Симон Петлюра, війна з більшовиками, Вінниця столиця новоствореної держави – ось які виникають у нас асоціації, коли ми чуємо про Українську Народну Республіку, яка існувала 1917 – 1921 роки. Може виникнути думка, що тоді була смута  для народу України і було вже не до побутових справ. Але це не зовсім так. Не дивлячись на всі буремні події, люди продовжували жити своїм звичайним життям. Надіятись, що всі ці негаразди тимчасові та можна й надалі будувати собі житло у Вінниці. Журналістам Вінницької агенції журналістських розслідувань вдалося відшукати у Державному архіві Вінницької області проекти споруд, які подавались в міську управу за часи УНР. Розглянемо кожен цей проект окремо. Всі ці об’єкти ми відмітили на мапі 

Частина I: проекти споруд 

Були будівлі – тепер трамваї 

Там де нині трамвайне депо, раніше була садибна забудова. У 1919 році Данило Стрєльцов – Стрєлков на розі вулиць Сербської/Герцоговинської вирішує збудувати собі одноповерховий кам’яний будинок. Зараз тут паркан депо 

Пан Данило вже мав тут нерухомість. У 1915 році він подавав до Вінницької міської управи на затвердження проект дерев’яного будинку. 

Діти граються на місці дерев’яного будинку 

На Сербській вулиці у 1919 році Григорій Кобенко планував побудувати дерев’яний будинок. Сьогодні це спортивний майданчик на вулиці Дмитра Майбороди. 

На “Садках” також йшла забудова 

Пані Дар’я Дарашкевич на Ольгінській вулиці (нині Радіона Скалецького, 33) у 1919 році  також собі забажала збудувати дерев’яний будинок. Зараз тут гуртожиток 

За яскравими спорудами у центрі міста мати свій куток 

Невеликий кам’яний будинок на Румянцевському (нині Уманський, 4) провулку у 1919 році планував збудувати Василій Іськов. Зараз на цьому місці знаходиться напівзакинутий приватний будинок, який побудували вже набагато пізніше. 

Там де вирувало життя – теперь небуття 

Сьогодні важко повірити, що там де сьогодні знаходиться напівзакинутий кінотеатр “Росія”, у дореволюційній та передвоєнний час було найжвавіше місце у Вінниці. Тут був ринок, будувалися розкішні маєтки. Мошко Прилуцький, який мав тут свій будинок, у себе на подвір’ї у 1919 році вирішив встановити дерев’яну тимчасову рухому лавку. 

Вчора головна артерія міста – сьогодні тихий закуток

Зараз це спокійне місце у центрі міста, де немає магазинів та мало хто тут живе. Але у ті роки тут стояли маєтки, де на першому поверсі були магазини, повз котрих проїжджав трамвай. У 1919 році Волька Вєрнік подав до міської управи проект кам’яного будинку по Миколаївському проспекту. Зараз це місце пустує.

Сьогодні це частина закинутого підприємства “Вінницяфармація”, що розташована  на вулиці Соборна, 9. В царську епоху це був маєток родини Львовичів, який чудом зберігся. 

На проекті 1908 року ця споруда була більш помпезною та мала шпиль. 

Але в процесі будівництва вирішено було зменшити вартість робіт, тому зовнішнє оздоблення будинку стало простіше і головний фасад споруди лишився шпилю. Якщо б маєток Львовича сьогодні не був у приватній власності компаній “Бажаємо здоров’я” (що має мережу аптек по всій країні), то цей будинок давно б вже знесли та спорудили готель.

Замість магазинів – ресторан

Через дорогу від попереднього будинку у тому ж 1919 році Йосип Ровнєр вирішує збудувати кілька магазинів. Сьогодні тут ресторан, до якого примикає споруда без вікон та дверей.

Цей сарай у 1911 році переробили на майстерню. З проекту дізнаємось, що колись тут таки були вікна.

За рестораном є інша цікава споруда 1912 року, яку побудував Бірнбаум та розмістив тут магазини з сільськогосподарською технікою та зброєю. 

Що тільки не було на сучасній набережній “Рошен”

Там де зараз дитячий майданчик, у 1919 році Мінцєль хотів розмістити  дерев’яний нежитловий сарай, в якому буде виготовлятися мило холодним способом.

В ті часи тут була дуже щільна забудова. Детально з кожним об’єктом можете ознайомитись на нашій мапі 

Підприємства по виробництву мила, мабуть, у ті часи були прибуткові. У 1917 році в міську управу подавався проект на побудову подібного заводу на Старому місті, орієнтовно, в районі сучасно педучилища.

Де була садибна забудова – зараз багатоповерхівки 

Пан Хуторянський у 1918 році подає до міської управи проект кам’яного будинку по Великій Олександрівській вулиці. Сьогодні це подвір’я за будинком на проспекті Коцюбинського, 30. 

Був млин – тепер сучасний ТЦ

Це був єдиний об’єкт зі всіх знайдених нами проектів (вулиця Шмідта, 87), на який у нас були надії, що якась його частина збереглась до наших днів. Подивившись на мапах гугл, ми побачили схожу будівлю на ту, що була зазначена у проекті. У 1918 році Цейлікман проектував тут дерев’яний млин, який буде  обкладений цеглою.

Але прийшовши на місце – у нас був маленький шок. Зовсім нещодавно тут збудували торговий центр. Сюди поки заїхав лише один магазин. 

Частина ІІ: криниці 

Окрім будинків, за часи УНР проектувались також криниці. Ми припускаємо, що за часи смути комунальні послуги надавались населенню з перебоями (якщо взагалі щось працювало) і проблема водопостачання була досить гострою. Лише заміжні люди могли собі дозволити альтернативу – власні криниці. 

У 1918 році власники маєтку (нині вулиця Соборна,50) Бенціон Рутберг та Марія Мироненко на своєму подвір’ї вирішили облаштувати колодязь. 

Сьогодні це комунальна будівля, а на подвір’ї розташована автомийка Вінницької міської ради, де миють свої автівки міський голова, секретар міськради тощо. Прохід сюди “простим смертним” завжди закритий. 

У 1919 році Вуйнштейн також забажав мати свій власний колодязь біля своєї садиби (нині вулиця Кропивницького, 1) 

По іронії долі, сьогодні на цьому місці знаходиться закинутий вуличний туалет

Журналісти агенції направили запит до Вінницької міської ради, щоб спитати, чи відомо владі міста про ці криниці і чи будуть їх досліджувати. У відповідь ми отримали звичайну відписку 

Епілог

Зі всіх проектів часів УНР, які нам вдалось відшукати в архіві, до наших днів нічого не збереглось. Можливо, багато чого з цього навіть не починалось будуватись. 

Мапа проектів https://www.google.com/maps/d/edit?mid=1Abfy9-Qox-0EzuoYVLKTNSedL5rAhfG1&usp=sharing