“Така біда може трапитися з кожним з нас. Можна вкладати багато сил і коштів в облаштування свого будинку, сподіваючись, що в ньому будуть жити і діти, і внуки з правнуками. Але інтереси інших людей можуть перекреслити всі надії на благополуччя в цьому будинку і навіть саму можливість проживання в ньому без шкоди для здоров’я”.Так вважає частина жителів села Комарів, Вінницькій області, які протестують проти будівництва асфальтного заводу в 350 метрах від їх присадибних ділянок. Звістка про те, що поруч з їхніми будинками буде підприємство 1-го класу небезпеки виявилася для них тим самим “снігом на голову”, що звалився в кінці минулого року.

Село Комарів входить до Вороновицької об’єднаної територіальної громади, і 13 грудня на “круглому столі” в селищній раді селянам розповіли, який це буде сучасний нешкідливий завод з символічною назвою “ЕКО-4000”, і що він зможе виробляти 200 тонн асфальту за годину. Обіцяли, що підприємство дасть 250 робочих місць жителям села і поліпшить інфраструктуру населеного пункту. Думку тих, хто живе у безпосередній близькості від майбутнього блага цивілізації теж вислухали і пообіцяли взяти до уваги. Але незабаром в газеті “Вороновицька громада” з’явилася бадьора публікація про те, що заводу таки бути, і що до середини квітня він повноцінно запрацює. А розчищення ділянки під будівництво почалося ще в кінці листопада – вирубали і прибрали все, що на ньому росло і знаходилося.

Асфальтовий завод потрібен в зв’язку з прийдешнім капітальним ремонтом траси М12 Львів-Кропивницький-Знам’янка, поруч з якою розташоване село Комарів. Тому вигідно поставити виробництво асфальту якомога ближче до об’єкта будівництва. Ось тільки будувати його будуть в 350 метрах від найближчого приватного землеволодіння, хоча за нормою, встановленою законодавством України, санітарно-захисна відстань має бути не менше 1000 метрів.

В різних аспектах законодавчого поля

На початку січня група активістів написала Звернення і стала розсилати його в усі інстанції – від селищної ради, районної та обласної адміністрацій до Генеральної прокуратури, Антикорупційного комітету та Уповноваженого з прав людини в Україні. Під зверненням підписалися понад 160 жителів Комарова. Протестувальники намагалися з’ясувати законність будівництва і просили допомоги.“Просимо Вас категорично заборонити побудову заводу … і бути небайдужими до нашого питання”.

Відповіді отримували “пачками” протягом двох місяців – державні органи висвітлили ситуацію в різних аспектах законодавчого поля. Тільки рідна Вороновицька сільрада 22 січня лист до своїх жителів повернула без будь-яких коментарів – мовляв, не по формі написали “не викладено суть порушеного питання, не зазначено прохання чи вимоги”.

А Вінницька районна державна адміністрація цілком зрозуміла, про що пишуть жителі Комарова, і того ж 22 січня дала конкретну відповідь:

“Згідно інформації відділу містобудування та архітектури районної державної адміністрації, ТОВ “Юніка Проджект 2017” м. Одеса директор Шумахер А.Є. планує розмістити асфальтобетонний завод на земельній ділянці, що розміщена орієнтовно на відстані 500 м. від населеного пункту Комарів.

Замовнику роз’яснено, що відповідно до державних санітарних норм і правил санітарно-захисна зона для такого об’єкта складає 1000 м., а також те, що зменшення санітарно-захисної зони можливе тільки на підставі позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи затвердженої Державним санітарним лікарем України. Отримання містобудівних умов і обмежень на будівництво об’єкту за межами населеного пункту можливе тільки на підставі розробленого та затвердженого детального плану території.

Тому замовником   ТОВ “Юніка Проджект 2017” в даний час вирішується питання оформлення документів на земельну ділянку, готуються документи (звернення) до районної державної адміністрації щодо розроблення детального плану території, та укладається угода зі спеціалізованою проектною організацією щодо розроблення проекту зменшення санітарно-захисної зони для подальшого узгодження його з “Інститутом громадського здоров’я ім. О.М. Марзеєва НАМН України” та затвердження Державним санітарним лікарем України”.

Як зменшити санітарно-захисну зону?! – дивувалися селяни. На папері воно, звичайно, можна, а в реальності що зміниться ?!

“…санітарно-захистна зона для виробництва асфальтобетону становить 1000 м та відноситься до 1 класу небезпеки. … у санітарних зонах не допускається розміщення житлових будинків з прибудинковими територіями”, – підтвердив інформацію 9 лютого Департамент агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької ОДА.

Але виявилося, що зменшувати санітарно-захисну зону в дозвільних документах забудовник не поспішає:

“На Ваше звернення ( б/н від 24.01.2018) про надання інформації щодо проведення Інститутом експертизи на предмет будівництва асфальтобетонного заводу поблизу с. Комарів Вінницького району Вінницької області, повідомляємо наступне.  Державною установою “Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзеєва НАМН України” так робота не проводилась і не проводиться”, – таку відповідь отримали жителі села в кінці лютого.

Підготовчі роботи на ділянці весь цей час йшли повним ходом. Але відповіді інших державних інстанцій дозволяли зробити припущення, що процес йде всупереч законодавству.

Головне управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області, на яке покладено контроль за дотриманням санітарно-захисних зон, повідомило, що “будь-які погоджувальні документи на будівництво вказаного об’єкту не видавались, проекти на зменшення санітарно-захисної зони не розглядались”  тому що розміри зон та їх змінення “для підприємств  і виробництв I-III касів небезпеки затверджуються Головним санітарним лікарем України”.

“На архітектурно-містобудівній раді при Департаменті будівництва, містобудування та архітектури Вінницької ОДА детальний план території с. Комарів Вінницького району Вінницької області фахівцями  Держпродспоживслужби впродовж 2017-2018 рр. не розглядався”.

“За повідомленням Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області, відсутня будь-яка інформація щодо наявності документів, які надають право на виконання будівельних робіт з вищезазначенного об’єкту”.

“Ми були поставлені перед фактом”

Бесіда журналістів  Вінницької агенції журналістських розслідувань з головою Вороновицької селищної ради Олександром Ковінько відбулася в середині лютого в присутності його підлеглих. Наводимо диктофонний запис частини цієї розмови

(О.К. – Олександр Ковінько, Ж. – журналіст):

О.К. – Приїхав інвестор і сказав, що вони придбали цю земельну ділянку і хочуть тут будувати асфальтовий завод.

Ж. – Який інвестор?

О.К. – Той, який придбав цю ділянку.

Ж. – А хто її придбав?

О.К. – Хто її придбав? (Пауза) Вони приїжджали – там є керівник у цього проекту. Але основний контактуючий – це Костя Демішкан.

Ж. – Як звати цю людину – інвестора? Це що, якийсь секрет?

Проте селищний голова так і не назвав людину, яку вважає інвестором.

Ж. – Звідки в Вас інформація, що цю ділянку купили, в кого купили і про яку площу йде мова?

О.Г. – Наскільки я знаю, її купляли у двох власників – вони з ними з спілкувалися і погоджували. Я бачив цю карту – вона у відкритій інформації.

Ж. – Ви бачили в кадастрі, що ця земля продана?

О.Г. – Ні, не бачив. Але якщо люди щось там роблять, то напевно на чужій землі не можуть робити. Мені Демішкан сказав, що ця земля куплена.

 

 

“За інформацією публічної кадастрової карти України, земельна ділянка, кадастровий № 0520682400:01:004:0124, знаходиться у державній власності, цільове призначення 12:08 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій: площа 1, 1035 га.

Додатково повідомляємо, що … з 12.11.2010р. по теперішній час будь-які рішення, що стосуються земельної ділянки, кадастровий № 0520682400:01:004:0124, Вінницькою районною радою не приймались”.

“За інформацією Головного управління  Держгеокадастру у Вінницькій області, в 2010 році ця “земельна ділянка, площею 1, 1035 га, передана в оренду ФГ “Одарочка” терміном на 25 років для розміщення і обслуговування придорожнього комплексу на території Комарівської сільської ради. Дію договору припинено в зв’язку з продажем нежитлових будівель”.

Тож ТОВ “Юніка Проджект 2017”  купив у ФГ “Одарочка” “майновий комплекс, розташований на території Вороновицької ОТГ, де планується будівництво” у червні 2017року . А дозвіл “на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1, 1035м…”надано Віницькою ОДА розпорядженням № 886 від 9 грудня 2017 року, коли на ділянці вже щосили велися підготовчі роботи.

За заявою Демішкана К.В. 15 листопада 2017 року виконавчий комітет Вороновицької селищної ради надав дозвіл на “видалення зелених насаджень за адресою с.Комарів, вул. Господарський двір, 4 на території, де розташовані будівлі приватної власності”.

– Ми були поставлені перед фактом. Нас не питали поради, тут чи там брати ділянку. Нам прийшли і сказали, що оформляються документи. Нам сподобалося, – розповів Олександр Ковінько.

“У  нас всё правильно, всё честно”

Забудовник купив напівзруйновані будівлі на ділянці трохи більше гектара, а розчистив площадку в кілька гектарів під будівництво, не маючи, на той момент, на нього дозвільних документів. Точну площу ділянки, які підготували під монтаж заводу, дізнатися у посадових осіб не вдалося.
У рішенні сільради не зазначено, на якій площі дозволена вирубка дерев. Селищний голова теж не зміг назвати цю цифру. Майстер Вадим, що керує підготовчими роботами на ділянці від ТОВ “Юніка Проджект 2017” сказав, що всі документи є, але показати їх не зміг:

– Площадь согласно документации – я ее не мерил. Есть документы на подготовительные работы, порубочные, позволяющие нам заниматься очисткой территории. Документация есть полностью в офисе у Демишкана.

У публікації газети “Вороновицька громада” вказується площа в п’ять гектарів під асфальтовий завод і його інфраструктуру. І житель Комарова, агроном з 30-річним стажем Віктор Роскошинській, своїм професійним поглядом оцінив спустошену площу теж в п’ять гектарів.

– Это наша земля – мы ее купили. И мы оформим все документы, – сказал мастер Вадим.

Прояснити, що саме і на яких підставах відбувається на земельній ділянці біля Комарова, міг би Костянтин Демішкан, який назвав себе начальником ділянки по Вінницькій області. У телефонній розмові він охоче погодився відповісти на питання журналіста і навіть запропонував особисту зустріч для інтерв’ю. Але коли отримав питання по WhatsApp, не став виходити на контакт. Правда, обіцяв прислати відповіді письмово, але цього не сталося.

“У  нас всё правильно, всё честно – всё что говорили, не соврали. Возили людей на такой же завод. Нам нет смысла обманывать – мы хотим со всеми сотрудничать и помогать. Если к нам лицом, то и мы лицом”, – це єдиний коментар, який вдалося отримати у Костянтина Демішкана напередодні ймовірного інтерв’ю і його відповідей, які він так і не надав.

Але поки йшов збір інформації про ситуацію в Комарові, на ділянці почалися монтажні роботи. Частина жителів села спостерігає за ними здалеку, деякі знайшли для себе роботу на цьому об’єкті.

– В Комарові 1300 мешканців, але їм не багато є де працювати, – розповідає Вороновицький селищний голова. – На “Одарочці” працює 50 наших людей, решта шукають роботу хто в Вінниці, хто в Вороновиці, Росії та Польщі. Але в нас є молоді розумні люди, які бажають тут жити і працювати, і не хочуть нікуди їхати. Тому 90 відсотків мешканців Комарова зраділи, коли почалися роботи, тому що це – додаткові робочі місця, об’єднання родин, коли чоловіки і жінки повернуться з заробітків і будуть працювати тут. Безпосередньо на самому підприємстві може працювати 35-40 чоловік, а взагалі буде 200 робочих місць.  Наскільки я розумію, вони планують брати участь в будівництві нової дороги. А з другого боку – це надходження до бюджету.

Як пояснив Олександр Ковінько, наступним етапом мала бути інвестиційна угода, згідно якої є сесійне рішення, що 10% від вартості будівництва піде на розвиток інфраструктури села, і де має бути прописано, що перевага в робочих місцях буде надаватися місцевим мешканцям:

– Зараз у нас проблема з розвитком будь-якого бізнесу. Якщо хтось хоче щось робити і людям давати роботу, то в будь-якому випадку це має вітатися. Ми за цю ідею вчепилися, бо ми не є багатою громадою. У нас власних надходжень небагато – всього7,5 млн. гривень. Що взагалі на ці гроші можна зробити на 8 тисяч населення?! При цьому за два роки ми відремонтували 15 км доріг при загальній кількості доріг у нас в громаді 100 км. Ми будуємо водогони, робимо освітлення, закупили газодимозахисний компресор для пожежної частини, який коштує 120 тис. грн. Ми намагаємося балансувати наші витрати, але при тому, що бюджет невеликий, нам дуже складно, і будь-якими доступними варіантами його хочеться збільшити. Будівництво такого заводу могло би цю картину змінити. Тому що при занятості 200 чоловік уявити ПДФО від них при високій зарплаті – це дуже багато. Бюджет міг би змінитися суттєво.

“Як я можу хотіти цього чи не хотіти?!”

– Але певна кількість мешканців проти – думка людей поділилася, і до того моменту, доки ми не проведемо громадські слухання, доля заводу остаточно вирішена не буде. Це одна із можливостей вивести цю ситуацію. Ми за це зачепилися, але остаточне рішення має бути за громадою. Треба поїхати на аналогічний завод в Черкаську область, потім на громадських слуханнях зібрати людей і дати виступи тим, хто там був, щоб розказали, що вони чули і бачили, а тоді вже приймати якесь рішення.

Так говорив селищний голова у лютому, а в березні, коли відбулася поїздка в село Ребедайлівка на вже збудований “ЕКО-4000”,  мешканців Комарова, які протестують проти будівництва асфальтового заводу попід їхніми хатами, приєднатися до групи не запросили.

– Ми взнали про цю поїздку, коли вони вже повернулися, – розповідає мешканка Комарова Валентина Колесник. –  Туди поїхали сьогоднішні і колишні працівники сільради. А ми теж були налаштовані їхати, щоб на власні очі побачити, що це воно має бути. Хоча вони поїхали, коли завод ще не працює – нема сезону. Що там можна було побачити?! Тому не думаю, що я змінила б свою думку, а може ще більше б переконалася, що наша тривога не марна.

На сайті Вороновицької територіальної громади з’явилася публікація про поїздку з позитивними враженнями про завод жителів Ребедайлівки та інформацією, що “менший за розмірами та менш потужний об’єкт має з’явитись і у селі Комарів”.

Про можливість такої перспективи розповідав ще у лютому і Вороновицький селищний голова: 

– Ми говорили з інвестором, щоб він, можливо, розглянув якесь інше використання цієї ділянки, можливо менш потужний завод, щось таке більш ощадливе, щоб не травмувати тих людей, які живуть там поруч, таке, що буде спричиняти менше навантаження на екологію і шкоду для селища і громади. Вони сказали: “Добре, ми будемо думати”.

– К нам обратились из селищной рады, чтобы мы здесь поставили установку меньшей мощности, – розповів Вадим, майстер ТОВ “Юніка Проджект 2017”. – И принято решение поставить меньшей мощности установку, которая не будет связана с битумом, а будет обогащать породу. Здесь будет общежитие, гостиница, столовая, техника. Мы будем привлекать местное население для постройки этих помещений и работы в них. Ко мне каждый день приходят люди и просятся на работу – у меня в блокноте около 300 фамилий. Они хотят работать здесь, а не в Виннице, Польше или в России. Будем расматривать каждую кандидатутру, начиная от водителя и заканчивая разнорабочим. Инженеры и мастера с высшим образованием тоже есть.

А селищний голова відмітив, що забудовник не питав в нього про іншу ділянку для асфальтового заводу, “але якщо треба буде, ми знайдемо інше місце”:

– Є бізнес, який бачить свій розвиток в тому чи іншому місті і просить допомоги, і ми будемо допомагати і контролювати, щоб люди, які живуть поруч, від цього не страждали.

На питання Олександру Ковінько, чи хотів би він, щоб напроти його домівки був такий завод, він відповів:

– Що значить хотів – не хотів? Як я можу хотіти цього чи не хотіти?! Якщо він відповідає нормам і не створює якого дискомфорту, то яка різниця це – просто горб, чи завод? І я бачив екологічні вимоги, які в документах надруковані. А коли їдеш по закордону і бачиш, що просто в селі ці заводи знаходяться і працюють, і люди з ними уживаються, і немає ніяких питань з роботою тих заводів, чого вони тут мають виникнути?!

Олександр Ковінько народився у Вінниці, а в Комарові живе з 2004 року – одружився з мешканкою села, придбав земельну ділянку і побудувався. Його гарний будинок знаходиться на відстані більш ніж 2000 метрів від майбутнього асфальтового заводу.  Коли у пресі з’явилася інформація, що селищний голова живе за 900 метрів від майданчика будівництва, обурені селяни поміряли відстань на карті.

– Якщо голова живе за 900 метрів, то він мій сусід, а я й не знала! – говорить мешканка Комарова Ніна Дорохіна. Бо я живу за 400 метрів, школа знаходиться за 800! Тепер мій садок, моя хата, мої четверо онуків – все буде поряд з асфальтовим заводом?! І що нас чекає? В нас великий список людей, які проти цього заводу на цьому місті, і з центру села і з-під лісу – всі переживають, що така трагедія. Хай будують за 1000 метрів по закону.

“Хай строять так, щоб завод не заважав людям жити”

Тетяна Крутик має п’ятеро дітей і п’ятеро онуків, живе в Комарові за три кілометри від місця установки заводу:

– Ми проти, щоб тут будували завод – тут діти, школа, і ніхто не знає, що може бути. Дихати цим асфальтом! Ми не проти самого заводу – він потрібен, і людям роботу треба, і дорога потрібна. Але хай строять так, щоб він не заважав людям жити. А тут 100 метрів – і ставок.

Додає її донька, Ірина Булаєнко, яка має маленьку дитину:

– В нас стільки дітей дома бігає, і вони всім цим будуть дихати?! Це шкідливо для їхнього здоров’я. Тепер на двір не виведеш дитину. Зараз всі приїжджають к нам село, бо тут і природа, ставок, база відпочинку – є куди поїхати. А якщо тут буде асфальтовий завод, то що з цим всім стане?

Ігор Волков знайшов у Комарові чудове місце для будівництва власної домівки, і шість років, як побудував її. Тепер вікна його оселі будуть дивитися як раз на асфальтовий завод, відстань до якого – 400 метрів: 

– Труба завода накроет выхлопами. В проектной документации есть технические характеристики, где сказано, что завод может работать на газе или дизельном топливе. Газа здесь нет, значит будет дизель. А это выхлопы, и понятно, чем это закончится для людей. Дышать нечем будет, мусор будет смываться в озера, вода, охлаждающая двигатели, пойдет в землю и в озера. На этом закончится и рыбная ловля, и грибы и зона отдыха. Мы хотим, просим и требуем, чтобы этот завод перенесли на положенное расстояние – хотя бы на 1000 метров от жилых домов.

Оселя Валентини Колесник стоїть на землі, яку наділили її діду ще у 1918 році. Тепер за 500 метрів від неї має бути асфальтовий завод:

– Можу сказати від всіх жителів, які хочуть завод, але не хочуть, щоб на цьому горбочку смітило і воняло, і сипало. Яке в нас прекрасне тут місце! Ці дерева треба було не зрізати, а розчистити, зробити зону відпочинку, якої немає у селі. І ми дуже надіємося і хочемо, щоб не було цього протистояння у селі. Ми всім хочемо роботи, і щоб люди не їздили по неї. Але ж і ми жити хочемо. Виходить, комусь отримувати зарплату на цьому заводі, а іншим за свою зарплату в лікарню йти. Скільки кругом землі – чому вперлися саме на цьому місті?!

Коли хата з краю

Громадські слухання Вороновицької об’єднаної територіальної громади, на яких винесено питання “Про обговорення будівництва асфальтного заводу на території Вороновицької ОТГ поза межами населеного пункту” оголошено на 14 квітня 2018 року о 12:00 в будинку культури за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н., смт Ворновиця, вул. Козацький шлях, 97-А.

В Комарові є 13 вулиць, і селищна рада запросила від кожної вулиці по представнику. Але всі вулиці  різновіддалені від місця розташування асфальтового заводу. Найближчі – газети “Подільська зоря” та Михайлівська, мешканці яких і протестують проти забудови поряд з їхніми приватними ділянками з порушенням норм санітарно-захисної зони в 2,5 рази. Їх підтримує ще невелика кількість селян з тих, що живуть на більшій відстані. Для решти мешканців Комарова будівництво асфальтового заводу поза межами села і не біля їхніх хат не є настільки критичним. Але якщо раптом протестувальники отримають перемогу, “ЭКО-4000” можуть перенести на ділянку, яке може бути вже в них під боком.

– Якщо частина мешканців на громадських слуханнях висловиться проти асфальтового заводу, є доцільність це зафіксувати в рамках протоколу і висловити відповідну позицію забудовнику, щоб він все ж таки шукав діалог з цими людьми. А об’єднана територіальна громада може стати посередником в цьому діалозі на стороні тих людей, які проживають поряд з будівництвом і виступили проти. Для того, щоб знайти зону компромісу між ними та забудовником. З ними будуть домовлятися окремо, ­– роз’яснив радник Вороновицького селищного голови Руслан Штогрин. – Але громадські слухання є остаточним рішенням. Тим, хто проти, можуть запропонувати якійсь компроміс – наприклад, створення зони відпочинку, асфальтування вулиці, компенсація та інше.

– Ми будемо боротися за своє життя. Воно в нас одне, а після нас мають залишитися внуки і правнуки. І ми маємо залишити їм такі умови, щоб вони тут могли жити, – говорить мешканка Комарова Валенитна Колесник. – Ми будемо писати до Києва у всі інстанції – дійдемо і до міжнародного суду. Я зрозуміла, що в наш час, якщо за своє життя сам не будеш боротися, ніхто не буде. Воно нікому не потрібне. А такий завод чи ще якась інша халепа може зіпсувати життя будь-кому і будь де. Ми ходимо від інстанції до інстанції, нам дають відповіді, а “воз и ныне там”. І ніхто не хоче нас почути, бо роботи ведуться, і все продовжується.  Ми не знаємо де шукати захисту, але я думаю, що ми його все ж таки знайдемо.

Автор: Маріна Богданова

Фото: Анастасія Дем’янчук