Вінницька агенція журналістських розслідувань
Главная » Новини » «Врятовані з Бородянки»: історія пса з притулку, який знайшов свою нову сім’ю у Вінниці

«Врятовані з Бородянки»: історія пса з притулку, який знайшов свою нову сім’ю у Вінниці

Повномасштабне вторгнення росії на територію України принесло безліч горя не тільки людям. Багато тварин, особливо на окупованих територіях стали жертвами війни. На початку квітня, після звільнення Бородянки, Київської області спалахнув скандал навколо комунального зоопритулку. Волонтери з організації «UAnimals» повідомили, що близько 500 тварин з притулку провели чотири тижні без води та їжі, замкненими у вольєрах. Майже 300 собак загинули від голоду і спраги. Тварин рятували волонтери організацій “Хвостатий четвер”, “Хвостата Неділя”, “Хвостата BANDA”, “Хвостата середа” та інші.

Один з врятованих псів тепер став повноправним вінничанином. Власниця Шундіка, Алла Асадчих розповідає, що пес майже звик до свого нового дому, подружився з іншими хвостатими та почав охороняти свою територію.

 

Алло Миколаївно, розкажіть, як ви дізнались про Шундіка?

 

– Я побачила повідомлення в фейсбук з інформацією про нього. Нам привезли Шундіка за тиждень до Великодня. Ми спілкувались з волонтерами десь днів десять. Ми одразу запитали, чи вони зможуть нам його привезти, так як нам нема як його забрати і чим привезти. На що вони відповіли одразу – так, ми привеземо. Ми запропонували частково оплатити бензин за дорогу, волонтери на відріз відмовились і повідомили, що самі. Волонтери сказали: «Як люди дізнались про Бородянку, вони на стільки допомагають, що ми можемо розвозити тварин і у нас немає потреби збирати кошти, їх достатньо, а собак залишилось мало».

Пані Алла розповідає, що очікували нового члена сім’ї одразу, як і планувалось. Але волонтери вирішили відвезти собаку в клініку до лікаря, щоб оглянути очі. У Шундіка виявили прогресуючу катаракту на оці, на нього пес нічого не бачить. Волонтери кажуть, що собаці десь сім з половиною років, але чомусь думаю, що він доросліший.

Ви побачили повідомлення в ФБ, у Вас, я так розумію, було бажання і раніше взяти когось?– Взагалі ні.

 

Не планували брати собаку?

– Ні. (посміхається)

 

Відчули, що це Ваше?

– Я не знаю як це пояснити. Ми взагалі не планували брати собаку, у нас дві, враховуючи нашу Зіту (посміхається). Я в фейсбуці побачила повідомлення з фотографією і на цьому фото була собака – дівчинка. Вона лежала і в цієї собаки були такі очі, що я як зараз згадую то хочу плакати… Я скинула цю фотографію чоловіку і з її історією і кажу: «Почитай, може заберем?». Чоловік прочитав і сказав: «Давай, заберем».

 

Відповідаю йому, то подзвони волонтерам. Він додзвонився і йому волонтерка, та котра привозила Шундіка, чесно сказала: «Собака, після того, що вона пережила там в неї психічні проблеми. Ми сподіваємось і лікарі-ветеринари кажуть, що вона адаптується, але для адаптації потрібен час і тиша. Вона дуже хвора психічно після того, що вона пережила в Бородянці.» Ми уявили собі, що ми забираємо цю собаку, спочатку в будинок, поки вона адаптується, а тут Зіта, вона ревнива, буде гавкати, показувати своє незадоволення. А тим паче ще й дівчинка. А як буде тій собачці?

 

І ми просто її пожаліли і не взяли. Але як я згадую її очі, то мені просто хотілось її обійняти і щоб вона просто була завжди поряд. (розчулилась)

Пані Алла порадившись з чоловіком, зв’язались з волонтерами, та вирішили поки не брати собаку до себе.

– Ми все написали волонтерці, вона подякувала і відповіла, що ми напевно правильно вирішили. Ми побажали, щоб собачка знайшла свою сім’ю і вже наступного дня, нам написали, що її забрали в дбайливі руки. Я була щаслива що собачка знайшла свій дім, хоча вона поки не соціалізована після всього того, але думаю, що з нею все буде добре.

Проте, їх хвостатий знайшовся швидко.

Волонтерка Анна скинула фотографії інших собак і підписала, що вона ні на що не розраховує бо тут особливий випадок, але теж має місце бути і скинула фото Шундіка. Анна одразу чесно все про нього написала. Що він майже сліпий, не молодий. Що, скажеш що він гарний? Та ні, в нього нічого такого немає. Але коли я собі уявила, що пес після всього що пережив, ще й повністю осліпне і буде десь там сліпий, то нехай він звикне до нас поки він ще не сліпий зовсім. Питаю у чоловіка, ну що? Беремо?, Чоловік відповідає Берем!

 

 

Передзвонили волонтерам, сказали що забираємо. Анна, волонтерка була напевно трішки в шоці. (сміється).  Потім вони почали його обстежувати, дивився Шундіка не тільки окуліст, а й інші лікарі. Сказали, що він абсолютно здоровий, оброблений, без глистів, а кастрований був і раніше.

 

Знаєте, як собака потрапив до притулку?

– Волонтери розповідали, що нього колись були хазяї. Він три роки жив в сім’ї, сама сім’я не благополучна і там були ще і інші собаки, пес жив в темноті весь час, чи то в підвалі чи ще десь. Він ніколи не гуляв з іншими собаками, його просто не випускали. І в цих хазяїв, якимось чином вилучили цих собак і забрали в притулок, де він і жив останні роки.

 

Як собака реагувала на нове місце і адаптовувалась?

 

– Волонтери його привезли і поїхали. Він був спокійний, він не агресивний взагалі, але Шундік був такий нещасний… Ми підготували для нього будку, ми знали який він, які розміри. Все застелили, перед цим попросили у волонтерів, щоб вони з собою привезли якусь його річ, простинку наприклад, щоб застелити в будку і щоб собака не боялась, а знала що тут його місце.

– Коли волонтери його залишили і поїхали, Шундік просто сів на газоні і сидів. На нього йде дощ, потім пішов сніг, температура знижувалась, а він сидить не рухаючись. Я вийшла з сином на вулицю, щоб хоч якось його забрати з під снігу. І кликали його і пробували заманити їжею, м’ясо він з’їв під накриттям, але в будку йти не хотів.

 

Пізніше, Шундік лежав під снігом мок, я тоді взяла велику ковдру, отут (під накриттям біля ганку) застелила. Ми його привели на це застелене місце і собака сіла. Якщо він вийде назад, значить йому треба бути під дощем. Але він мав зрозуміти, що на цьому місці постелено і дощу тут немає. Привели, біля нього посиділи, потім залишили і пішли додому.

 

Я періодично виглядала у вікно і дивилась чи він на місці, чи не мокне. Спочатку Шундік просто сидів, потім забрався під стіл, хоча ковдра була розстелена поруч, лежав під столом, а трохи згодом зрозумів, що на ковдрі зручніше і перебрався на неї.

Як у пса зараз з апетитом?

 

– Апетит він мав, ранком другого дня винесли йому їсти, він їв дуже гарно. Зараз вже він просто їсть спокійно, а перші дні він просто наїдався. Його не привезли до нас худим, він був нормальним. Але собака з таким великим бажанням їла суп з м’ясом, що я йому виносила три рази на день.

 

В будку поліз на другий день. Просто вдень заліз туди, можливо він побачив свою простинку, яку ми туди застелили. Він лежав в будці і вдень і вночі.

На третій день, Шундік почав обстежувати територію. Ходив дуже обережно, тому як має поганий зір. Це він зараз впевнено рухається і швидко біжить, щоб когось обгавкати, тому як просто запам’ятав стежки. Облюбував місце біля мангалу і лягав там. Мангал йому часто заважав, тому ми мангал винесли і йому застелили те місце. Там бетонні плити, постелили дерев’яну підстилку, вкрили ковдрою. І він вже почав вибирати собі місце, то біля мангалу, то в будці, то під столом. Він просто шукав де йому зручно.

 

Зараз в нього є декілька улюблених місць і коли я виходжу і не  бачу його, то знаю де шукати, де саме він може бути.

 

У вас є дві собаки. Як вони сприйняли Шундіка? Бо є такі сім’ї, які бояться брати ще тварин, бо не знають як вони між собою будуть, як адаптуються.

– Щодо Дружка (дворняжка) я була впевнена, що все буде добре. Дружок дружить з усіма, з котами, з пташками. Якось ми хотіли взяти котика, то Дружок його зразу прийняв, що не сказати про Зіту (карликовий пінчер). Тому котика повернули. Більше всього ми усі хвилювались за Зіту. Тому Зіту ми 5 днів не випускали на вулицю після приїзду до нас нового члена сім’ї. Дружок і Шундік прийняли друг друга без питань. Вони жили кожен своїм життям, як ніби нічого не змінилось.

І от через 5 днів ми вирішили випустити Зіту на вулицю, хвилюванню не було меж. Тому як Зіта це егоїстична та ревнива собака. Вона дуже не любить коли ще якісь тварини з’являються на її території. Я чесно кажучи, не знаю що в головах у собак, я не розумію… Якщо наша Зіта, вийшла з хати, агресивна, хазяйка, побачила Шундіка, підійшла до нього абсолютно спокійно, обнюхала його, почала крутити хвостиком, лизнула його і вони разом пішли. Це Зіта, та собака яка нікого не сприймає, вона певно відчула на відстані який він нещасний і як йому важко, що навіть Зіта його пожаліла.

Ми звичайно були здивовані знайомством Зіти і Шундіка, так вона мало того, що не ображає його вони ще й подружились, що вже і Дружок почав ревнувати, що подругу забрали (посміхається). Вони чудово знайшли спільну мову в цей же день. Він відчуває що йому тут надійно і він має захист. Він почав довіряти.

Ми коли починали його гладити то він починав тікати, таке враження, що він не розумів що це і навіщо. Потім він довго сидів дивився, як Дружок підбігає до нас, обіймає, стає на задні лапи і ми його гладимо, а він довго спостерігав. Потім Шундік підпустив до себе, щоб його погладили, і певно зрозумів що це дуже приємно. Саме коли його чешеш за вушком, що він аж очі закочував.

 

Собака  гавкала коли приїхала?

– Ні, не гавкав, певно, тижні два. Ми спочатку думали, що він німий чи від стресу втратив голос. Навіть коли за парканом були другі собаки, і він їх бачив та в цей час Дружок гавкав, Шундік просто дивився.

 

Одного дня, до паркану підійшло декілька собак, Дружок почав бігти до паркану і в цей час Шундік почав бігти за ним, не йти, а саме бігти. І коли вони підбігли до цих собак за парканом, я вперше почула, як він гавкає. Здавалося, що Шундіку самому подобалось, як він гавкає. Він міг просто сидіти, підняти голову, гавкнути, здивуватись, озирнутись і знову лягти. В нього з’явився голос, певно він все таки його втрачав. .

 

 

Не жалкуєте, що взяли?

– Ой ні, ти що… Ми дуже всі задоволені. Ми перед тим як брати, у всіх своїх спитали чи не проти. Ніхто не був проти. Зовсім не жалкуємо.

 

Я стараюсь завжди фотографувати ті моменти коли він щасливий, коли йому подобається і скидати ці фото волонтерам. А вони в свою чергу, завжди так тепло реагують. Якось сфотографувала його, як він розтягнувся на газоні і скинула фото волонтерам, підписавши, що Шундік кайфує. На що волонтери відповідають: «Може він думає, що в раю» (сміється) і мені це дуже приємно.

 

Не запитували у волонтерів, чому саме Шундік? Чому таке ім’я?

– Ні, не запитували. Нам звичайно дивно, чому так звати його, бо він у нас був і Шустер, І Швондєр, І Шмондік, або як моя мама його називала Шпунтіком. Він не особливо реагує на Шундіка, можливо раніше його було якось по іншому звати. Чому він зараз Шундік я не знаю. Але ми звикаємо, що він Шундік і він сам звикає до цього.

 

Що Ви можете побажати або порекомендувати людям, котрі вагаються брати тварин?

 

– В першу чергу добре подумати. Якщо чесно, я навіть не можу сказати: «Беріть, Ви не пошкодуєте, це добре, беріть». Це і певні матеріальні затрати. Це десь витоптана клумба, чи брудний газон, він ніколи не буде ідеальним коли є велика собака, якісь різні не комфортні умови, але це все ніщо в порівнянні з тим, коли дивишся на собак, на одного і на другого. Коли от дивишся на Дружка і згадуєш як він вмирав і його витягли з того світу, то хіба вартує та витоптана грядка чи газон цього. Ну росла в мене юкка, стара і гарна, вона гарно цвіла, ну немає зараз юкки, за те є Шундік, який звикає і дає себе гладити. Якому тут добре і його ніхто не ображає. І це важливіше за юкку.

 

Тим хто вагається, треба добре подумати і щоб потім не шкодувати. Щоб потім ці тварини, які сподіваються на своє щастя не були ображені, покинуті, повернені в притулок. Людина для тварини, це всесвіт. Щоб не було так, що ця тваринка Вас дратує, бо тільки в оповіданнях буває так, що тварина друг людини. Буває всяке, і хворіють, і лікувати потрібно і збитки роблять. Варто добре подумати, виважити всі за і проти, щоб не шкодувати і тоді взяти її. В першу чергу, щоб не шкодувала тварина, а потім і Ви.

 

Коли ми взяли собаку я одразу розповіла своїй мамі про Шундіка, на що вона спитала: «Алла, а навіщо воно тобі треба»? Я просто відповіла, що мені його шкода. Я не планувала брати третю собаку, в мене немає ні місця, ні території. І бажання не було поки я не побачила от цього Шундіка.

 

Він не «красавєц», він великий, старенький, сліпий, але він такий флегматичний, добрий, нещасний. Мені здається, що ми покращили його життя, а від цього моє життя стало краще. Тому що, людині доставляти комусь радість, ще радісніше ніж отримувати радість тому хто її отримує.

 

 

Він вибирає те місце де йому зручно і його ніхто не зганяє. Як приклад, чудові білі квіти і посередині яма, бо там лежав наш естет Шундік, він на білому любить лежати (сміється). Я, до речі, коли висадила помідори, то закрила їх білим агроволокном бо почались заморозки, виходжу на ранок, а Шундік спить на агроволокні, і що мені робити? Я забрала агроволокно і куди б я його не поклала він завжди його находив і лягав на нього. Він любить спати на білих простирадлах (сміється).  От так і на білих квітах. Квіти виростуть і на наступний рік, а Шундік нехай отримує задоволення.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *