По завершенню парламентських виборів над Вінницею нависла напружена інформаційна тиша. Місцеві вибори можуть відбутися вже восени цього року замість 2020-го. Навіть попри туманні юридичні підстави для їх призначення, команда Зеленського працює в цьому напрямку. Тож кожен серйозний учасник парламентських перегонів – партія чи мажоритарник – вже “розібрав” свій результат на молекули і оцінив грядущі перспективи. А кандидати, які лідирували на округах, починають писати виборчі стратегії та працювати над концепціями майбутніх кампаній. Адже багатьом з них випала нагода конвертувати персональну підтримку виборців у депутатоодиниці в місцевих радах різних рівнів. То чому б і ні, піше Depo.Вінниця
Парламентський “зріз симпатій”
На Вінниччині найбільшу підтримку серед партій під час парламентських виборів прогнозовано отримала партія Зеленського. Але на восьми мажоритарних округах перемогли лише три “слуги народу”. Четверо самовисуванців та один представник “Батьківщини” виявились сильнішими за “зе-рейтинг”, на який розраховували нові обличчя “слуг народу”. Тож є надія, що місцеві ради на Вінниччині “зеленітимуть” не тотально.
Для частини кандидатів в нардепи участь у минулих виборах була не тільки спробою потрапити до Ради, а й можливістю отримати найбільш інформативну оцінку власної політичної фігури. Простіше кажучи, політики – досвідчені та новоспечені – дізнались, чи готові люди голосувати за них. Адже серйозна соціологія проводилась тільки в розрізі партій. А от шанси більшості мажоритарників ніхто не заміряв.
Спритність рук і жодного шахрайства
Головна інтрига місцевих виборів – хто стане мером Вінниці. Поки важко оцінювати будь-чиї шанси на перемогу, адже повний список претендентів на головне крісло міста, ймовірно, не обійдеться без кадрових сюрпризів. Разом з тим, є кілька стовідсоткових кандидатів, а точніше, груп впливу, які намагатимуться зайняти ключову посаду у місті і завести в міськраду якнайбільше своїх “штиків”.
Незадовго до парламентських виборів іміджмейкери міськради запевняли, що на двох мажоритарних округах, які територіально окреслюються межами міста та району (ОВК №11 та №12), переможе саме той кандидат, якого підтримає Володимир Гройсман. Ймовірно такі логічні ланцюжки вибудовувались з огляду на попередні тріумфальні походи команди ексмера до ВМР. Так, у 2010 році під прапором “Совісті України” у міськраду зайшли 33 депутати. Це при тому, що загальний кількісний склад ради – 50 народних обранців. У 2015 році за списком новоствореної “Вінницької європейської стратегії” Гройсман провів 20 “своїх” до ВМР, ще 10 депутатів, наближених до команди ексмера, пройшли за списком партії Порошенка. Провів буквально – за руку: агітаційна кампанія кандидатів від партії Гройсмана була побудована, здебільшого, на його персональному рейтингу. Ним він щедро “ділився” зі своїми кандидатами шляхом міцного рукостискання. Прийом працював безвідмовно – практично кожен, хто з’являвся на бордах чи плакатах, тиснучи руку Гройсману, автоматом отримував депутатський мандат.
Зазначимо, що цей прийом – зовсім не вінницьке ноу-хау. Його ще у 1996 році використовував президент Росії Борис Єльцин під час обрання на другий термін. Тоді російські технологи завішали Москву бордами із зображенням Єльцина, якому тисне руку тодішній мер столиці Юрій Лужков. І вся ця “ідилія” була підписана: “Москвичі свій вибір зробили”. Такі борди з’явились після впевненої перемоги Лужкова на мерських виборах, тож публічна підтримка рейтингового градоначальника зробила свою справу – Єльцин переобрався на пост президента. Ймовірно, що саме у росіян вінницькі технологи і підгледіли цей фокус.
Техніку відпрацювали і під час виборів мера Вінниці у 2015 році, які виграв секретар міськради Сергій Моргунов. Однак на момент обрання на посаду він був абсолютно не публічним – в місті його майже не знали, на слуху було лише прізвище. Тож перемогою у 2015-му Моргунов, ймовірно, завдячує рейтингу Гройсмана. Та чи пройде подібний номер нині – не факт.
Коли щось пішло не так
Під час липневих парламентських виборів фокус з руками вперше не спрацював. Кандидати від 11-го та 12-го округів активно використовували бренд Гройсмана, та, очевидно, він вже не на стільки чудотворний, як був раніше.
Кандидат по 11-му округу віцепрм’єр Володимир Кістіон, якому прогнозували впевнену перемогу, дотягнувся лише до п’ятої сходинки. Його підтримало майже 8 тисяч виборців, тоді як решта 50 тисяч голосів розподілились між його опонентами – декого з них у штабі Кістіона навіть не вважали загрозою.
Схожа ситуація і на окрузі №12, де Гройсман підтримав адвоката Леоніда Марцинковського. І соціологія, і виборчий штаб, і сам кандидат були впевнені в перемозі. Але і тут все закінчилось несподіваним фіаско – 9,9% замість прогнозованих 30,73%.
Не допоміг навіть фірмовий прийомчик.
З наближених до Гройсмана людей успіх на Вінниччині отримав хіба самовисуванець Геннадій Вацак, який на 16-му окрузі отримав 32%.
Мабуть, безпрограшний рейтинг Гройсмана у Вінниці почав здавати позиції через репутаційні втрати, яких прем’єр не міг уникнути в силу масштабів своїх посад. А також через неоднозначні історії, в яких були замішані люди зі сфери його впливу – Продан, Рева, Мартинюк та інші.
Для місцевої команди Гройсмана такий результат у вінницьких округах – це вже не просто тривожний дзвіночок, це набат чи сирена. Якщо образ Гройсмана більше не гіпнотизує вінничан, то як восени вигравати мерські вибори? Чи вдасться втретє завести до міської ради власну більшість? Раніше впевненість у підтримці вінничан була 100%, але після парламентських перегонів з’являються небезпідставні сумніви.
Втриматись на плаву
Вінниця для Гройсмана – колиска політичної кар’єри, досить стрімкої та успішної. Тож втратити свій вплив у рідному місті для нього – як втратити ґрунт під ногами.
Наступне питання – чи зможе чинний міський голова Сергій Моргунов пройти на другий мерський термін. За інформацією джерел Depo.Вінниця, його команда, як і він сам, вважають, що шанси на успіх досить високі – йому прогнозують перемогу з 50% підтримки. Втім, після “переможних соціологій” Кістіона та Марцинковського команді мера, мабуть, варто сприймати такі оптимістичні прогнози більш критично.
Є й інша думка – що після виборів 2015-го року в мерії зрозуміли, що вдруге Моргунов перемогу не вирве. А оскільки втрачати крісло мера Вінниці команда Гройсмана не може собі дозволити, буквально одразу почали думати про наступника. Тож до мерської посади вже кілька років готують секретаря міської ради Павла Яблонського. Але ж як він виграватиме, якщо його публічність, як і Моргунова чотири роки тому, майже дорівнює нулю, а прийом “чарівна рука Гройсмана” більше не працює?
В ролі “рятівного кола” для команди Гройсмана на виборах мера Вінниці міг виступити її багаторічний соратник Сергій Кудлаєнко. Він має високий рівень впізнаваності, команду, напрацювання по місту та досвід роботи у Вінницькій міській раді в часи її найбільш яскравих змін. Однак прем’єр не підтримав Кудлаєнка у парламентській кампанії, більше того висунув проти нього свого суперника-самовисуванця в особі Кістіона.
Та якраз для Кудлаєнка, попри поразку на парламентських перегонах, складається найсприятливіша ситуація по Вінниці. Результат виборів (15%) показав, що його депутатська робота у місті не пройшла марно – вінничани віддали йому друге місце по округу (тоді як Кістіон зайняв п’яте). І що саме важливе – Кудлаєнко отримав цю підтримку як автономний політик, як самостійний гравець – свій результат він виборов без прийомчиків, фокусів, партійного чи будь-якого іншого рейтингів.
Звісно, шанси Кудлаєнка стати мером Вінниці може підкоригувати сильний кандидат від “Слуги народу”. Та з огляду на персоналії, яких “слуги” висунули на 11 та 12 окруах (Пашковський і Драбовський відповідно), нині зеленій команді бракує сильних кадрів у Вінниці. Хоча Пашковський на 11-му окрузі отримав 26%, а Драбовський – 33% на 12-му. Тож Зе-кандидатом в мери Вінниці може стати або нейтральний ноунейм, без скандалів в резюме, або “запрошена зірка”.
Головні ОППОненти
Ще одна команда, яка “віджиматиме” у Гройсмана Вінницьку міськраду, це, як не дивно, команда Петра Порошенка. Не даремно головний її гравець Андрій Гижко, після перевірки своїх можливостей на парламентських виборах (посів третє місце по 11-му округу), звільнився з посади першого заступника голови Вінницької облдеражміністрації, щоб зосередитись на політичній кар’єрі. Не виключено, що Гижко теж побореться за крісло мера Вінниці.
Утім, навіть якщо йому забракне амбіцій йти в мери, прийдешні вибори без нього не відбудуться – кампанія із заведення депутатів-“порошенківців” у місцеві ради різних рівнів ляже на плечі саме Гижка як єдиного досвідченого партійного менеджера в команді експрезидента на Вінниччині. Тим більше, багато років працюючи на керівній посаді в ОДА, Гижко створив масштабну кадрову “сітку”, яка сягає найвіддаленіших куточків області.
Не варто забувати і про “Батьківщину”, яка теж, ймовірно, заявить про своє право на посаду мера Вінниці. І якщо раніше кандидатка могла бути лиш одна – керівниця обласного партосередку Людмила Щербаківська, яку у 2015 році на виборах мера підтримали 33,21% виборців, то тепер партія може висунути чинну депутатку міськради Людмилу Ваколюк, яка на парламентських виборах у липні посіла третю сходинку по округу.
Та головними опонентами команди Гройсмана джерела все ж називають важковаговиків Володимира Продивуса та родину Калетників (Григорій та Ігор), які показали злагоджену роботу на парламентських виборах і, схоже, не збираються зупинятися на досягнутому. Вони щонайменше мають значно потужніший кадровий потенціал, ніж “слуги”. Це і починаючі політикині на кшталт Світлани Лутковської, і фахові та відомі у Вінниці кадри. Останні, щоправда, майже всі з “клеймом” “ексрегіоналів”.
Тож, як бачимо, в місті над Бугом не все так однозначно і очевидно, як було раніше. Здавалося б, міцні та непохитні позиції втрачаються, перевірені методи не діють, а настрої містян все важче піддаються будь яким прогнозам. Осінні місцеві вибори можуть принести Вінниці чимало змін. Добрих чи не дуже – покаже час. Очевидно одне: Вінниця до них готова.
