Вінницька агенція журналістських розслідувань
Главная » Новини » Позбутися члена сім'ї або жити в жахливих умовах у Вінниці за 15 тисяч гривень на місяць - історія переселенки з Харкова

Позбутися члена сім’ї або жити в жахливих умовах у Вінниці за 15 тисяч гривень на місяць – історія переселенки з Харкова

Дуже дороге житло та небажання власників квартир надавати в оренду майно людям  з домашніми тваринами – це найбільші проблеми, з якими зіштовхнулася переселенка з Харкова. Але, каже, що скоріше за все,  після Перемоги залишиться жити в Вінниці

 

Розкажіть про себе. Де ви проживали до війни?

Мене звати Катерина. До початку війни у 2014 році моя родина проживала у Луганську. Вимушені були великою родиною переїхати до Харкова та починати життя з нуля. Батьки вийшли на роботу незважаючи на пенсійний вік. За вісім років спільними зусиллями ми заробили по черзі на невелику квартиру нашим батькам (у Рогані), батькам чоловіка (теж Рогань), сестрі та нарешті на початку цього року і ми з чоловіком обзавелися житлом. 

 

Рогань – це назва мікрорайону у Харкові? 

Роганський житловий масив – це промисловий та спальний район міста, який розташований у східній частині Харкова за два кілометра від окружної дороги. Зараз Рогань зруйнована. Під обстрілами нарівні із Салтівкою.

За ці вісім років у вас виникали думки, що росія все ж таки наважиться на повномасштабне вторгнення і що буде так, як зараз?

В останній мирний вечір,  у середу 23 лютого, зателефонувала мені мама, яка була стурбована евакуацією друзів з Луганська. Вона інструктувала мене як поводитись при окупації, обстрілах, відсутності зв’язку, спираючись на свій досвід. Говорила, що у підвалах безпечно, адже від попадання будинок не руйнується. Сказала, що не готова переїжджати знову, залишиться у місті до кінця і що війна – це не приємно, але не так вже й жахливо. Вона була впевнена, що війна буде, але зовсім не уявляла масштабів. Я ж не вірила про початок війни на жодний відсоток. Ми з чоловіком розпочали ремонт у новій квартирі, працювали, обирали плитку, безтурботно гуляли з песиком та планували дитину…

 

Де вас застала війна?

Моя сестра була першим очевидцем початку війни. Вона жила на 22 поверсі у квартирі з панорамними вікнами. Вночі вийшла в туалет і побачила дивний салют у небі, який розділив життя на “до” та “після”. За кілька хвилин все місто прокинулося від вибухів.

За шість годин після останньої бесіди, мама зателефонувала знову з новиною, що ось й почалася війна. Після кількох хвилин заціпеніння ми схопилися з чоловіком і почали координувати евакуацію нашої родини та рідних.  Через чотири години ми виїхали трьома машинами в нікуди. Їхали куди очі дивляться, підбираючи нічліг по дорозі. Нашою метою було перетнути річку Дніпро якнайшвидше, тому що боялися, що мости можуть зруйнувати й ми залишимося відірваними від цивілізації. Батьки вирішили залишитись. Вони були оптимістичні, тому що думали, що  це на три дні. Через пару тижнів ми їх евакуювали віддалено за величезні гроші  з підвалів. Вони були голодні, наскрізь змерзлі.

 

Як ви опинились на Вінниччині? 

Доля привела нас  у село Степашки у Вінницькій області. Знайшли будинок,де облаштувалися на кілька місяців. Коли вирішили переїжджати до Вінниці, ми зіткнулися з величезною проблемою пошуку квартири через маленького, милого песика. Такої кількості домашніх собак, як у Вінниці, я не бачила в жодному місті, але при цьому, коли говорила потенційному орендодавцю, що у нас песик – чи не трубку кидали. А те житло, яке показували, було не краще, ніж підвали Харкова. На одному з переглядів я уявила, як прийматиму душ у цій іржавій ванні, яку не мили з часів Другої світової, й розплакалася. Переді мною стояв вибір: позбутися члена сім’ї або жити в жахливих умовах у Вінниці за 15 тисяч на місяць.

 

 

Що зрештою вирішили? І звідки на все це брали кошти?

Песика залишили, тому що знайшли знайшли акуратну квартиру, де дозволили з собакою жити. Але оренда житла у Вінниці дуже дорога. Людям із доходом не айтішника навряд чи все це доступно. Так, усі молоді члени нашої родини айтішники. Ми продовжуємо працювати, винаймаємо три квартири у Вінниці, у кожній живе по кілька поколінь. Фінансуємо родичів у Харкові та за кордоном. Відмовилися від податкових пільг, перейшли на споживання товарів від національних виробників, жертвуємо гроші на допомогу потерпілим. І віримо у Перемогу. А що ще нам залишається робити?!

 

В якому зараз стані ваше житло та інше нерухоме майно вашої родини у Харкові?

Ми не знаємо, там не залишилося нікого із знайомих. Людей без прописки в район не пускають на блокпостах, щоб запобігти мародерству. Судячи з відео з інтернету, наш будинок цілий.  Квартира, вікна – поки не знаємо 

 

Після Перемоги ви плануєте повернутись у Харків? 

Поки незрозуміло. Дивлячись, як закінчиться, яка буде загроза обстрілів, чи буде куди повертатися. Думаю, старше покоління повернеться, молодше – навряд. Дітей там ростити тепер страшно. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *