На початку повномасштабного російського вторгнення в Україну жителі села Дяківці, Літинської територіальної громади шукали можливість допомогти ЗСУ і з перших днів почали плести сітки.

Згодом почали готувати провізію на фронт. Тепер вони називають себе «Батальйоном «Дяковецька фронтова тушонка», проте виготовляють не тільки її. Каша з м’ясом, згущене молоко, паштет, мариновані овочі, квашена капуста, пиріжки, соління і навіть сало.

Ольга Коломієць, командир кулінарного батальйону, як називають її колеги, каже, що вже й не порахувати скільки банок смаколиків вони виготовили і відправили. А її колеги додають, що тут прекрасна енергетика, куди хочеш приходити, щоб допомогти.

Скільки Ви плели сіток вдень?

– Сітки ми плели в будинку культури. Людей сходилось багато, більше 50 чоловік. А самі сітки приносили рибаки, ми плели з рибацьких сіток. Але сіток було багато. Багато людей приходило і приносило різного матеріалу. Приїздили люди з Вінниці. Молодь приходила допомагала. Коли сітки скінчились, ми почали приносити курей, гусей і це у нас був початок. Люди приносили гроші, баночки і кришечки. Спочатку кожен зносили з дому по три, по чотири баночки, а потім, як бачите, усе вийшло.

– Одного разу мені подзвонив наш односельчанин і каже, що хоче мені свиню привезти, чи ми зможемо її переробити? Відповіла, ну звичайно ми зможемо.

 

Ми працювали день в день. З Літина дзвонив чоловік і привозив безкоштовно свиней, в якого ми раніше купували м’ясо. Коли привозили тушку, то ми не тільки тушонку робили. Там же були і потроха, ми з них почали робити паштети.

 

А потім нам хтось підказав, що в м’ясо було б добре додавати каші. Так воно буде більш енергетичним і поживним, бо одне м’ясо це трохи важко. Ми почали додавати каші і виходило, що в баночці три столових ложки каші, потім м’ясо і водичка. І вона виходила більш соковитіша. Нам казали, що хлопцям дуже сподобалось.

Хто і як почали робити овочі?

– Коли ми почали робити паштет, то в нього кидали «зажарку» з цибульки та моркви. І нам почали звозити багато моркви. Ну ми вирішили, навіщо залишати овочі, почали маринувати моркву, бурячок. Запитували, чи подобається хлопцям такі страви, нам казали, що так, звичайно робіть. Коли нам привезли мішок капусти, ми подумали, що хлопцям на фронті особливо немає де там готувати, а от якщо ми наквасимо то вони з радістю заберуть. Потім з’явилась ідея варити згущене молоко. У нас же люди тримають корів і коли почалось повномасштабне вторгнення, молоковози перестали їздити і молоко почало збиратись у людей.

То у вас вже було налагоджене виробництво?

– Так. Ми виготовляємо паштет, тушковане м’ясо чисте, тушковане м’ясо з кашею, згущене молоко, овочі і сало.

Сало яке?

– Сало ми брали таке, щоб було «постояне», воно саме трошки жорстке тому ми його проварювали. В день по 50 кг сала переробляли. В каструлі проварювали сало в спеціях а потім в банки. Хлопці як побачили сало, то просили, щоб сала їм привозили. Пару разів ми пиріжки пекли в печі. З яблуками та вишнями.

Зараз великий попит на консерви, багато замовляють?

– На початку було більше. Ми ще так робили, може там хтось з наших служить, чи знайомі, то ми індивідуальні робили посилки. Але зараз більше всього ми працюємо з хлопцями з Вінниці – Євгеном та Володимиром.

Скажіть, скільки Вас зараз чоловік працює тут і автоклавів?

– Таких постійних 17 чоловік. А бувало таке, що не вистачало рук, то я кидала клич і приходило десь 25 чоловік. Автоклавів по Дяківцях десь 12 чоловік.

Пані Ольга розповідає, що серед її колег є і вчителі і соціальні працівники, аптекарі, бухгалтери, вихователі з дитячого садочку, працівники будинку для осіб похилого віку, та інші.

Ви готуєте сировину і розвозите по людям, по будинкам?

– Так, але в більшості випадків Дяківчани самі приїздять, забирають і роблять. Нам дуже допомагає чоловік з Літина, він бере за раз 145 банок. Ми літом робили 500 баночок каш за один раз. Хоча, напевно був і рекорд коли за день ми закрили 800 банок.

Хто привозить Вам банки?

– Привозять, хто бачить (посміхається). Спочатку Дяківці, потім Вінниця, пізніше хлопці підключали своїх знайомих. Коли всі банки закінчились, ми вже навіть засмутились, бо дзвонять хлопці і питають, а у нас немає в що складати м’ясо. Ми вже починали збирати гроші на банки і аж раптом до нас приїздять з будинку для осіб похилого віку. Це ті люди котрі привозять в ці центри харчі, памперси і таке інше.

Чоловік, який приїздив, почав допомагати усім чим можна. Баночки з 500 штук за один раз, три мішки гороху, сіль, рукавички, миючі засоби і кошти, щоб ми м’ясо купували. Ось нам від нього привезуть мішок цукру, а ми вже замовили сухе молоко, будемо знову варити згущене молоко.

Великий відсоток допомоги йде від цієї людини, ще нам допомагають, можете собі уявити, з Італії, Великобританії, Польщі. Наші люди чи зовсім чужі, присилають кошти.

У Вас є якийсь спільний рахунок?

– Я просто даю номер своєї пенсійної картки і хто може стільки і кидають на картку. Привозять готівку, а якщо із-за кордону, то люди пересилають гроші родичам чи знайомим, а вони в свою чергу купують нам необхідні продукти чи товари.

Скажіть, баночки повертають? Ну от як кажуть, «повертайтеся і привозьте баночки назад».

– Ні, ми не так говоримо. Ми кажемо: «Повертайтеся, ми горілки наженемо»

У вас тут багато діток, котрі малюють і пишуть листівки воїнам і їх вкладають в пакунки.

– О, це ж окрема історія. У нас є вчителька, філолог, Людмила Іванівна. Ми розмовляли з нею і вирішили, що будемо відправляти не тільки ящики, а ще і вкладати туди листи, які ми пишемо особисто від нас. А малюнки малюють діти.

Літом нам ще допомагала наша місцева староста села. Привозила нам морожені кури. Ми весною понасівали овочів, щоб було що робити і тепер ми герої.

Сіяли в себе, на городах?

– Так. Зазвичай сіємо по два рядочки, а це посіяли по шість.

Ви розповідали що вам допомагають сусідні села.

– Літинка, Косиківці, Громадське, Гавришівка це одна наша громада. До речі, ще п’ять автоклавів у Гавришівці. Ще нам передавали продукти з села Балин. Бо люди хвилювались, що не можуть ніяк допомогти, а грошей не багато. Ми відповідали, що потрібні не тільки гроші. Нам багато привозили і передавали цукор мішками.

Як у Вас діють запити? Як Ви розумієте, що наприклад сьогодні ми робимо овочі, завтра підготуємо м’ясо?

– У нас немає такого. Вчора нам дали 15 000 гривень і сказали, що в п’ятницю буде мішок цукру. От ми за ці кошти купили 20 кг сухого молока і будемо робити, десь приблизно 240 баночок згущеного молока. На решту замовимо м’яса. В Летичеві у нас є хлопець, який нам доставляє м’ясо без кістки на теперішній час, по 110 гривень за кілограм.

Знаю, що рибу Ви теж робите?

– Ой, риба це звичайно важкий випадок, але робимо.

– Люди з Летичева, випадково зв’язалися з однією нашою помічницею, бо вона допомагала їм з відправкою провізії їх родичам на фронт. Вони, за нашу допомогу, привезли нам 200 кг карасиків. 200 кг! Ми тільки один день їх чистили. А на другий день ми зробили рибної тушонки – морква і цибуля посмажені, соус і все красиве і смачне. Це дуже важко, пальці ще не позаживали. (сміються).

Ми ні від чого не відмовляємося. Що нам привезуть те ми і робимо.

Чи є зараз у Вас якась нагальна потреба? Що Ви потребуєте?

– Насамперед кошти. Щоб купувати продукти.

А от ще історія, зовсім не знайомі люди від яких ми були сильно вражені. Людина родичка живе в Сумах, ця родичка розповіла своїй знайомій, що ми тут робимо. Нам кожен місяць висилала по 1000 гривень навіть не знаючи нас. І таких випадків багато.

А була у нас ще така історія, однієї нашої односельчанки брат з сім’єю поїхав до Польщі на лікування дитини. Зробили операцію дитині. Він дізнався, що ми робимо і переслав своїй сестрі гроші, щоб ми купили тушку свинячу. Це понад 7 000 гривень.

У нас в ФБ є група про Дяківці. Я пишу допис, що з Балина нам привезли мішок цукру і ми зробили згущене молоко, але у нас немає коштів на сухе молоко. Після допису з нами зв’язалась наша односельчанка, яка працює в Англії і вона нам допомогла, наступний допис я писала через 43 хвилини, що ми вирішили проблему з сухим молоком.

Як Ваше місцеве керівництво? Ви кажете, що староста також долучається до допомоги?

– Так, допомагає. І гроші дає і курей приносить і сама допомагає.

Чи доходять до Вас подяки від хлопців з фронту?

– Так, завжди. І самі привозять і прапор бойовий привезли. А ми з метою патріотичного виховання молодого покоління, прапор передали в школу.

Але не думайте, що у нас все гладенько і добре. У нас буває ще й дуже погане, розказують про нас погане, що ми дарма сюди не ходимо, що нам платять кошти.  Але у нас дуже міцна команда, було раніше більше але люди по троху відсіялись і залишився кістяк.

А як Ви домовляєтесь коли хто виходить, в який день та час?

– Ми всі виходимо.

Багато у Вас вимушених переселенців?

 – Було багатенько, але роз’їхались. З Києва, з Харкова, з Миколаєва. І приходили до нас допомагати. Приходили до нас, мили баночки, чистили часник, допомагали. Дівчина з Харкова досі приходить і допомагає.

Якщо ви хочете допомогти команді волонтерів «Батальйон Дяковецька фронтова тушонка», ось реквізити картки: – 4149 4991 4321 2478

Або пишіть до нас в редакцію для зв’язку з ними 

Інтерв’ю проводилось у рамках проекту Програми Партнерства в галузі мас-медіа в Україні (UMPP) за фінансової підтримки Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX)