«Що знаходиться на третьому та четвертому поверсі підземної споруди на ставці «Вервольф» є таємницею, про яку спочатку повинен дізнатися Президент України», – сказав журналісту Вінницької агенції журналістських розслідувань Агенції працівник столичного підприємства «Інститут прикладних проблем екології, геофізики та геохімії». Його співробітники нещодавно під час досліджень на замовлення краєзнавчого музею начебто виявили чотирьохповерхову підземну споруду на ставці «Вервольф» у Вінниці. У результаті розслідування не вдалось знайти жодних документальних доказів, які підтверджують її існування.
Знайшли чотири підземних поверхи на «Вервольфі»?
Копія однієї сторінки з висновками та списком літератури – це все що надали журналістам на запит від всього технічного звіту, на базі якого у вересні 2019 року Вінницький обласний краєзнавчий музей гучно заявив про сенсаційну знахідку на території ставки Гітлера «Вервольф». За заявами , які оприлюднили у ЗМІ, на ставці було виявлено чотирьохповерхову підземну споруду з бетонними перекриттями та тунелем на глибині 9,96 – 11,75 метра. Висота кожного поверху – 1,8 метра. При цьому, на першому і другому рівнях від поверхні зафіксували сигнали газів аргону і радону , а визначення вмісту третього і четвертого поверхів , за висновками дослідників, потребує додаткових досліджень.
Саме в той час, вінницька громада обговорювала знахідку, яку виявили під ковшем екскаватора на вулиці Монастирській, 24 в історичному ареалі міста під час будівництва. Вона могла виявитись частиною старовинних підземель міста, які є культурною спадщиною громади. Після цього тема вінницьких «катакомб», існування яких вінницька влада заперечує, щоб вони не заважали забудовувати історичний Центральний ареал Вінниці, знову набула актуальності. В позиції владних представників міста просліджувалась лінія про те, що знахідка не сенсація, вона малоцінна в історичному та культурному плані і «рятувати потрібно справжні підземні ходи, а не підвали». І ось у ЗМІ з’явилась сенсаційна інформація про чотири підземних поверхи, які, ймовірно, варто досліджувати та рятувати! Можливо спів падіння, але на спробу переключити увагу – дуже схоже. Поширенню та обговоренню інформації серед вінничан ніяк не заважає те, що «Вервольф» знаходиться в обласному підпорядкуванні.
Шукаємо документальне підтвердження у замовника
Журналісти попросили в краєзнавчому музеї, який був замовником робіт, копію договору, акту виконаних робіт та звіту про виконані роботи. Саме в звіті мають міститись результати проведеної роботи та докази існування підземної споруди на ставці «Вервольф». Нам надали копію платіжки, договору, але без першого додатку, у якому мали б міститись технічні вимоги до проведення робіт, та акту виконаних робіт.
Копію звіту надати відмовились, посилаючись на інтелектуальну власність яка, однаково належить як виконавцю та замовнику робіт. Але написали, що як виключення, нам надали копію однієї сторінки з висновками, яку назвали частиною звіту . Вона не містить жодних підписів, дат чи інших реквізитів, які могли б підтвердити, що це частина офіційного документу, а не папірець надрукований на принтері спеціально для нас.
Юристи кажуть, що оскільки роботи проводились за бюджетні кошти, а звіт про їх виконання становить суспільний інтерес, його копію мали надати на запит.
У даному випадку керівництво музею зобов’язано надати запитувану інформацію або аргументовану відмову на підставі п.4. ч.2 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон): «До розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб’єкти господарювання, які володіють іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).» Оскільки підстав для відмови в наданні відповіді, передбачених ст.22 Закону й відповідно до ст.6 Закону ця інформація не належить до інформації з обмеженим доступом й шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні то суб’єкт звернення має право в отриманні повної та своєчасної відповіді на запит, – каже юрист, помічник адвоката, Адвокатське об’єднання «Лучковський і партнери» Олександр Місяць.
Щодо інтелектуальної власності на звіт, то кажуть, що закон не дає права прикриватись авторським правом, приховуючи інформацію, яка була створена з використанням бюджетних коштів.
У їх договорі не було нічого прописано про авторське право. У Цивільному кодексі України, у пункті другому, статті 430 зазначено: «Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором». Стаття 6 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» надає вичерпний перелік коли може бути обмежено доступ до інформації. У пункті 5 цієї статті зазначено, що «не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно». Тобто, прикриватись авторським правом з використанням бюджетних коштів – не можна, закон такого права не дає, – каже медіа-юристка Тетяна Локацька
Виконавець також доказів не надав
Якщо замовник не захотів надати громаді докази сенсаційної знахідки на ставці «Вервольф», то можливо виконавець робіт, який начебто у рівній мірі з замовником володіє правом інтелектуальної власності на звіт, надасть його копію? Ні! В ТОВ «Інститут прикладних проблем екології, геофізики та геохімії» взагалі проігнорували прохання про коментарі, хоча за ними довелось їхати в Київ. Офіційного сайту підприємство не має, на телефонні дзвінки – ігнор.
У багатьох ЗМІ вказувалось, що підземну споруду на ставці знайшли працівники київського інституту. Але це не зовсім так. Інститут – це просто частина назви підприємства, юридична форма якого – товариство з обмеженою відповідальністю.
Журналісти вирішили завітати на підприємство і особисто попросити надати копію звіту та запитати, якими приладами вони знайшли на ставці «Вервольф» підземну будівлю. Знаходиться «інститут» у гуртожитку Коледжу геологорозвідувальних технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за адресою: м. Київ, провулок Лабораторний, 1.
Тут розташовано десятки підприємств. Ремонт у гуртожитку робили давно. На одному з поверхів знаходимо папір, який клейкою стрічкою прикріплений до стіни, який вказує що «інститут» десь тут знаходиться.
Після відкриття «не тих» дверей, ми потрапляємо в офіс «інституту». На місці застали лише одного чоловіка, який не представився, але, за його словами, він некомпетентний надавати потрібну нам інформацію. Співробітник трохи розговорився та розповів, що їх «чудо-апаратура» не просто знайшла на ставці «Вервольф» чотирьох поверхову будівлю під землею, а ще й відсканувала що саме знаходиться на кожному поверсі: на першому – гази радон і аргон, на другому – документи, а на третьому та четвертому поверсі знаходиться щось дуже секретне, що цей звіт про дослідження ставки повинен спочатку побачити Президент України. Ми залишили ще раз свої контакти для керівника, але на момент публікації матеріалу, він не подзвонив.
Успішний бізнес родини Якимчуків
За інформацією аналітичної cистеми YouControl, керівником ТОВ «Інститут прикладних проблем екології, геофізики та геохімії» є Микола Якимчук. Заснували підприємство дві компанії: ТОВ «Карбон ЛТД» та ТОВ НВП «Геопром». Серед кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «Інститут прикладних проблем екології, геофізики та геохімії» та ТОВ «Карбон ЛТД» окрім Миколи Якимчука є його родич Андрій Якимчук. Його дружина – Ірина Якимчук, яка у 2018 заповнила декларацію після звільнення з посади провідного спеціаліста відділу взаємодії із ЗМІ та зв’язків з громадськістю в Міністерстві енергетики та вугільної промисловості України. Завдяки цієї декларації, ми маємо змогу побачити статки родини Якимчуків, які є кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ «Інститут прикладних проблем екології, геофізики та геохімії». Андрій Якимчук має житловий будинок у Києві площею 507,3 квадратних метрів та недобудований будинок (згідно з декларацією) площею 275 квадратних метрів, який знаходиться на околицях Києва у селі Крюківщина. За 2017 рік від зайняття підприємницькою діяльністю Андрій Якимчук отримав 995 873 гривень. В декларації вказано, що він є кінцевим бенефіціарним власником у ТОВ «Тріас тур» та ТОВ «ПРІНТБАЗАР». За інформацією з аналітичної cистеми YouControl, Андрій Якимчук – бенефіціарний власник ще у таких підприємствах: ТОВ «Інститут геоінформатики» та ТОВ «Карбон ЛТД».
Керівник ТОВ «Інститут прикладних проблем екології, геофізики та геохімії» Микола Якимчук є вигодоодержувачем у ТОВ «Олімп-96». У цих двох підприємств спільна юридична адреса та серед засновників є юридична особа ТОВ «Карбон ЛТД». Окрім цього підприємства у ТОВ «Олімп-96» серед засновників є ТОВ «ГАЛС-К ЛТД». Ця фірма входить у групу компаній «Галс Агро». Ключові особи групи – Вадим Вайспапір, Михайло Євстратов, Микола та Володимир Гавриленки. Агрохолдинг «Галс Агро» спеціалізується на виробництві зернових, цукру, та вирощування індички. Земельний банк в обробітку – понад 37 тис. га в Київській і Чернігівській областях. Також контролює ряд компаній, що працюють на ринку сервісних послуг при будівництві та капітальному ремонті нафтових і газових свердловин та торгівлі нафтопродуктами.
Дослідження мали закінчитись рік тому
18 вересня 2018 року між Вінницьким обласним краєзнавчим музеєм (замовник) та ТОВ «Інститут прикладних проблем екології, геофізики та геохімії» (виконавець) був підписаний договір №1-гео на виконання послуг з науково-дослідних робіт на площі пам’ятки історії місцевого значення «Залишки ставки «Вервольф» у Вінницькій області. Предметом договору є виконання послуги з науково-дослідних робіт «Дешифрування фото, космознімків на площі пам’ятки історії місцевого значення «Залишки ставки «Вервольф» у Вінницькій області», в центральній частині ставки, шляхом проведення спеціальної обробки і дешифрування фото, космоматеріалів з метою картування площі і визначення приповерхневої структури на вказаній площі до 25 метрів глибини. Загальна вартість робіт – 49 950 гривень.
У пункті 3.1 договору вказано, що після робіт виконавець подає замовнику звіт проведених робіт, який підписується обома сторонами. Саме цей звіт «за сімома замками» приховують виконавець та замовник. Дослідницькі роботи мали були проведені до 31 грудня 2018 року. Кошти за проведену роботу ТОВ «Інститут прикладних проблем екології, геофізики та геохімії» були переведені підприємству на рахунок 21 листопада 2018 року. А акт виконаних робіт підписано ще раніше – 19 листопада. В ньому значиться, що роботи виконані в повному обсязі і виконавцем передано звіт з картографічними матеріалами. Тобто, про виявлену підземну споруду краєзнавчий музей мав знати ще за дев’ять місяців до офіційного розголошення інформації про сенсаційну знахідку
ТОВ «Інститут прикладних проблем екології, геофізики та геохімії» ( скорочено ТОВ «ІППЕГГ» ) проводив дослідження на заасфальтовану майданчику площею у 20 соток посеред ставки «Вервольф».
Ця територія була заасфальтована у 2011 році. Тут планували зробити виставку військової техніки Другої світової війни, про це йдеться на табличці біля майданчику.
Але ідею такої виставки відклали на невизначений термін. При асфальтуванні території були знищені залишки будинку, в якому проживали особисті ад’ютанти Адольфа Гітлера. При будівництві у 2011 році будівельники знайшли фрагмент умивальнику будинку, цвяхи, елементи освітлення, накладка на дверний замок, віконні петлі, ізолятори. Все це було викинуто у купу разом з іншим будівельним сміттям. Також була знищена частина фундаменту будинку, де проживали генерали та офіцери ставки.
За 50 тисяч гривень не можна досягнути таких результатів
Журналісти розшукали спеціаліста, у якого попросили пояснити якими заякими існуючими методами дослідження підземного простору можна зафіксувати точну структуру «рукотворного об’єкту» під землею та дізнатись, що в ньому знаходиться.
За словами старшої наукової співробітниці НДЛ теоретичної та прикладної геофізики Інституту геологіі Киівського національного унівіверситету ім.Т.Шевченка Ксенії Бондар, оконтурити такий об’єкт можливо різними традиційними методами – магнітометрія, георадар, сейсміка, електророзвідка на постійному струмі, гравіметрія тощо. Завдяки хвильовому методу можна побачити вертикальну структуру об’єкту під землею, але такий метод не дає точну картину. Хвилі відображуються від всіх об’єктів і зробити хвильову розшифровку від великого об’єкту під землею, майже неможливо.
При такому методі дослідження побачити детальну структуру об’єкту можливо лише при малій глибині. Поєднувати високу детальність при високій глибинності – неможливо. Що стосується виявлення газів під землею на ставці «Вервольф», то щоб це зафіксувати, дослідниками потрібно зробити газову зйомку. Потім бурити шпури, в які закачується повітря і ще багато чого потрібно зробити. Всі ці дослідження коштують великих грошей, а не 50 чи 100 тисяч гривень, – каже Ксенія Бондар
Підземну будівлю не знайшли співробітники НКВС
Ставкою «Вервольф» опікується «Історико-меморіальний комплекс пам’яті жертв нацизму, яка є філією Вінницького обласного краєзнавчого музею. За словами завідувача «Історико-меморіального комплексу пам’яті жертв нацизму» Сергія Гареника у інтерв’ю суспільному телебаченню «UA:Вінниця» від 6 серпня 2018 року (ще до всіх дослідів), керівник «київського інституту» Микола Якимчук просто побувавши на ставці кілька днів, за попередніми даними та за попередньою розвідкою, сказав, що під землею прослідковується пустота на рівні 2-3 метрів.
За весь період існування ставки «Вервольф» можна відокремити три основних дослідження:
- Спеціальна група НКВС (рос. НКВД) під керівництвом Гліба Рогатньова одразу після звільнення Вінниці після німецької окупації 20 березня 1944 року.
- Проект «Гермес». Делегація з 14 вищів з усього СРСР під керівництвом професора Російського державного геологорозвідувального університету імені Серго Орджонікідзе досліджувала ставку у 1989 році.
- Дослідження ставки «Вервольф» в період 2011-2013 років Мартином М Богартом та Андрієм Швачко.
Дослідження НКВС
За словами Сергія Гареника в інтерв’ю, у радянські часи було два відомих дослідження ставки. Перший раз це було одразу після звільнення Вінниці від німецької окупації 20 березня 1944 року. Тоді Вервольф досліджувала спецгрупа співробітників НКВС під керівництвом Гліба Рогатньова. Працівники спецгрупи провели детальне дослідження ставки з фотофіксацією, допросили місцеве населення. Матеріали цього дослідження зараз зберігаються в архіві ФСБ РФ і нам недоступні. Зараз на ставці багато бетонних уламків, які знаходяться в ямах. Це працівники НКВС проводили розкопки, щоб знайти підземні споруди, але, за наявною інформацією, вони нічого не знайшли.
Проект «Гермес»
Другий раз ставку досліджували за радянських часів в 1989-1990 роках. На території ставки проводились дослідження в межах наукової програми «Гермес», дані яких досі засекречені. Розкопками тоді керував професор московського геолого-розвідувального інституту Леонід Бобровніков. Науковці сканували товщу землі, були пробурені свердловини, проводили ультразвукове дослідження. Але несподівано всі роботи згорнули, а їх результати засекретили. Кажуть, що вінницькі науковці знайшли інтерв’ю Бобровнікова, де той заявляє про наявність під ставкою порожнин глибиною до 15 метрів. Проте, дослідники вважали їх природніми, а не рукотворними, оскільки поруч знаходився гранітний кр’єр/ Але знову – це лише слова, без жодних документальних доказів.
Міф про комплекс підземних бункерів придумав лікар Фердинанд Заурбух
Про те, що в 2011-2013 роки Вервольф досліджували Мартин М Богарт та Андрій Швачко, Сергій Гареник в інтерв’ю не згадує. А ці дослідники стверджують, що на ставці немає підземних споруд. Результататом досліджень стала книга «Ставка Гитлера на Украине. Гид для посетителей».
У німецьких архівах дослідниками була знайдена бухгалтерія ставки «Вервольф», де детально вказано все, що там було, яку площу мали споруди та інше. Є щоденник ставки, де записано що відбувалось кожен день на «Вервольф», яка була погода та інші деталі. Німці не будували ніяких підземних споруд на ставці, було лише три надземних залізобетонних бункера. Будівництво ставки було розпочати 23 грудня 1941 року, а закінчене у квітні 1942 року. За такий короткий час збудувати велике підземне приміщення у гранітній породі технологіями 1942 року – було неможливим.
Крім того, не було ніякої необхідності у підземних бункерах, тому що у 1942 році нічого не загрожувало Адольфу Гітлеру у Вінниці. Все робилось лише при необхідності. Наприклад, головний бункер під будівлею Рейхстагу у Берліні почали заглиблювати лише у 1943 році, коли авіація союзників почала бомбардувати місто. За словами дослідників, німці фотографували абсолютно усюди, не дивлячись на секретність об’єкту. Отже, якщо немає жодної фотографії з підземних бункерів на ставці «Вервольф», значить їх там немає. Залізобетонні уламки на ставці – це не залишки укріплень підземних споруд, а уламки надземних бункерів, які розліталися на десятки метрів, тому що їх німці підривали авіабомбами, які на «Вервольф» доставили з аеродрому під Калинівкою. Єдине що є під землею на ставці – це фундаменти будівель, електрокабеля та система пожежогасіння.
Сьогодні при вході на територію ставки з головного входу, видно поляну з залізобетонними уламками. Це бомбосховище типу R 102 Doppelgruppenunterstand, найбільше залізобетонне сховище, яке було на ставці. На його будівництво пішло 795 метрів кубічних бетону. Сховище мало два входу і складалося з двох захисних приміщень. Будівництво таких приміщень було стандартною процедурою для німецької армії. У зв’язку з спекотним літом у 1942 році, у сховищі зберігали провізію, напої та пиво. Фундамент сховища 2,5 метрів, товщина стін була 2 метри.
Фундамент
Залишки сховища
Так він виглядав у 1942 році
А таким сховище побачили працівники НКВС після звільнення Вінниці
Міф про комплекс підземних бункерів уперше з’явився у книзі лікаря Фердинанда Заурбуха. Це у свій час був дуже відомий хірург, який за особистим наказом Адольфа Гітлера, був відправлений літаком у Турцію і проїздом побував у 1942 році на ставці «Вервольф». У 1951 році лікар видав книгу «Das war mein Leben», яка у 1954 році слугувала сценарієм для одного з фільмів. У своїй автобіографії лікар Заурбух згадав про підземні сховища на ставці «Вервольф». Після публікації мемуарів ще живі свідки подій на ставці у 1942 році були обурені таким обманом. Для радянської влади були вигідно підтримувати цей міф, щоб зробити з Адольфа Гітлера боязливу людину, яка приїхала у Вінницю, “залізла у сьомий підземний поверх і сиділа там”.
