«Перший час, коли переїхали сюди, почувалась дискомфортно. Я ходжу по місту, нікого і нічого не знаю. І наче людей багато навколо, а я одна, навколо усі незнайомі обличчя.

Але з часом я настільки полюбила Вінницю. Вона мені як рідна, вона така затишна, така невеличка. В мене вже тут знайомі з’явилися, адаптація вже пройшла. Почала шукати роботу.».

Дитяча вихователька з Торецька Ліна Філоненко розповідає, як намагалась знайти роботу в новому місці, чому вік став перепоною, та чому її зараз називають «золотим зерном». А ще про свої мрії, плани та власний простір.

Розкажіть про себе, з якого ви міста, чим займалися в рідному місті?

Я переїхала із маленького містечка, яке називається Торецьк Бахмутського району Донецької обл. У себе в місті я працювала вихователем дитячого садка. Оскільки наше місто невеличке, то більш менш всі ми один одного знали, тим більше в сфері освіти. В мене там вже був певний авторитет, певна повага, мої діти, які до мене в садочок ходили, вже виросли, їм самим вже по тридцять п’ять років. Тому спокійно по місту пройти я не могла, щоб не привітатися ні з ким.

Перший час, коли переїхали сюди, почувалась дискомфортно. Я ходжу по місту, нікого і нічого не знаю. І наче людей багато навколо, а я одна, навколо усі незнайомі обличчя.

Але з часом я настільки полюбила Вінницю. Вона мені як рідна, вона така затишна, така невеличка. В мене вже тут знайомі з’явилися, адаптація вже пройшла.

Почала шукати роботу. Перше місце роботи, на яке я претендувала це двірник нашого гуртожитку, де я проживаю. Як тільки з’явилася вакансія, я дуже просила, щоб мені дали цю роботу. І мені начебто пообіцяли, я так надіялась не неї.  Виглянула у вікно, а там вже інша людина. Я дуже засмутилась. Начебто цим була така посада висока. Почала шукати на сайтах роботу. Роботу одноманітну пропонували – кухарі, піццайоли, перукарі, прибиральниці.

Пішла на одну співбесіду на вакансію прибиральниці. Ми так добре поговорили, я розповіла що в садочку пропрацювала довгий час, знаю санітарні норми. Керівниця, яка проводила співбесіду сказала, що обов’язково дасть відповідь, бере чи не бере на роботу.. Дзвонила я їй потім впродовж двох тижнів. Спочатку вона сказала, що рішення ще не прийняте, а потім вже і трубки брати не стала.

Чому ви обрали Вінницю?

Ми з чоловіком приїхали за своїми дітьми. Місяцем раніше, в березні, наші діти приїхали сюди по роботі. Їх організація вся в цілому переїхала в Вінницю і відкрила тут свій офіс. Тому перед нами не стояв вибір, куди їхати, тільки щоб гуртом. Діти тут винаймають квартиру, а ми влаштувалися в гуртожитку училища.

Ми з чоловіком дуже вдячні за те, що нам допомогли влаштуватися в гуртожитку, дали дах над головою, дали все необхідне. Тепер, коли пройшло півтора роки, і ми вже стали на ноги, мій чоловік працює, я працюю, ми знайшли квартиру. Я і мій чоловік дуже вдячні адміністрації цього гуртожитку. Правда, ми ще не говорили їм нічого, бо ми плануємо переїжджати з першого жовтня. Тоді я висловлю свою велику вдячність за те, що дали стати на ноги. Все ж таки ми ні за що не платили, ні за комунальні, ні за житло. Тепер вже чоловіком маємо можливість винаймати житло і вже жити начебто дома. Коли ми ходили дивитись цю квартиру, я думала про те, що в мене нарешті буде свій під’їзд, свій двір, а в мене собаки маленькі і для мене це важливо. Я буду відкривати ключем начебто свою квартиру. Буде власний туалет, власна кухня.

Як начебто своє. Це ілюзія звісно, я розумію, але це буде наш власний простір. І коли закінчиться війна, наше місто ще не буде придатне для життя, тому що води там немає два роки, наприклад, а водогін йде з окупованої сторони, там все розбито, і держава не може туди піти і відремонтувати. Наше житло поки що ціле, але знаходиться на самій лінії фронту, там сіра зона. Між Торецьком і окупованою Горлівкою по прямій один кілометр.

 

Коли ви виїхали з Торецька?

Ми виїхали в квітні 2022 року. 24 лютого зустріли вдома. Ніхто ж не вірив спочатку, що це серйозна, масштабна війна, тому що з 2014 року в нас і так стріляли, Людина до всього звикає, тому ми й не думали що воно так буде. Коли вже зрозуміли, що страшно лягати спати і все серйозно, прийняли рішення, що потрібно виїжджати.

Коли приїхали у місто, яке далеко від фронту, відчували, що тут війна теж?

Для мене це було так дико. Люди п’ють каву на вулиці, катаються на електросамокатах, сміються. Я коли приїхала у Вінницю, ну це така дрібничка жіноча, у мене вже манікюр потребував корекції, я думала – а чи маю я право йти робити той манікюр, коли таке робиться? Але згодом я все таки пішла. Я запитувала себе, а чи маю я право їсти морозиво, веселитися, робити манікюр? Я дуже рада за людей у Вінниці, щоб вони не відчули на собі таке. Можливо я скажу таку банальну фразу, начебто кліше. Ми її чули усі з дитинства – «мирне небо», і ніхто не задумувався про сенс, цієї фрази. Тепер я розумію, що небо може бути мирним, а може бути смертельно небезпечним.

Ви одразу поселились в гуртожитку?

Так. На той момент в гуртожитку жила моя сусідка з моєї вулиці в Торецьку. Ми зідзвонились, я їй розповіла, що я їду у Вінницю. Вона сказала, що живе в гуртожитку училища, де приймають безкоштовно і поділилась номером. Я подзвонила, мені відповів заступник директора Микола Миколайович – їдьте без всяких вагань

Як ви знайшли нинішню роботу?

Я моніторила вакансії по працевлаштуванню. Побачила, що організація «Проліска» відкриває новий проект, де потрібні педагоги і психологи. Ми з моєю сусідкою зробили резюме, відправили, але знову ж таки, у мене був певний страх за вік. Думала, що шукають людей молодого віку. А виявилося, що навпаки. Про мене тут кажуть  – пані Ліна, ви є «золотим зерном» нашого проекту.

Фото: vinnitsa.info

У нашої керівниці – європейський підхід керівництва. Вона каже – я не можу насильно когось заставляти працювати, ви повинні самі знайти свій шлях у цьому проекті. Для вашого розвитку буде корисніше, ніж я вам буду щось нав’язувати і пропонувати. Я розумію, що мені дуже повезло з керівником. Тоді, на співбесіді вона мене зрозуміла, і певно не прогадала. Вона створила свою громадську організацію, яка називається “Центр сприяння розвитку родинної активності “Легко.Space” куди запропонувала стати членом правління.

Розкажіть про благодійний фонд «Посмішка UA»

Фонд було створено у 2013 році ініціативною групою волонтерів для надання психосоціальної допомоги дітям в Запорізькій області. У 2014 команда під час евакуації родин зі Сходу до Запоріжжя організувала гуманітарний штаб та зустрічала в місті перші евакуйовані родини. Зараз фонд розширив свою діяльність за підтримки міжнародної організації «Save the Children» до 16 областей України, серед них і Вінницька.

Скільки працює людей постійно у цьому проекті?

Постійно у нас працює, п’ять фасилітаторів, також є водій, є власний транспорт.  Ще двоє фасилітаторів працюють на півставки. Кейс менеджмент знаходиться у іншому приміщенні. Він надає підтримку та супровід людям, які потрапили у важке становище. Наприклад, якщо потрібен супровід у пенсійний фонд, чи в лікарню. Наші колеги допомагають з оформленням втрачених документів надають соціальну допомогу сім’ям з дітьми. Якщо виявляють багатодітні сім’ї, можуть їх перенаправити до нас. Діти до нас їздять, займаються, або навпаки, ми до них виїжджаємо. Ось, наприклад, у нас є будинок сімейного типу в селі Васютинці, там 13 дітей. Вони знайшли кейс- менеджмент, і ми тепер до них постійно їздимо.

Скільки діток прийняло участь в проекті?

Взагалі, в нас з початку проекту був таргет – 900 дітей, але ми вже його виконали, навіть перевиконали. Це і дітки, які до нас прийшли по одному разу і які ходять регулярно, але вимоги в нашому проекті – організація сталих груп, тому що наша направленість – психосоціальна підтримка дітей, а за один раз неможливо пропрацювати все.

Минулому проекті ми працювали тільки з дітьми, вимушеними переселенцями, а тепер ми вважаємо усіх дітей постраждалими від війни, і місцевих мешканців і переселенців. Наприклад, мені одна мама сказала, якщо в мене чоловік прийшов з фронту без ноги, як ви вважаєте, моя дитина отримала травму?  Постраждалими зараз вважаються усі діти, і ми хочемо обійняти та підтримати всіх дітей.

Як можна потрапити до вас?

Я працюю з дошкільнятами, це моя направленість. Ми розповсюджували рекламу в основному в соцмережах, там є різні форми реєстрації. Усі наші гуртки і заходи – всі відбуваються безкоштовно  Якщо ви побачили рекламу і зареєструвалися, це дуже приємно – вам подзвонять. Ми відкриті для всіх.

Стосовно віку, ми беремо дітей від трьох років до 18 років. Моє направлення – дітки від трьох до шести років. Я веду дві групи, перша – діти віком три-чотири рочки, друга група – п’ять-шість років. Заняття відбуваються два рази на тиждень по півтори години. Це по кожній групі.

Старша група – п’ять-шість років, це підготовка дітей до школи, тому що той, хто не ходить в садочок – йому потрібен певний багаж знань до школи, і з математики, і з пізнання навколишнього світу. Я веду свою діяльність через гру. В мене немає такого, щоб діти сіли, склали руки і слухають і відповідають. У світі є безліч дидактичних ігор, які через гру навчають дітей.

Зараз, до речі, у ці групи йде набір. Реєстрація дітей для запису та подальшої участі в заходах та активностях Простору за цим посиланням.

Ще у нас є направлення груп-підлітків, нас був влітку табір для підлітків і ці діти, однак до нас ходили, тепер сформувались в сталу групу для підлітків. Для них основний формат роботи – це професійна орієнтація. Окрім того, вони ходять на екскурсії, в музеї. Також ми організовуємо зустріч і спілкування з працівниками поліції, соціальними працівниками, їх вчать складати резюме, вчать, як треба проходити співбесіду. І звичайно є постійна робота психолога.

Також у нас є мобільні виїзди, ми дуже багато уваги приділяємо саме мобільним виїздам, тому що ми їздимо по різним віддаленим громадам і веземо радість тим дітям, у яких майже нічого немає. Вінницькі діти, вони забалувані увагою усіх цих організацій, а діти у віддалених громадах нічого не бачать, у багатьох громадах навіть інтернету немає.  Ми часто привозимо їм творчі майстерні.

Як часто у вас відбуваються виїзди?

Наприклад, на цьому тижні в нас буде запланована поїздка, на наступному три мобільних виїзди. Ми часто їздимо в інклюзивний центр у Вінницькій області.

Скажіть, міська рада вам надали це приміщення?

Ми співпрацюємо з VinSmart ЦЕНТР, і вони надали в оренду це приміщення, ми не сплачуємо за нього. Ми зробили за кошти організації ремонт. VinSmart нам надав можливість тут бути, ми паралельно з ними проводимо гуртки.

Чим вас неприємно вразила Вінниця?

Не можу нічого такого сказати. Як тільки я приїхала до Вінниці, я була в шоці, що люди живуть мирним життям. Не могла зрозуміти, чого вони радіють? Але згодом я усвідомила, що це дуже добре. Тому що Вінниця дала своїх синів не менше. А скільки ми ще «віддамо» своїх дітей?

А взагалі, я дуже полюбила це місто. І я б дуже хотіла залишитись тут після нашої перемоги. Але, ми якось спілкувались з чоловіком, і він каже, що це наша мрія, але запитує мене – ну скільки ми ще зможемо працювати? Все питання впирається в житло…

В мене є мрія, я жодного разу не була за кордоном. Навіть по країні надто не подорожували. А зараз, в силу обставин я побачила свою Україну. В рамках цього проекту ми проходили навчання в різних областях, в Івано Франківську, Чернівцях, Трускавці. Планується, що у нас скоро буде навчання у Києві і Львові. Літом в мене була маленька  відпустка, і ми з чоловіком поїхали в Карпати. Коли жили в Торецьку, Карпати здавалися мені такими далекими і такими нереальними, що у нас навіть думки не було поїхати туди. Тепер ми з моїм чоловіком тут у Вінниці зробили собі закордонні паспорти. Стільки років пройшло, а ми тільки спромоглись це зробити. Ну не було якось потреби в закордонному паспорті. Тепер з ним мріємо. Мріємо поїхати за кордон і по нашій усій Україні. Я ще не усю свою країну побачила.

Думали, що будете робити після перемоги?

В мене є план. Зі своєю організацією «Легко.Space.» я заїду в свій Торецьк. І оскільки ми працюємо з дітками, я дуже хочу створити там якийсь дитячий простір, де я буду реабілітувати діточок. Я хочу залишитись у Вінниці, але разом з тим я розумію, що можу і повернутись в Торецьк.

Я розмовляла зі своєю керівницею, і вона каже – «Пані Ліна, ви будете ще піднімати своє місто, от подивитесь». Можливо воно так і буде.  Хочу тільки, щоб ще здоров’я було.

Довідка:

На території Вінниччини проєкт «Дитячий простір» реалізується з липня 2022 року. До відкриття самого Дитячого Простору команда працювала лише мобільними бригадами в місцях компактного поселення переселенців Вінниччини. За цей час вони відвідали близько 20 громад області, відкрили 222 кейси для надання індивідуальної матеріальної допомоги, провели 160 заходів (участь взяли більше 1500 дітей). Також надали більше 200 групових та індивідуальних консультації з питань грудного вигодовування та прикорму для 170 жінок.

Творчі майстерні, які зараз діють в Дитячому Просторі:

Реєстрація за ЦИМ ПОСИЛАННЯМ

Детальніше в телеграм-каналі Простору – t.me/VinProstir

Проект реалізується за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.