Історичне дослідження на основні архівних документів
Корінні вінничани та вінничанки, мабуть, чули від свого діда або бабці, які прожили довге життя у Вінниці, що раніше майже кожен рік значна частина міста була у воді і кригоплав руйнував мости. Подивившись сьогодні на цей “безневинний” спокійній Південний Буг – в це важко повірити. Ще важче повірити в те, що побудована набережна 1960-х роках від “Бригантини” до вулиці Гліба Успенського слугувала перш за все захисною дамбою, а вже потім місцем для романтичних прогулянок.
Те що Вінницю справді топило, підтверджують фото 1932 року, які вже давно “гуляють” по мережі. Журналісти Агенції у Державному архіві Вінницької області знайшли сотні документів по даній катастрофі і нижче оприлюднимо найцікавіші з них:
1932 рік
І.
Під час повені у квітні 1932 року було евакуйовано сотні людей, які проживали на пониззі вулиці Свердлова (нині Князів Коріатовичів).
ІІ.
Але топило не тільки Вінницю, а й околиці тогочасного міста. У селах Шереметка та Вишня ( нині Пирогово) прорвало дамбу та підтопило навколишню територію, а в Шкуринцях (нині Прибузьке) взагалі знесло міст.
У селі Михайлівці (зараз у складі Стрижавки) ситуація була ще гірша. В результаті прориву греблі, село взагалі перетворилось на острів до якого не було доступу.
Завдяки фотографії 1915 року, де зображена пані, біля якої гуляє “пес Патрон”, ми тепер маємо уяву про товщу криги на Південному Бузі у ті роки.
ІІІ.
6 квітня 1932 року рівень води постійно піднімався й була вірогідність затоплення всієї вулиці Свердлова (Князів Коріатовичів) та частково вулиці Леніна (Соборна).
IV.
Лід трохи пошкодив П’ятничанський (Київський) міст.
V.
У ті часи зв’язок між центральною частиною міста та з “Замостя” забезпечував телефонний кабель, який проходив по дну Південного Бугу між кам’яними сходинками біля маєтку Кумбарі та водонасосною станцією. Під час підривних робіт криги біля П’ятничанского мосту важливо було не зіпсувати цей кабель.
Але човняри у той час телефонами не користувалися, тому вони той кабель використовували для більш легкого проїзду через Південний Буг.
VI.
Зі зведеної відомості по витратам (восени 1932 року) фіксуємо, що в результаті повені та кригоплаву, були пошкодженні всі мости у Вінниці.
Доволі сильно постраждало комунальне підприємство “Елтрамвод” (нині КП “Вінницька транспортна компанія”), тому що тоді їх підприємство розташовувалось в центральній частині міста на березі Південного Бугу.
1933 рік
VII.
Щоб мости не постраждали після чергового кригоплаву, місцева влада активно готувалася до цього лиха у березні 1933 року.
VIII.
На думку начальника штаба по боротьбі з кригоплавом, все робилося дуже повільно і винні в цьому, врешті решт, підлягатимуть арешту.
IX.
У зв’язку з підняттям рівня води у березні 1933 року, були віддані відповідні накази по підготовці до можливої евакуації людей, забезпечення їх їжею та медичною допомогою.
X.
Телефонні апарати у Штабі були зіпсовані, через що функціонування відповідного органу було паралізовано.
XI.
Але до чергової повені готувалися досить серйозно.
