Максим – 28-річний вінничанин, який за станом здоров’я не підлягає мобілізації, знайшов себе у волонтерстві . Він каже, що волонтерство – це бажання допомогти та бути корисним, і не чекати за це нічого взамін
З чого все почалося?
Це був цікавий пошук себе в цій ситуації. Коли минув перший шок, а зі мною це відбулося днів через п’ять після початку повномасштабного вторгнення, я почав шукати, де я можу бути корисним. Було як в анекдоті – пішов плести сітки, їх усі уже плетуть, пішов розгружати машини з піском – уже все розгрузили, пішов грузити фури – їх вже загрузили, то я пішов купив вина. Потім я познайомився з хорошими людьми з творчої студії «АртХата». Там уже всі щось робили – замовляли аптечки, медикаменти, бронежилети, шукали логістику. Там була «двіжуха». Ми знайшли спільну мову і спільне бачення, хто кому може бути чим корисним. Перша моя допомога була моєму тестю, який 24 лютого пішов добровольцем разом з братом. Вони потрапили в 59 бригаду на Південь. Десь три тижні не можна їм було доправити жодної допомоги. Потім вони вийшли на зв’язок. На той момент потреби були дуже великими та важкими. Це бронежилети, амуніція, взуття, куртки. Ось тоді все почалося, перші великі збори, пошуки, перша поїздка, реалізація задуманого. На той момент знайти бронежилети і шоломи було просто чимось неможливим. Але завдяки контактам, знайомствам це вдалось зробити. Бронежилети та шоломи купили мої друзі за кордоном і привезли. В кінці березня я поїхав в Миколаїв. Я зрозумів, що ми можемо це зробити, якщо є час, сили та, головне, бажання. Процес був безперервним, робота не зупинялася жодного дня. Доки ми поверталися з поїздки, позбиравши запити військових, а я їздив туди зі своєю дружиною, вони вже сиділи на телефонах та шукали нове замовлення.
Минув рік. Що за цей час вдалося зробити?
Дуже цікаво взагалі підбивати підсумки. Чому? Тому що багато чого з самого початку здавалось неможливим. До прикладу, зібрати кошти на автомобіль чи дістати шоломи з бронежилетами. Але нам вдалося. Я кажу нам, тому що волонтер без людей, які донатять, це лише людина з бажанням. А цього точно не достатньо. Наразі мені вдалося зібрати кошти на три автомобілі і долучитися до пошуку, ремонту, логістики, доставки ще трьох автомобілів. Все інше, навіть важко перерахувати, це більше сотні аптечок та турнікетів, десятки рацій, шоломів, тепловізори, взуття, амуніція, рюкзаки, налокотники, наколінники, рукавиці. Крім того ми ремонтуємо автомобілі, які приїздять сюди від військових, передаємо туди запчастини. Якщо я їду туди автомобілем, то звісно підгружають багато їжі, щоб не їхати порожнім.
Чи змінилися потреби військових зараз?
Якщо на початку війни це були десятки берців, футболок, флісок, курток, то зараз я такої потреби вже не бачу. Тепер можна сказати, що потрібно, те що важко та дорого. Автомобілі, тепловізори, рації, їх зараз можна вже купити, але це дорого. Те, що завжди актуально – це медикаменти. Якісні аптечки, турнікети, бандажі. Але потрібно розуміти, що не всім, наприклад, потрібно дорогі професійні рації з подвійним шифруванням, які коштують по півтори тисячі доларів. Волонтер – це не лише людина, яка витрачає свій час, сили, кошти, а й людина, яка має розуміти кому, що потрібно насправді. Має бути розуміння, чи варто витрачати сили та кошти на кожен конкретний випадок. Наприклад по раціям, не потрібно кожному рядовому бійцю купувати професійні Мотороли тому, що вони про це попросили. Можливо, їм потрібний дешевий зв’язок між сусідніми окопами. Такі рації коштують дешево і їх можна купити багато. Я кажу про те, якщо підвести підсумок, має бути максимальний коофіцієнт корисної дії. Чи ще для прикладу – автомобіль. Я не бачу сенсу купувати не позашляховик. Була ситуація, що нам безкоштовно віддавали автомобіль, який потрібно було лише відремонтувати. Звичайний седан передньопривідний. Він стояв на кордоні, потрібен був лист від військової частини та тисячу доларів на ремонт. Я від нього відмовився тому, що він не буде їздити, де це потрібно, а все це витрачений час та кошти. Цей автомобіль не допоможе виконувати бойові завдання чи рятувати людей. Тому час та кошти краще акумулювати на більш корисні проекти. Наприклад, на ремонт уже наявних автомобілів у військових. Вони там розхідний матеріал.
Згадай історії з волонтерського життя, які запам’яталися найбільше.
Є дуже багато таких історій. Я завжди наголошую, що у волонтерстві дуже важливу роль відіграють зв’язки та знайомства. Вони набуваються в процесі роботи. Була така історія, коли волонтерам подзвонили військові та попросили акумулятор для танка…Цивільна людина, волонтер де може його знайти? І це був шок. Але вони знайшли навіть два акумулятори та відправили їх Новою поштою. Просто почали дзвонити знайомим, знайомим знайомих, знайомим знайомих знайомих…Хтось з кимось вчився, хтось працював на ремонтному заводі…Я почув цю історію. Коли мені подзвонили та сказали, що потрібні хороші професійні рації Моторола, які на той момент коштували по тисячі доларів одна, а потрібно було шість. В Україні їх тоді було не знайти. Ось тоді включилися знайомства, ти дзвониш, дзвониш, дзвониш…Я знайшов людину, яка зараз в Данії. Вона замовила їх по собівартості з Малайзії з заводу. Вони нам обійшлись орієнтовно у два рази дешевше. Ми за ті кошти, що зекономили, докупили ще окремо батареї, гарнітури, антени. Ще дуже вразила історія. Мені подзвонила знайома, сказала, що її знайомі дівчатка назбирали коштів, які хочуть передати для допомоги ЗСУ. Я прийшов до них, а там дві сестри 10 та 11 років. Продаючи прикраси з бісеру, вони назбирали 15 тисяч гривень. Ці кошти пішли на формування аптечок для військових. Хороша аптечка коштує десь близько 3 тисяч гривень. Потім вони назбирали ще 8 тисяч гривень, які ми додали до збору на медичний евакуаційний автомобіль. Вони ще купили продукти та написали листи військовим. Такі моменти мене дуже сильно розчулюють! Історія з шоломами, коли на той момент за них могли заплатити по тисячі доларів, але шоломів просто не було. Тоді, на початку війни, було простіше купити автомобіль, ніж шолом. Але мій знайомий закупив 12 шоломів в Європі і передав. Я заховав їх в автомобілі в самому низу і сильно прикрив. Це було найдорожче, що я тоді віз. Коли я приїхав до військових і вигрузив все з автомобіля, вони запитали чи це все? Я дістав шоломи. Вони на них накинулись як діти на цукерки. Перший місяць війни той підрозділ був без шоломів, без бронежилетів на дуже спекотному напрямку.
Що для тебе волонтерство?
Потрібно розуміти, що це не про заробіток, не про піар. В моєму розумінні – це в першу чергу бажання допомогти та бути корисним, і не чекати за це нічого взамін. Не шукати в цьому якийсь заробіток чи політичні бали. Волонтерство знайомить тебе з прекрасним людьми і однодумцями. З ними ви знаходите спільний погляд на справу і починаєте працювати пліч опліч, щоб бути більш продуктивними і мати змогу реалізовувати більш складніші проєкти. До прикладу, вже більше ніж пів року ми з Вікторія Якимець допомагаємо один одному зі зборами коштів, пошуком потрібних речей військовим. Навіть коли людина починає волотерити самостійно, з часом навколо неї формується кістяк людей, які готові підтримувати і допомагати .
Що допомагає не вигорати?
Нічого. Вигораєш. Це проблема. Хтось тримається менше, хтось довше, але вигорають всі. Одне з найважчого, зрозуміти, що іноді доводиться комусь відмовити, щоб зробити щось, що десь принесе більше користі. Цьому теж потрібно навчитись. Буває, що волонтери, намагаючись всім допомогти, перекладають на себе всю відповідальність за те, що щось не вдалося. Особливо, якщо говорити про втрати. Волонтер думає, що це він десь не допрацював. З такими людьми теж важко. І це є психологічна проблема з цим справлятись. Потрібно зрозуміти, що ти не можеш усім допомогти як би тобі цього не хотілося.
Звісно, вміння відділяти волонтерство від особистого життя, якісь речі які емоційно витягують – сім’я, діти, хобі, у кожного своє, відпочинок, вони допомагають. Психологи, якщо людина готова з кимось ділитись. Комусь допомагає відпочити, погуляти, подивитись фільм. А комусь навпаки – поїхати до військових та підзарядитись мотивацією. Кожен шукає своє.
Щоб необхідно для успішної волонтерської діяльності?
В першу чергу – це бажання. Це найголовніше. Потім – знайомства та вміння стукати в усі двері, коли хочеш допомогти, хоча вони часто перед тобою закриваються. Звісно, одного бажання мало. Потрібно бути готовим до того, що будуть невдачі. Потрібно це приймати і з цим справлятися. У мене був випадок, коли купили дуже дорогий тепловізор. Близько трьох тисяч доларів. Я його привіз військовим на Південь з Києва, а він на наступний день зламався. Ми відмотуємо назад. Забираєм, міняєм. Через два місяці він знову ламається. Продавець порядний, нам його знову замінили на новий. Але сказали, що продали таких тепловізорів 500, і зламалося з них лише три. Два – наші. І цей тепловізор для підрозділу близької мені людини. Там, де були постійні втрати. Потрібно навчитись знайомитись і фільтрувати токсичних людей. Тих, які накидають бруд на вентилятор. Такі люди просто здатні вивести людину з робочого стану на довго. Розуміти, що якщо запит на сьогодні здається нереальним, то за кілька днів все може змінитись, і це можливо зробити.
Щось хочеш додати на останок?
Зараз стає все важче реалізовувати якісь речі. Все впирається в кошти. Їх все менше та важче збирати. Люди звикають та адаптуються до війни. І це нормальна реакція психіки. Але адаптуватись і забувати – це зовсім різні речі. Люди починають жити своїм життям, вони не на війні, над головою не літають ракети, вони ходять на роботу, їздять відпочивати і забувають, що у нас війна. А якщо ми хочемо перемогти, ми не маємо права забувати. Кожна людина має робити свій внесок у Перемогу. Якщо немає можливості допомогти фінансово, йди раз в тиждень плести сітки. Передивись, що є дома. Можливо банки на окопні свічки чи непотрібні речі. Є люди, які виставляють їх на аукціон. Виручені кошти йдуть на допомогу військовим. Можливо є якісь знайомства. Кожна людина може чимось допомогти, потрібно лише шукати можливості бути корисним. Це найголовніше. Це людям потрібно розказувати та пояснювати. Тому, що є тенденція до збільшення кількості людей, які адаптувалися і почали забувати про війну. Підтримуйте волонтерів, які віддають багато сил на допомогу, яким ви довіряєте. Якщо нікому не довіряєте, самі купіть речі та передайте військовим. Можете піти до шпиталю, де лежать військові. Просто робіть щось і будьте корисними!
Картка Монобанку для допомоги військовим через Максима та його команду: 5375411505021324
Інтерв’ю проводилось у рамках проекту Програми Партнерства в галузі мас-медіа в Україні (UMPP) за фінансової підтримки Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX)
