україні, за словами заступника голови державної судової адміністрації, сягають уже 60 мільйонів гривень.
Розподіл справ серед одного судді, помилкове визначення спеціалізацій, судові рішення в дні, коли судді мали б бути відсутні на роботі – показують вразливість нинішньої системи, загрозу перегляду судових справ, нерівність та упередженість.
Про що також свідчать постійні скарги на роботу авторозподілу до судових органів. Ще більше насторожує раптове скасування повноцінного введення в дію уже готової нової електронної системи. Системи, яка, серед іншого, мала б зменшити ймовірність втручання в авторозподіл.
