Вінницька агенція журналістських розслідувань
Главная » Журналістські розслідування » Непочесне звання. Хто підставив Президента?

Непочесне звання. Хто підставив Президента?

Нагородження запорізького псевдоісторика пролило світло на недосконалість системи присвоєння державних нагород, йдеться у розслідуванні Радіо Свобода

Державні звання, відзнаки і нагороди, які вручає президент України, часто приурочуючи до свят – це престиж та заохочення, інколи навіть матеріальне, для людей, що досягають неабияких успіхів в тій чи іншій сфері суспільного життя, за їхні заслуги перед державою.

Але нещодавно в Запоріжжі місцеве наукове співтовариство забило на сполох: президент до Дня Конституції своїм указом нагородив званням почесного працівника культури… псевдонауковця, який вигадав більшість своїх регалій, чиї наукові досягнення ґрунтуються на тотальній фальсифікації історичних фактів.

Це історія – не про корупцію, а скоріше про недогляд і, можливо навіть недбальство. Адже ніхто з відповідальних за це чиновників вчасно не перевірив біографію нагородженого. Але тепер позбавити його такого звання законодавство не дозволяє.

Цей випадок змусив нас розібратись у тому, як працює весь механізм. Хто саме обирає найдостойніших? І що робити, якщо система дала збій?

Державні нагороди в Україні – це вища форма відзнаки громадян за видатні заслуги у різних сферах. Один із видів таких нагород – почесні звання. У червні цього року на честь Дня Конституції президент Петро Порошенко своїм указом присвоїв почесні звання понад сотні українців.

Серед них – член «Благодійного фонду «Лебедія» із Запоріжжя Андрій Авдєєнко. Він отримав почесне звання «Заслуженого працівника культури України».

Таке звання отримують «за високі трудові досягнення та професійну майстерність».

Ардрій Авдєєнко, що називає себе істориком і адміралом
Ардрій Авдєєнко, що називає себе істориком і адміралом

Запорізький «адмірал»

У 2017 році його ім’я фігурувало у резонансних новинах. У жовтні на автодорозі Київ-Вишгород-Ровжі за його участю сталася смертельна аварія, загинув чоловік. Винуватця ДТП досі не встановили, Нацполіція веде слідство.

«Потерпіла сторона твердить: син Авдєєнка – керівник прокуратури Печерського району. І побоюється, що справу через це можуть загальмувати», – йшлося у повідомленні одного зі столичних телеканалів.

Утім, найбільше у рідному Запоріжжі він відомий не цією історією.

Андрій Авдєєнко називає себе академіком, істориком і навіть адміралом Військово-морських сил. Урочисте звання академіка Авдєєнку присвоїла громадська організація «Українська академія наук», яка не має нічого спільного із Національною академією наук України.

«Зареєструвати таку організацію і давати титули може будь-хто», – каже журналіст і кандидат історичних наук Едуард Андрющенко.

Сторінка Авдєєнка у фейсбуці рясніє фотографіями численних відзнак, подяк, орденів та медалей. Сам він принагідно дякує за визнання «його діяльності».

Чоловіка зі значками та нашивками на піджаку представляють як науковця, автора праць про історію українського козацтва.

«Фрік, таких багато, і таку категорію називають «міським божевільним», – додає Андрющенко.

Едуард Андрющенко, журналіст
Едуард Андрющенко, журналіст

Історія із фейками та фотошопом

Запорізькі журналісти зазначають: факти у роботах Авдєєнка часто розходяться з усталеними уявленнями про українську історію.

Ось що видання «Депо Запоріжжя» писало про творчість Авдєєнка: «Зміст… можна переповісти однією фразою: Україна – колиска європейської цивілізації, а Запоріжжя – колиска України… Тут в єдине ціле змішані трипільці, скіфи, Київська Русь, ординці та козаки, і весь цей «коктейль» «приправлений» реверансами в бік неоязичництва та «магії».

З відвертою критикою робіт Андрія Авдєєнка виступає Володимир Мільчев. Він – декан історичного факультету Запорізького національного університету, вивчає історію українського козацтва вже 30 років.

Мільчев наводить приклад невідповідностей: наприклад одна із «неіснуючих запорозьких січей», яку описав Авдєєнко, нібито розташована у його рідному селі – «щоб не далеко було їздити і приємніше», вважає декан.

«Те, що подібна персона раптово стала діячем культури, та ще й заслуженим, це є певною мірою діагнозом сучасному політичному бомонду нашого краю», – резюмує Володимир Мільчев.

Сам Авдєєнко свої екстравагантні теорії щодо історії пояснює так: «Я можу собі дозволити вислови ті, які я вважаю правильними, вибудовувати свої теорії, не підлаштовуючись ні під кого. Тому мої теорії трохи не схожі на те, що нам сьогодні трактує імперія. Це імперське мислення щодо історії, на мій погляд, виглядає дуже смішно, і я свої погляди на все це розповів».

Іноді у книгах Авдєєнка можна знайти і зовсім вигадані фрази чи несправжні зображення.

Наприклад, у книжці «Запорозький князь Мамай» Авдєєнко наводить нібито цитату з літопису «Слово про закон і благодать». У цьому літописі такої цитати немає.

В іншій книжці Авдєєнко опублікував фотографію, на якій він стоїть нібито на тлі археологічних розкопок палеолітичної стоянки Міра поблизу Запоріжжя в компанії тодішніх секретаря Запорізької міськради Романа Тарана та депутата Михайла Левченка.

А ось вже видалена оригінальна фотографія з сайту Запорізької обласної державної адміністрації – з новини про суботник на острові Хортиця. Після того, як журналісти опублікували ці дві фотографії у фейсбук, одна із яких з ознаками фотошопу, з сайту Запорізької ОДА світлина зникла.

Звання почесного адмірала, яким хизується Авдєєнко, – також вигадане. У прес-службі Військово-морських сил України офіційно заявили:

Сам Андрій Авдєєнко на запитання журналістів щодо його регалій відповідати не хотів ані раніше, ані тепер.

«Зустрічатися з вами у форматі «розмовляти про мою автобіографію» я не хочу. Якщо ви хочете зі мною розмовляти про те, що я зробив, про мої досягнення, давайте зустрінемося і побалакаємо, але розмовляти про те, а хто ти такий, я не буду», – сказав Авдєєнко «Схемам» телефоном.

І продовжив досить красномовно: «Ви хочете говорити про колір моїх трусів, а не хочете говорити про те, що я зробив. До побачення». Після чого поклав слухавку.

То як чоловік, який називає себе академіком, істориком та адміралом (хоча насправді ці регалії ніяк не підтверджені) отримав почесне звання працівника культури України? Звання, яке своїм указом затвердив сам президент Петро Порошенко? Невже у президента просто не помітили відвертих фактів маніпуляції біографією і науковими роботами з боку Авдєєнка?

Чи вміють у президента визнавати помилки?

Журналісти вирішили розібратись, як працює механізм здобуття почесних звань і що пішло не так цього разу.

Згідно із законом «Про державні нагороди України»,

  • кандидатуру має висувати трудовий колектив організації,
  • потім цей висновок направляють до центрального органу виконавчої влади.
  • звідти – президенту.

Кандидатуру Авдєєнка на присвоєння почесного звання «Заслужений працівник культури» подавав благодійний фонд «Лебедія», членом якого є Авдєєнко. Співзасновниця та голова цього фонду – Любов Мороко. Далі протокол зборів за її підписом надіслали її чоловікові Владиславу Мороко, який обіймає посаду директора департаменту культури Запорізької обласної державної адміністрації. Так це клопотання про нагороду потрапило на стіл очільнику Запорізької області Костянтину Брилю, який і перенаправив його вже від свого імені самому президенту.

До слова, Авдєєнка та керівника Запорізької області нерідко можна побачити в одній компанії. Бриль відвідує заходи, ним ініційовані, а сам Авдєєнко у соцмережах активно захищає очільника Запорізької області.

Авдєєнко, який називає себе істориком і адміралом (ліворуч), і Костянтин Бриль
Авдєєнко, який називає себе істориком і адміралом (ліворуч), і Костянтин Бриль

Наслідком такої товариськості, припускає журналіст Едуард Андрющенко, і могло стати подання президентові на присвоєння самоназваному історику почесного звання.

Голова Запорізької ОДА поговорити з журналістами на цю тему не зміг, протягом тижня відкладав можливість запису коментаря і, зрештою, пішов у відпустку.

Із проханням прокоментувати, за якими критеріями кандидатуру Авдєєнка було подано на нагородження, чи не вбачають у цьому конфлікту інтересів і чи вивчали його «трудові досягнення та професійну майстерність», про що йдеться у відзнаці – «Схеми» також звернулися до Владислава Мороко, директора департаменту культури Запорізької облдержадміністрації.

– Взагалі, власне ви ознайомлювалися з діяльністю Авдєєнка?

– Які ще до мене питання?

– Ви, власне, як директор Департаменту культури…

– Дякую, мені ця тема не цікава.

Хто відповідальний?

Отож, клопотання голови Запорізької адміністрації Бриля нагородити Авдєєнка потрапило до Адміністрації президента.

Додаткову перевірку кандидатури мали здійснити в АП – там цим завідує спеціальний департамент державних нагород, який готує відповідні укази на підпис главі держави. Цей департамент має консультуватися з Комісією державних нагород та геральдики при президентові України, яка, в свою чергу, повинна готувати висновки щодо пропонованих кандидатур.

Комісія складається із 22 учасників: від глави Адміністрації президента – до відомих громадсько-культурних діячів та довірених осіб Порошенка.

«Схеми» звернулись до членів цієї комісії із запитанням, чи було обговорення кандидатури Авдєєнка з-поміж тих, кого пропонують нагородити до Дня Конституції?

«Ніколи не розумію сенс цих проектів, але іноді їх читаю, – відповів на це член Комісії державних нагород та геральдики Юрій Бірюков. – Проект указу про нагородження когось там… і там 150 прізвищ. Тобто, я маю якось на них відреагувати, якщо нікого не знаю?»

Ще один член комісії, Ігор Мазепа також апелював до того, що не може знати всіх кандидатів. «Я можу перевірити, чи відповідають документи закону… Я не можу знати, наскільки [особа] порядна чи непорядна», – зауважив він.

Їхній колега, член комісії Андрій Гречило розповів, що не мав часу перевіряти кандидатів на отримання почесного звання.

Андрій Гречило каже, що документ йому прислали у день підписання указу
Андрій Гречило каже, що документ йому прислали у день підписання указу

«Проект указу до Дня Конституції був надісланий 27-го (червня – ред.), після обіду. Це вже передвихідний день і я цю пошту переглянув аж після Дня Конституції. Вже сенсу щось писати не було.

Голова департаменту державних нагород справді розіслав членам комісії проект указу президента з переліком осіб до нагородження на честь Дня Конституції того ж дня, 27 червня. Такі листи «Схемам» показали одразу декілька членів комісії. Не дивно, що у них навіть теоретично не могло бути часу, щоб перевірити усіх осіб із переліку.

Комісія цього разу не готувала висновків, не аналізувала біографій, і, судячи з того, що розповідають члени цієї комісії, – це радше практика, аніж виняткова ситуація.

Як це пояснять в Адміністрації президента, зокрема, у департаменті державних нагород?

На запит «Схем» в офісі Порошенка лише відповіли, що вся відповідальність за додержання вимог при відборі кандидатів – на керівництві Запорізької облдержадміністрації.

Присвоїти не можна скасувати

Наукове співтовариство «Запоріжжя» вже подало петицію з вимогою скасувати указ Порошенка в частині нагородження Авдєєнка званням «заслуженого працівника культури України». Серед підписантів – співробітники музеїв, університетів та члени громадських організацій.

«Це прояв громадянської позиції всіх тих осіб, які там фігурують», – пояснює декан історичного факультету ЗНУ Володимир Мільчев.

Автор десяти знаків державних нагород Олександр Сопов, він же член робочої групи Верховної Ради з реформування нагородної системи, розповідає: сьогодні шансів забрати уже присвоєну нагороду майже немає. Зробити це можна тільки тоді, коли буде рішення суду, згідно з яким нагороджена особа буде визнана винною у скоєнні тяжкого злочину.

Олександр Сопов (справа) пояснює, чому потрібно змінити законодавство
Олександр Сопов (справа) пояснює, чому потрібно змінити законодавство

«Немає законодавчої бази такої, як повинна бути. Давно уже лежить у Раді проект закону про систему нагород, який усуває всі недоліки», – сказав Сопов.

Серед недоліків він відзначив і те, що в Україні немає відкритого реєстру, який би дозволив побачити не лише того, хто отримав державну нагороду, але й того, хто це лобіював.

«Уявіть собі, коли поруч із нагородженим буде прізвище того, хто перший підписав. От у нього десять разів виникне запитання – тому що всі знатимуть, що саме він цю людину заслужено чи незаслужено проштовхнув на нагороду», – зазначає Олександр Сопов.

Виправити таку ситуацію також закликають у Раді Європи. Ще у 2015 там розробили документ із висновками щодо українського законодавства у сфері державних нагород. Міжнародні фахівці рекомендували запровадити поняття недостойності нагороди. Це б дозволило забирати нагороду у випадках, коли стають відомі обставини, які були невідомі до нагородження, а також якщо поведінка нагородженого після вручення нагороди стає недостойною.

Тож «Схеми» виявили: державну нагороду – звання заслуженого працівника культури України – указом президента, ймовірно, через недогляд, отримала людина із сумнівним статусом історика та академіка, та вигаданим «званням» адмірала.

Тепер позбавити його нагороди майже неможливо.

Цей конкретний випадок пролив світло на недоліки теперішньої системи видачі державних нагород.

Нікого з відповідальних чиновників – ні на регіональному, ні на столичному рівні – не зупинили очевидні невідповідності в біографії Авдєєнка. Члени почесної комісії, які мали дати остаточні висновки щодо претендентів на нагороди, отримали список прямо в день підпису указу президента.

Позбавляти нагород пост-фактум закон не дозволяє. На зміні законодавства наполягають як українські, так і європейські фахівці. Слово – за президентом і парламентом.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *