Вінницька агенція журналістських розслідувань
Главная » Новини » «Завідувачі були у нас чоловіки, а я була звичайним терапевтом. Для них моя кандидатура була трохи незручною», - керівниця вінницького медичного центру Людмила Непийвода

«Завідувачі були у нас чоловіки, а я була звичайним терапевтом. Для них моя кандидатура була трохи незручною», – керівниця вінницького медичного центру Людмила Непийвода

Людмила Непийвода зараз тимчасово виконує обов’язки директора Центру первинної медико-санітарної допомоги № 4. Журналісти поспілкувались з нею про те чи легко було жінці зайняти керівну посаду, про жорстку політику медзакладу, зарплатню лікарів та медичну реформу. Лікарка розповіла про те, що «порве» за свій заклад, і що Центр досі шукає генерального директора/ку. Прийом документів від кандидатів триває до 23 березня.

Чи відчували ви у своїй роботі гендерну дискримінацію?

– Було таке. Не хотіла я посаду начмеда. Я просто хотіла лікувати людей і все. На посаді начмеда у нас люди довго не витримували, максимум по три роки. Завідувачі були у нас чоловіки, я була звичайним терапевтом. Завідувачі попрацювали десь років п’ять і нікого з них не вибрали на керівну посаду. Для них моя кандидатура була трохи незручною. Але я водолій і можу по-різному спілкуватись, і зрештою усе налагодилось. Треба бути твердішою, інакше не будуть слухати. У нас політика на роботі трошки жорстка, адміністрація «утискає», змушує працювати. Мені дуже не приємно чути від людей, що якась лікарка чи лікар щось там не те сказав чи зробив. Люди одразу ж мені телефонують, у мене три сім-карти і тисячі номерів записані. Я завжди даю свій телефон, мені простіше напряму все вирішити, чим потім відписуватись від скарг.

Чому наразі змінюється керівництво у медичних закладах  Вінниці?

– На «первинці» проходив конкурс головних лікарів. З’явились нові посади: буде зараз просто директор, генеральний директор і медичний директор. Медичний директор матиме своїх заступників. Я 10 років попрацювала начмедом у цьому закладі, до того 20 років попрацювала на дільничній службі. Обов’язки будуть ті самі у медичного директора, хіба що з’являться заступники по статистиці, експертизі. І буде генеральний директор, який буде займатися бухгалтерією, зарплатнею, будівництвом, ремонтом, тобто, адміністративні обов’язки. Раніше були просто головні лікарі, які мали заступників по медичній частині та експертизі. Зараз будуть відокремлювати. Зараз у Вінниці вже всі лікарні мають своїх директорів, окрім нас. Тому що на рівні нашого центру конкурс відбувся, але кандидати не пройшли тому, що там достатньо серйозна комісія при міському голові. Питання там задають економічні, бухгалтерські, план розвитку закладу тощо. Не вибрали нікого. Оголосили другий тур. Подача документів триває до 23 березня, потім знов засідатиме комісія. Побачим, як воно буде.

Чому ви вирішили стати лікарем ? Як стали начмедом?

– Я з Вінниці. З сім’ї військовослужбовця, мама домогосподарка, папа прапорщик. Все життя хотіла бути лікарем. З першого разу не поступила. Пішла на роботу на «45» завод. Попрацювала рік. Паралельно ходила на вечірнє підготовче відділення. Працювала  на роботі до 17 години, а потім їхала в інститут і до 23 години займалася там. Велика була група. Поступила в інститут. Під час навчання вийшла заміж. Працювали на швидкій ночами три роки. Після швидкої я точно знала, що не буду працювати так. Не то що важко, а що не бачиш результату свої роботи. Вколола там щось і поїхали. Працювала 20 років на дільниці. Результати були непогані, захворюваність невелика.

Для вас репутація має велике значення?

– Так. Я за свій заклад «порву». Прошу людей працювати. Як не будуть хотіти, то у нас надовго не затримуються. Саме перше у нас правило – це відношення до людини, до пацієнта. Це важко «вбити в голову» молодому поколінню. Половина працівників у нас вже старшого віку. Я, напевно, тут більше всіх пропрацювала. Саме головне для мене, щоб потім не було соромно йти по вулиці.

Працювати у вашому закладі важко чи легко?

– Хто не витримує, той йде. Текучка кадрів немала. Багато роботи тут, але заробітна плата у нас непогана. Лікар отримує десь 17500 гривень, медсестра десь 10-11 тисяч гривень. У нас лікарі на виклики не ходять, так вони собі вирішили. Я протестую проти цього. Багато є ситуацій, що треба додому йти. У нас, хто звільняється, то кажуть, що колектив добрий, а адміністрація сувора. Якщо не буде така адміністрація, то й закладу не буде. Я начмедом стала у 2009 році, а у 2011 році наша лікарня  була визнана найкращим медичним закладом у місті. Після того вже таких конкурсів не було, але бути найкращим серед 18 закладів – це приємно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *