Серед нескінченної кількості документів в Державному архіві Вінницької області можна знайти докладну записку професора Шестопала О.С. 1931 року, який на півтори сторінки розписав ідею створення водного маршруту “Бруслинів – Вінниця” для перевезення торфу.
Для більшості людей сьогодні незрозуміло взагалі навіщо той торф потрібен та й навіщо під його перевезення ще створювати якийсь водний шлях – “забагато честі”. Розберемось з цим питання поетапно.
Навіщо було торф доставляти у Вінницю?
Професор Шестопал хотів саме з Бруслинова вивозити торф, тому що поблизу села є один з найкрупніших його покладів на Вінниччині “Згарське”.
Торф – це паливо, але широкого попиту на нього не було, адже дрова та кам’яне вугілля краще підходить для людських потреб. Але починаючи з 1930 року виник дефіцит палива для приватних та промислових потреб, й торф міг би покращити цю ситуацію. Тоді професор Шестопал проглядаючи мапу побачив, що біля торф’яного родовища є річка Згар, яка впадає в Південний Буг, який протікає через Вінницю. Отже, це може бути водний шлях для перевезення торфу. Тоді недовго думаючи, він особисто 12-14 серпня 1931 року об’їхав ці місця верхи на коні.
Побачивши все на власні очі, професор Шестопал зробив такі висновки:
- Треба перебудувати два моста на річці Південний Буг та один на Згарі
- Перебудувати дві греблі
- Розчистити русла річок
- Провести регулювання русла Згара
- Штучно підняти рівень води в Згарі за допомогою будівництва гребель
Прикинувши “на око”, професор Шестопал оцінив цей проект на загальну суму у 60-70 тисяч рублів.
На думку професора, перед початком будівельних робіт, треба було зробити наступне:
Судохідність Згару та Південного Бугу
Почнемо зі Згару. Ділянка з села Новоселиця до гирла річки, де вона впадає у Південний Буг, складає десь 24 кілометра.
Річка Згар дуже звивиста.
Що в ті часи, що сьогодні, Згар – зарослий та засмічений.
На деяких ділянках рівень води дуже малий і щоб підняти цей рівень – треба будувати греблі, що призведуть до затоплення навколишніх земель.
Русло Південного Бугу у ті часи, мабуть, було судохідним, але перебудова двох мостів – то великі кошти. Загальна довжина водного маршруту – 45 кілометрів.
Теоретично – можливо, а практично – лише мрія…
Цілком логічно, чому у 1931 році професор Шестопал запропонував даний проект. Тоді радянська влада пропагувала видобуток торфу.
Практично побудувати водний шлях “Бруслинів – Вінниця”можливо, але реально це б було будівництво, майже, всесоюзного масштабу, на потребу якого треба було виділити величезну кількість коштів та людського ресурсу. Саме тоді руками в’язнів ГУЛАГу почали будувати лопатами Біломорсько-Балтійський канал без всякої спецтехніки, тому що її попросту не було. Якщо будівництво Біломорканалу ще мало якесь стратегічне значення (на думку сталіна), то “Бруслинівканал” давав лише доставку річками не зосім ефективного палива ( у порівнянні з дровами та вуглем) на потребу “якогось там міста в Україні”, де в самому разгарі “розкуркулення” та розпочанається голодомор.
У своєму докладі професор Шестопал пропонував порівняти використання водного шляху та доставку торфу автошляхами, тому що розумів, що це набагато простіше. Що водним шляхом, що автошляхами – відстань приблизно однакова.
Професор вважав, що баржами за раз можна доставити у Вінницю приблизно 600 пудів торфу – майже 10 тонн.
У 1932 році розпочалось виробництво першого радянського вантажного автомобіля ГАЗ-АА “Полуторка”. Ця автівка перевезла б цей вантаж за шість разів, а якщо з перевантаженням, то ще за менше. Або з 1933 року з’явився ЗІС-5, який би перевіз 10 тонн торфу за три рази.
(ГАЗ-АА або ЗІС-5 на вулиці леніна (нині Соборна) у Вінниці)
Професор Шестопал виділяв такі переваги водного шляху “Бруслинів – Вінниця”:
- Військові. Після реконструкції мостів по них зможуть передвигатися танки та інша техніка.
- Зв’язок периферії з містом. Це дійсно великий плюс. Тоді транспортного сполучення міста з областю майже не було. Водний шлях надавав би змогу людям з таких сіл, як: Новоселиця, Бруслинів, Бруслинівка, Пеньківка, Супрунів, Мізяків, Мізяківська Слобідка, Медвідка, Лаврівка, Стрижавка діставатись до Вінниці та назад.
- Екологічні.
- Енергетичні.
Можна припустити, що цей доклад професора ніхто серйозно не розглядав, тому навіть не то що водний шлях, навіть не розробляли родовище торфу “Згарське”. Останню краплю поставила газифікація населених пунктів, що повністю зняло питання про видобуток торфу. Сьогодні на Вінниччині немає жодного видобутку цього палива.
P.S.
Зберігся лист професора Шестопала, який він гнаписав на українській мові директору комунального підприємства “Елтрамвод”, про яке ми нещодавно згадували.
