Трамвай – одна з основних візитівок Вінниці і чи не найголовніша. Місцеві звикли до цього виду громадського транспорту, тому  автоматично вважають, що він є усюди, і нічого унікального в тому немає. Але це не так. Трамвайний рух здебільшу існує в промислових областях України, де була необхідність перевезення великої кількості працівників до місця  роботи та назад додому. На західній Україні трамвай є лише у Львові, в центральній – лише у Вінниці, північ – Житомир (який постійно під загрозою закриття), Київ та Конотоп. 

Не менш цікава історія виникнення трамвайного руху у Вінниці, про яку багато вже сказано та написано. Але журналісти Агенції завдяки архівним документам змогли показати історію вінницького трамваю трохи під іншим кутом….

1891 рік: омнібус та Вінниця 

Зазвичай історію про виникнення трамваю (громадського транспорту) у Вінниці починають з 1898 року, коли міська дума розглядала проект договору акціонерного товариства «Ипполит Романов», яке давало зобов’язання побудувати за свій рахунок електричну трамвайну залізницю з рухомим складом і всіма необхідними спорудами. Але ми почнемо аж з 1662 року, коли у Парижі при Людовику XIV виникли перші міські громадські карети, які ходили по постійним маршрутам через більш-менш постійні інтервали – прообраз першого у світі громадського транспорту. Недовго проіснувавши, цей метод групового перевезення людей пішов в небуття до 1827 року. Тоді француз Жак Лаффіт відкрив кілька маршрутів у Нанті. Саме він вигадав термін “омнібус” (у перекладі з латинської – “для всіх”). Грубо кажучи – це громадська карета, яка запряжена трійкою коней.  

Наприкінці XIX століття у Вінниці не було взагалі ніякого громадського транспорту. Існували лише візники, які за свої послуги брали чималі кошти. На той час в петербурзі з 1847 року вже курсували омнібуси, яких у 1870 році вже нараховувалось 400 одиниць. 

Виходячи з цього, керманич поштової станції у Вінниці Яків Ольшанецький у 1891 році пише листа до міського голови, щоб омнібус пустили з залізничного вокзалу до військових казарм (теперішня вулиця Стрілецька). Ба більше, Яків Ольшанецький запропонував ще один маршрут – пустити омнібус  від Реального училища (нині ВТЕІ КНТЕУ) до залізничного вокзалу. “Громадська карета”, на думку пана Якова, повинна була поділена на два класи, де з ІІ класу плата за проїзд складала 10 копійок, а з ІІІ класу – 5 копійок. Невідомо, чому саме такий тариф запропонував керманич поштової станції, але у той час в петербурзі проїзд на омнібусі складав 10 копійок.

Відповідь міської думи збереглась в поганому стані і написана нерозбірливим почерком. З великою долею вірогідності, Якову Ольшанецькому було відмовлено. 

Співпадіння чи ні, але через 22-23 роки трамвайний рух у Вінниці запустили точно за тими самими маршрутами, що пропонував пан Яків. 

Трамвайна інфраструктура  та перші маршрути

Щоб перший громадський транспорт поїхав містом, потрібно було створити відповідну інфраструктуру, а найголовніше – мати потрібну кількість електроенергії. У Вінниці на той час були необхідні ресурси, щоб горіли електролампи в адмінбудівлях, театрі, в маєтках багатіїв, але цього було недостатньо для організації трамвайного руху. Саме тому у 1910 році був укладений договір між міською управою і Київським відділенням російського товариства «Загальна компанія електрики» на спорудження у Вінниці парової електричної станції, яка була здана в експлуатацію в 1911 році. Всередині вона виглядала приблизно так:

В 1912 році почали будувати всю необхідну інфраструктуру і вже на наступний рік поїхав трамвай по маршруту “Жіноча гімназія – Вокзал”. 

У наступному 1914 році трамвайну колії продовжиди з гімназії до ринку Каліча.

Та пустили однопутку до теперішнього 45 заводу. 

З 1914 року по 1932 рік схема трамвайного руху у Вінниці виглядала так:

Криза громадського транспорту у Вінниці в 1930-х роках

За 17 років населення міста невпинно зростало, з’являлись нові підприємства, до яких треба було якось добратись – а не було чим. Єдиним громадським транспортом у Вінниці був трамвай. Ніякого приватного транспорту не було. Тому “Елтрамвод” (нині КП “Вінницька транспортна компанія”) у 1931 році зверталось до одеської філії “Гипроград”, щоб ті їм спроектували продовження трамвайного маршруту від ринку Каліча до лікарні імені Миколи Пирогова та від військового містечка до військової госпіталю. 

Крім цього, керівництво “Елтрамвод” планувало відремонтувати наявні трамваї, придбати нові, відремонтувати колію тощо. Бюджет – 215 000 рублів. В міській казні не було стільки коштів, тому голова Вінницької міської ради (не плутати з мером) та керівник “Елтрамвод” надсилає листа у Харків (столиця совєтської України до 1934 року) до Головкомгоспу НКВС УССР та до Центрального комунального банку, щоб їм надали кредит у 110 000 рублів. Відповідь з цих відомств не збереглась. 

 У 1932 році був реалізований проект по продовженню трамвайної колії до лікарні імені Миколи Пирогова.  

А ось колія до військового госпіталю залишилась лише на папері. Але чудом збереглась схема цього маршруту. 

Амбітні трамвайні маршрути

У 1930 році розвиток електротранспорту у Вінниці влада міста бачила доволі грандіозного масштабу. В листі керівництва “Елтрамвод” до проектно-консультаційного бюро, яке перебувало в Одесі, ми бачимо перелік цих маршрутів. 

Пройдемось по всім пунктам окремо:

I

На початку 1930-х роках був катастрофічний дефіцит вантажного автотранспорту по всій території СРСР, тому по всіх містах, де був трамвайний рух, центральні органи наполягали максимально використовувати цей вид громадського транспорту для перевезення вантажу. Вінниця мала лише одну вантажну платформу, на якій перевозила нафту. Були плани придбати ще кілька вантажних трамвайних платформ, але невідомо чи зрештою їх купили.

Чи була побудована однопутка від нинішньої школи №2 до цегельного заводу, де зараз будується ЖК “Central Park” – невідомо. Є інформація, що так, але ніякого документального тому підтвердження поки немає.

Але можна разгледіти трамвайну колію на аерозйомці 1944 року. Хоча з такою якістю фото  можна побачити багато чого цікаво, що дозволяє фантазія, але більшість фактів кажуть про те, що однопутка все ж таки була на цегляний завод, ніж тої гілки не було.

II

Це єдиний проект з цього переліку, який був точно реалізований, про який ми писали трохи вище. 

III

Протягнути трамвайну колію до психоневрологічної лікарні, скоріше за все, планували продовжити не вздовж вулиці Пирогова (як зараз), а через вулицю Родіона Скалецького. 

IV

Сьогодні б ця колія йшла від 45 заводу по Стрілецькій до ЖК “Набережний Квартал”, а вже звідти по вулиці Київській лінія з’єднувалась з головною гілкою на площі Героїв Чорнобиля. 

V

Сьогодні важко представити, як по вузькій вулиці Князів Коріатовичів ще їздив би трамвай…

VI

Спочатку ми думали, що планується трамвай пустити по вулиці Гліба Успенського, адже тягнути трамвайну гілку вгору по вулиці Синьоводській (Маяковського) доволі ризиковано, тому що для цього трамвай повинен мати потужний двигун, яких тоді не було на балансі “Елтрамвод”. Але в документі чітко вказано, що електротранспорт піде саме по вулиці Львівській (нині Маріупольська), що зайвий раз вказує на амбітнійсть плану розвитку трамвайного руху у Вінниці.

Ба більше, трамвайну колію збирались пустити не по теперішньому мосту на Старе місто. Спеціально для цього проекту повинні були збудувати окремий міст з вулиці Скалецького.

Взагалі цікава історична тенденція з цим мостом, який планував побудувати ще Микола Оводов на початку XX століття. Будівництво цього мосту передбачено генеральним планом міста, але дивлячись на те, скільки десятиліть будується шляхопровід над залізничними коліями між вулицями Янгеля та Левка Лук’яненка, то міст на Старе місто з вулиці Скалецького побудують, в кращому випадку, в 2100 році.

VII

Це технічна розвилка, тому пасажирам такий крок мало що давав. 

Якщо б все це було реалізовано, то схема руху трамваю у Вінниці наприкінці 1930-х років виглядала десь так:

Чому трамвай не поїхав на вулицю Київську? 

Відповідь доволі банальна – не було коштів. Більшість розуміє та знає як жилося в Україні в ті часи. Тоді багатьом просто не було що їсти, тому розвиток трамвайного руху відкладався кожен рік. Потім Друга світова війна. Починаючи з кінця 1940-х років, трамвайний рух у Вінниці поступово почав розвиватися.  

Але від проекта запуску трамваю на вулицю Київську довго ще не відмовлялися. У 1955-56-х роках хотіли цю гілку будувати вже не до площі Героїв Чорнобиля, а до Бригантини. Зараз цей би маршрут міг би мати туристичну родзинку, адже трамваєм можна було б доїхати до самого узбережжя Південного Бугу.