Головним святковим місцем у Вінниці наразі є площа біля Літнього театру, де встановили головну ялинку міста. Сама споруда Літнього театру слугує декором, тому що будівля вже років 20 як закинута та перебуває в аварійному стані. Місцева влада долею Літнього театру не переймається – а дарма. Саме з будівництва Літнього театру наприкінці ХІХ століття починається історія Центрального парку та культурного життя міста в цілому. Майже нікому невідомо й те, що у Вінниці на Європейській площі міг би бути ще один Літній театр, який міська дума 121 рік тому заборонила будувати. Чому його не збудували та чому існуючій Літній театр не чекає нічого доброго, досліджували журналісти Вінницької агенції журналістських розслідувань.
Створення парку та Петро Котляревськький
Без перебільшення, найпопулярніше місце відпочинку вінничан та вінничанок – це Центральний парк. Але не дивлячись на свою популярність, про історію виникнення парку майже нічого не відомо . Що відомо, так це: “ Парк був створений на основі дубово-грабового масиву, який відмежовував західну околицю тогочасної Вінниці від земель магнатів Грохольських (П’ятничани), а також межував з вузькою ділянкою нещільних захоронень (до 5 га в дубовій діброві) римо-католицького цвинтаря і смужкою садиб.” І на цьому все. Щоб дізнатись більше, журналісти Вінницької агенції журналістських розслідувань пішли до Державного архіву у Вінницькій області і відшукали потрібні документи.
У 1880-х роках територію сучасного парку орендував дворянин Петро Котляревський. Тоді це був, як би зараз сказали, “просто лісочок” на околиці Вінниці, який офіційно мав назву “сад”. Орендована територія саду, як стало відомо з історичних документів, сягала не більше семи гектар. Орієнтовно позначаємо цю територію на сучасній мапі.
Петро Котляревський мав наміри створити тут зону відпочинку, щоб міщанам було де проводити вільний час та й самому мати дохід з орендованої землі. 13 березня 1887 року він надсилає лист до міського голови, де розписує свої плани на сад: вже 1 травня поточного року планує відкрити тут Літній театр та буфет. Петро Котляревський у своєму листі детально розписав свій проект:
- Сад, який передбачений для гулянь, обнести парканом, засадити кущами та квітами. Облаштувати алеї, які будуть у темну пору року освіщатися гасовими лампами
- На території саду побудувати два будівлі: перша – з відкритою сценою для сидячої публіки кількістю у 150 – 200 осіб, друга – буфет.
- Оркестр передбачався інструментальний з 12-15 осіб під управлінням досвідченого капельмейстера Київського театру.
- Плата за вхід до саду складатиме 20 копійок, у вихідні дні – 30 копійок, а під час масових гулянь – 40 копійок. Вхід до літнього театру окремо треба сплачувати: від 30 копійок до 1 рубля 50 копійок.
Основна частина листа дворянина Петра Котляревського до міського голови складається з його прохання про обов’язкове відкриття буфету, де не тільки можна буде поїсти та випити, а й ще пограти у той же більярд
За підрахунками Петра Котляревського, на реалізацію всього проекту піде десь 2 000 – 3 000 рублів. Щоб не збанкрутувати у перший же сезон, від міської влади дворянин бажає отримати пільгове оподаткування, адже нічого подібного, за його словами, ніхто інший для Вінниці не зробить.
18 березня 1887 року у Вінницькій міській управі розглядали звернення Петра Котляревського щодо надання дозволу на будівництво у саду Літнього театру та буфету. У задоволенні було відмовлено дворянину, тому що його споруди будуть дерев’яні і забезпечити пожежну безпеку сотням людям буде дуже складно.
22 травня 1887 року за проект Петра Котляревського поручився священик, який, можемо логічно припустити, у той час був авторитетною людиною.
Документ, який засвідчував дозвіл на будівництво Літнього театру та буфету – не зберігся, але завдяки історичним фотографіям ми дізнаємось, що проект Петра Котляревського був втілений у життя.
Про самого дворянина Петра Котляревського нічого не відомо, крім того, що він був спадкоємцем графіні Де-Сантуан, що він вказував у всіх документах. Але ця постать для Вінниці зіграла велику роль. Саме Петро Котляревський звичайний сад перетворив не тільки на парк, а ще створив перший культурний центр у Вінниці.
Літній театр у різні часи
У радянський довійськовий період про долю Літнього театру нічого не відомо. Збереглася світлина 20-30-х років, де культуриний заклад ще існує.
Дерев’яний Літній театр був зруйнований, скоріше за все, під час Другої світової війни. Наприкінці 1940-го року на місці дерев’яної споруди збудували вже цегляний Літній театр.
У радянську добу в літньому театрі постійно виступали зірки того часу, як Вольф Мессінг, Софія Ротару тощо. А ось у роки Незалежності Літній театр, як культурний об’єкт, виявився нікому не потрібним. У 1990-х роках тут розміщувалось кафе, більярдна, спортивна секція, а у крилі будівлі була гральна зала. З 2000-х років споруда закинута та перебуває в аварійному стані.
У 2017 році місцевий бізнесмен Сергій Капуста планував тут обладнати концертну залу, але, ймовірно, зрозумівши, що легше знести будівлю і побудувати щось нове, ніж щось переробляти – відмовився від цієї ідеї. Навесні 2020 року КП “Агенція просторового розвитку” презентувала проект по реставрації літнього театру, який по їх підрахункам обійдеться бюджету близько 50 мільйонів гривень.Але далі самого проекту діло не пішло
Майбутнє літнього театру
Як й дореволюційну будівлю “Пошти” , Літній театр від знищення рятує статус пам’ятки містобудування та архітектури місцевого значення, яке споруді було присвоєно за розпорядженням Вінницької ОДА № 248 від 25 липня 1997 року. Через це аварійну споруду ніхто не може знести, але вкладати в нього величезні кошті на капітальну реставрацію – сенсу мало. По цій причині Вінницька міська рада не може сказати нічого конкретного про подальшу долю Літнього театру…
P.S.
У Вінниці могло б бути два дерев’яних Літніх театра с буфетом. У 1896 році Йосип Філло запропонував свій проект, як сьогодні б сказали, “розважальної інфраструктури” на сучасній Європейській площі.
У 1900 році Вінницька міська дума відмовила Йосипу Філло у реалізації цього проекту з таких причин:
- Це єдиний бульвар у місті
- Де-факто це не театр, а павільйон-буфет, який вогненебезпечний і охороняти його силами міста не є можливим
- Споруда повинна бути капітальною кам’яною, а не дерев’яною, щоб там можна було влаштовувати вистави як літом, так й зимою
