Однією з найбільших загроз для свободи американські медійники називають непоінформованих, некритичних читачів
Проблеми, з якими стикаються медіа по обидва боки Атлантики, обговорювали вінницькі журналісти та їхні колеги з агенції журналістських розслідувань The Lens («Лінза»), Новий Орлеан, США: засновниця видання Карен Гедбоа та головний редактор Стів Маєрс. Разом з медіа-експертом, медіа-тренером, членом ради директорів Глобальної мережі журналістів-розслідувачів GIJN Олегом Хоменком та керівником програми медіа партнерства UMPP/організація IREX Світланою Жолобайло вони із 25 по 28 червня перебували у Вінниці у рамках програми партнерства в галузі мас-медіа України (UMPP), яку адмініструє організація IREX. Партнером «Лінзи» стала вінницька Агенція журналістських розслідувань, яка виграла конкурс на участь у програмі. У березні четверо її журналістів відвідали Новий Орлеан, аби познайомитися з роботою своїх колег. За три місяці настала черга візиту у відповідь.
І хоча він тривав усього лише три дні, американським журналістам вистачило цього проміжку часу, аби зрозуміти, що проблеми, з якими стикаються журналісти-розслідувачі в Америці та в Україні, практично однакові. Адже однаковими є проблеми, притаманні містам, де вони живуть. І одна з найголовніших – це корупція.
– Ми не визначаємо корупцію виключно як хабарництво, – зазначає Стів Маєрс. – Це системні порушення некомпетентних чиновників, які, використовуючи гроші платників податків, призводять до злочинів, які не входять до розряду тих, що легко викрити. Тому ми підключаємося і викриваємо ці моменти і показуємо людям, як некомпетентно діють чиновники і до яких системних порушень це призводить.
Наприклад, у Новому Орлеані є 45 громадських і волонтерських організацій, які отримують гроші платників податків, тобто гроші з бюджету, на управління школами. Але іноді ці організації гадки не мають, що таке шкільна освіта і як управляти школами.
– США – заможна держава, але Луізіана – один з найбідніших штатів, а Новий Орлеан – дуже бідне місто. І ми своїми матеріалами хочемо показати, як використовується кожен долар платників податків, і хочемо, щоб чиновники, які отримують наші гроші, відповідали за свої дії і працювали на благо міста та кожного громадянина, – каже Карен Гедбоа.
У штаті «Лінзи» – лише сім співробітників, включно із тими, хто займається адміністративними питаннями. Тому журналісти-розслідувачі намагаються концентруватися на декількох темах, які найбільше впливають на життя громади: зникнення берегової зони, шкільна освіта, кримінальна юстиція, використання землі, що належить місту, планування міста.
– Такі питання піднімали традиційні медіа, газети та телеканали, але зараз ця бізнес-модель починає змінюватися, тому що редакції змушені звільняти людей, зменшується кількість тих, хто може займатися складними питаннями, а не лише щоденними новинами, – каже Стів Маєрс.
За його словами, у 2000 році американські медіа пройшли пік зайнятості журналістів, і з того часу щороку у ЗМІ відбуваються масові звільнення. Тож «Лінза» виживає за рахунок фандрейзингу та донорських пожертв, і з кожним роком знаходити гроші стає ще важче, зазначає Карен Гедбоа.
Що ж стосується захисту прав журналістів, то відповідні закони є у ряді штатів, і стосуються вони, зокрема, права втаємничувати джерела інформації. Але у той же час на федеральному, тобто загальнодержавному рівні такого закону немає, і федеральний уряд достатньо агресивно проводив розслідування стосовно витоку конфіденційної інформації. Але в цілому Перша поправка до Конституції США універсальна і гарантує кожному право на свободу слова і на її захист.
– Найбільша загроза зараз – це президент Трамп, який підриває довіру до преси. Він оголосив війну ЗМІ, і це як кола по воді опускається до локального рівня, – зазначає Стів Маєрс. – Наростає і проблема обмеженості доступу до публічної інформації. Щороку ми спостерігаємо, як на локальному рівні, на рівні штатів з`являються закони, які обмежують доступ до інформації, яка за замовченням є публічною, але хтось вирішив, що вона стосується приватного життя.
Ще одна загроза, про яку говорили американські журналісти і яка є характерною для України – це малоінформовані громадяни, у яких відсутнє критичне мислення і які не є розумними споживачами новин.
– Раніше ви, навіть не думаючи про якусь іншу інформацію, просто хотіли дізнатися, з яким рахунком зіграла ваша улюблена команда, купували газету і в пошуках потрібної інформації отримували ще додаткові відомості, то зараз ситуація змінилася: з`явилися таргетовані читачі, які шукають легкої інформації, які дивляться один матеріал – і все. Скоріше за все, в перспективі суспільство розділиться на людей інформованих, які цінують якість медіа та готові платити за їхнє існування, та людей, які платити не готові, які є неінформованими та користуються чутками та плітками, які розповсюджують соціальні мережі, – каже Стів Маєрс.
Але є між українською та американською журналістикою і суттєві відмінності. Наприклад, для США практика, коли медійники йдуть у політику, є незвичною, і такі випадки трапляються вкрай рідко. І якщо журналіст стає політиком, він припиняє журналістську діяльність.
Так само вчиняють і журналісти, які стають прес-секретарями чи прес-радниками, що трапляється не так вже й рідко. Але мікс «журналіст+політик» або «журналіст+прес-секретар/прес-радник» – це в Америці нонсенс, який протирічить засадам журналістської етики. Більш того, деякі медійники навіть не голосують на виборах, аби бути поза політикою на всі сто відсотків і бути на всі відсотків незаангажованим.
Ще одна суттєва відмінність – відсутність комунальних ЗМІ. Так, у міської ради Нового Орлеану є лише телеканал, який веде прямі трансляції сесій – і все.
Немає у США і аналогу нашої Національної спілки журналістів. Та й взагалі немає визначення, хто може бути журналістом. Перша поправка до Конституції США гарантує свободу слова та свободу висловлювання, і цією свободою користуються як журналісти, так і блогери.
